WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Г.С.Сковорода – приятель мудрості українського терену - Реферат

Г.С.Сковорода – приятель мудрості українського терену - Реферат

велелюдних, І ніхто не бачить, / не бачить, і не знає - Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. / Господа зневажають, - Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жнива! Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну..."; "Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде....Умийтеся! Образ Божий Багном не скверніте ... Бо невчене око Загляне їм в саму душу Глибоко! глибоко!" (Т.Шевченко. І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє. // Тарас Шевченко. Кобзар. - К., 1993, С.246-249).
Чи є випадковими ці споріднення? Найліпше ці взаємини означені у прекрасній книзі харківського дослідника Леоніда Ушкалова "Українське барокове мислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду" (2001, С.208): "...чільне місце барокової традиції в новітній українській культурі, либонь, найліпше може засвідчититворчість Тараса Шевченка, якого називають іноді "духовним учнем Сковороди" (Русов Ю.) Чи вичерпується цими постатями духовне нуртування українського терену? Ще один приклад.
То чи є терен виключно суголоссям тлінності і багном світським? Як і людина, він має натуру вічну та видиму. Проте Г.Сковорода не писав про український терен. Чи може поеза терену щось передала? У неперевершеному за силою виразу творі "Да лобжет мя от лобзаній уст своих!" Г.Сковорода подає обопільний шлях шукання Христа та людини як Бога. У головах постає перепона "здь", "здесь", "тут", "в цьому місці": "О беззаконнеє "здь"! Чего ты надьлало? Отвело ты нас от живого человька", "Зачем вы тут ищете человька? Ньсть здь! Воста!" "Скажи ж, умилосердись, где он?" "Ньт его в царстве сих мертвец: он всегда жив; там его ищите. Й нынь что здь есте?" Пасха!" ; "Развь думаешь, что твоя только земля одна, а друга в ней быть не может? Так оставайся ж здесь при твоей, кушай ея, если мниш, что у господа ньт своей ни земли, ни плоти, ни крови, ни костей, ничего... Не услышишь блаженньйшаго гласа: "Се ныне кость от костей моих..."; "Слушай ухом другым о другой плоти. Слышиш ли: "И прцвьете плоть моя"? Слышишь ли о других костях: "Возрадуются кости смиренныя"?... Слушай Исаіи: "И кости твоя прозябнут, яко трава, и разботьют, и наследят роды родов"; "Видишь, не ть се кости, что розсыпаются при адь: они пред лицем божиим суть, и се-то єсть тамо!..." (Григорій Сковорода. Твори у 2-х т. - К., 1961. - Т.1. -С.10-12).
І вже не суголоссям, а голосінням Скорбної Матері, симфоніст істоти Г.Сковороди П.Тичина у 20 ст. відтворив провину українського видимого терену перед втраченим боголюдським єством, провину панування "здь" над "тамо", мертвих душ над душами пробудженими: "Проходила по полю. В могилах поле мріє - Назустріч вітер віє - Христос Воскрес, Маріє! Христос воскрес? - не чула. Не відаю, не знаю. Не буть ніколи раю У цім кривавім краю. Христос воскрес, Маріє! Ми - квіти звіробою, Із крові тут юрбою
Зросли на полі бою… Проходила по полю...- І цій країні вмерти? - Де Він родився вдруге, - Яку любив до смерті?" (П.Тичина. Скорбна мати. Пам'яті моєї матері).
Що ж був для Г.Сковороди український терен? Учень і близький товариш Філософа М.Ковалінський так передає ставлення до України: "Он обыкновенно // называл Малороссию матерью потому, что родился там, а Украину теткою по жительству его в оной и по любви к ней" (М.І.Ковалінський. Жизнь Григория Сковороды // Григорій Сковорода. Твори у 2-х т. -К., 1961. - Т.2. - С.511). До кого і як звертався Філософ, приятель мудрості українського терену? "Как он писал для своей стороны, то и употреблял иногда малороссийские наречия и правописание, употребляемое в произношении малороссийском: он любил всегда природный язык свой и редко принуждал себя изъясняться на иностранном; еллинский предпочитал всем иностранным" (М.І.Ковалінський. Жизнь Григория Сковороды // Григорій Сковорода. Твори у 2-х т. - К., 1961. -Т.2. - С.535).
Як відійшов з життя у вічність духовний вчитель Т.Шевченка? "Перед кончиною завещал предать его погребению на возвышенном месте близ рощи и гумна и следующую сделанную им себе надпись написать: Мір ловил меня, но не поймал" (М.И.Ковальнскій. Жизнь Григория Сковороды. // Григорій Сковорода. Твори у 2-х т. - К., 1961. - Т.2. - С.531).
Вшануємо Людину живої душі, Філософа - Григорія Саввича Сковороду.
Володимир Підпалий
Сковородинські думи
Григорій Сковорода
Зачин
Відлічують віки народу пульс,
оголюють чорнозем його ниви,
де траси роду, наче траси куль,
в життєве море вписані припливом.
Сокири тешуть дерево й граніт
на домовини і на монументи,
єретики згорають на вогні,
запалюють людей рядком поети.
Влітає сонце з ночі просто в день -
одних зігріє, інших в порох зітре...
Усе минає, час людей не жде -
розіп'ятий на прапорі, на вітрі.
Драматичний етюд, в якому діють степ, небо, птах та Григорій Сковорода
Степ
Я вічний під зірками свого неба.
Народи забуватимуть історію,
онуки руйнуватимуть могили,
що виросли на пращурських кістках;
шалений танок тирси й суховію
на мент утихне. І тоді під Небо
з моїх долонь, широких, як долини,
Людина встане... Всюди таємничість
на неї чатуватиме... Вони
супроти вийдуть. Рівні серед рівних,
обоє гідні і життя, і смерті...
Григорій
Своєю суттю, змістом таємничість,
перш ніж людині захопити горло,
омиє її спрагою пізнання, -
у справі перша запорука - рух...
Небо
А по мені - це атрибут неволі:
лети, аби не впасти й не розбитись.
/ тоді на плечі Неба з'являється Птах.
Птах
Мене прикували до неба крила,
мої горизонти позначили виссю,
щоб далеч манлива навік не застигла,
щоб спокій з неспокоєм вічно бився.
То я кепкував над хоробрим Дедалом,
зманивши від нього Ікара жартом.
(До Григорія)
Ви ж двері у небо своє відчиняли
гартовані кров'ю й любові гартом...
Григорій
Бо справжня воля - конча необхідність,
умова, форма, зміст і діадема.
Степ
Про це я чув уперше від Богдана,
коли його яса над світом сяла.
А як він потім каявсь до схід сонця,
коли його старшини й куроїди
велику славу патрали...
Григорій
Я знаю, що все минає: горе і образи,
і навіть малодушність нерішуча,
минає, щоб потому перед нами
постати в протилежності... Чекаю
Людину й таємничість... Вже вони
на овиді далекому замріли,
щоб суперечці цій звести кінці,
і помирити нас, і побратати.
Loading...

 
 

Цікаве