WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Г.С.Сковорода – приятель мудрості українського терену - Реферат

Г.С.Сковорода – приятель мудрості українського терену - Реферат

Теоретична парадигма українського терену, запропонована відомим вченим Валерієм Сніжко, співробітником НДІУ (Валерій Сніжко. Нариси з психоетнічної екології України. - К.2001), інтегрована у сув'язь з теоретичними набутками П.Кононенка, В.Барана, В.Горського, С.Наливайка, іншими вченими у галузі українознавства, - стає винятково евристичною щодо досліджень у середовищі екзистенції терену - філософії.
Коли ми запитуємо про субстанцію поставання життя та мудрості, тоспоріднена нам відповідь може бути одна - український терен, який постає життєдайним прахом пам'яті всієї людності цього терену. Прах не є філософічне ніщо, не є умоглядна потенційність, не є суто фізичною природою чи мисленням, не є містичним надсущим. Перелік парадигм розповсюджених європейських вчень можна продовжити. Відповідно, мудрість постає не лише думкою чи книгами-текстами. Історія філософії не в послідовності думок чи переказів, не в історії текстів. Це лише складники дійсної основи поставання життя - терену народу. Індивідуалізація життя терену як життя людини зосереджує в ній передумови до сходження до дійсного начала всіх теренів, істини як мудрості, вічності як Творця. Осередки мудрості, божі прояви розпорошені по життєдайному праху терену. Тому людина прямує у своєму житті від осередку до осередку, від дому мудрості до дому мудрості, відшукуючи сродні власній долі обителі затишку та приятелювання з мудрістю.
Мандрованість Г.Сковороди найменш є проявом світської чи сектантської оригінальності (Г.Г.Шпет. Очерк развития русской философии // Русская философия. Очерки истории. А.И.Введенский, А.Ф.Лосев, З.Л.Радлов, Г.Г.Шпет. - Урал, ун-т., 1991, С.292) . Ліпше - це органічний стан слідування шляхом істини. Це шлях до розкриття в собі дійсної людини: "Множественность вносит различие, а сие предполагает неравенство и несовершенство; свободная воля предполагает выбор; // сей же нравственную способность, могущую познать добро, истину, совершенство, любить оное и искать предпочтительно. Отсюда происходит подвиг искания, и подвижник истины называется мудрым, а дело его - добродетель" (Григорий Сковорода. Твори у 2-х томах - К., 1961. - Т.2. -С.488); "...философия, или любомудрие, устремляет весь круг дел своих на тот конец, чтоб дать жизнь духу нашему, благородство сердцу, светлость мыслям, яко главу всего. Когда дух в человека весел, мысли спокойны, сердце мирно, то все свётло, счастливо, блаженно. Сие есть философия" (Григорий Сковорода Твори у 2-х томах - К., 1961. - Т.2. - С.521) Яким є та буде цей шлях любомудрія засвідчить лише вичерпання долі.
Терен народу - це інтегративна сполука. Сродність справи людини може стосуватися будь-якого прояву цієї сполуки. А ті ж, хто сродно потрапляє до тих самих вічних осередків мудрості, виявляє здобутки приятелювання подібні до тих, які були виявлені неймовірно далекими попередниками. Проте належати всі мають до однієї людності. Тоді ж питання спорідненості та історичності терену не перейдуть до площини ідейних чи літературних впливів, знання чи незнання певних джерел, визначення провідного чи похідного значення філософем як умоглядного змісту. Не всі зроджені в одному терені люди можуть особисто знати один одного чи бути знайомими з творчою спадщиною попередників. Проте певні суголосні мотиви будуть завжди супроводжувати осягнення істини.
Наголосимо лише на одному такому співпадінні, яке практично не відзначене дослідниками творчості Г.Сковороди. Це не дивно, оскільки творчість діячів думки, мотиви яких стануть предметом розмислу, ніколи не розглядалась на єдиній спорідненій основі - основі українського терену.
Пошуки дійсної, істинної людини Г.Сковорода лише розпочинає з поставання людини з праху, попелу, землі, тліну мінливого і марного. Постає людина, яка має тіло, серце, дух, однак це лише "болван" істинної людини, передумова - це видима натура. Саме тому сходження до дійсної людини розпочинається зі звернення "Узнай себе": "Нынь мой Наркісс преобразится во истое, не пустое солнце" (Наркісс // Григорій Сковорода. Твори у 2-х т. - К., 1961. - Т.1. -С.27-29). І аж третім щаблем постає заклик - "Знай себе": И так, познать себе самого, // и сыскать себе самого, и найти человека - все сиє одно значит"( - Наркісс // Григорій Сковорода. Твори у 2-х томах. -К., 1961. - Т.1, - С.31-32). Навіть мовно Г.Сковорода відтінює існуючу послідовність. Якщо відповідно перекласти це висловлювання, воно набуде виразу: "пізнати собі самого, відшукати собі самого, знайти людину". Це принципово відмінне від за звичкою застосовуваного висловлювання - "пізнати самого себе". Адже у словах Г.Сковороди вже наявна видима, позірна людина, яка мусить спочатку себе "узнати", а вже потім - "відшукати собі самого". Це справа філософії. І саме на неї покладене завдання, як вже зазначалося, "дать жизнь духу нашему". Тобто видима людина, людина світу - це людина з ще не живою душею, її все єство ще сповнене тліну, попелу та землі, а отже, тваринних жадань, темних потягів та зла.
М.Гоголь, народження якого небесними силами Миколаївської церкви в Диканці, близького до сковородинського терену, сповнене символізму не менш потужного ніж життя Г.Сковороди, розгорнув цілу філософію, аналітику недолюдей, починаючи від позірності героїв Диканських вечорів, і, закінчуючи соціологією, суспільствознавством мертвих душ. Все суспільство їхнє. Це не метафізичне існуючі душі, це реальні, світські люди з мертвими душами, які, щонайменше, не "взнали", не "впізнали" себе. І асоціацією - цей неймовірно жахливий сюжет бачення Вієм людини. Добра воля та зла воля за Г.Сковородою. Не пізнав собі самого, не побачив в собі людину, рівну Творцеві, пізнає тебе інша сила, сила Вія.
Уже давно викликає проблематичність слова, яке застосував наступний філософ українського, і практично однорідного згаданим, терену Т.Шевченко -"ненароджені" земляки мої. Часом у виданнях, у вже згаданій звичній інерції, це слово, зміною лише порядку букв та незначною втратою, передається як "ненароджені". Навряд чи мудрий Кобзар звертався б зі своїм посланням до ще невинних у гріху ненароджених земляків. Та й як можна назвати земляками тих, хто ще не народився.
А присутня в посланії невирішувана, але така сродна Україні проблема мінливого, нетривкого людського терену та устремління до вічної, пробудженої, рівної Богові людської натури. "Ненароджені" - живі з мертвою душею, ті, які втратили власну землю, прах, і через нього, через серце шлях до вічності та мудрості. Що у Т.Шевченка? "Тілько я, мов окаянний І день і ніч плачу На розпуттях
Loading...

 
 

Цікаве