WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Вплив козацьких літописів на розвиток українознавства - Реферат

Вплив козацьких літописів на розвиток українознавства - Реферат

Відомо, що козацькі літописи призначалися не стільки для нащадків, скільки для сучасників і служили моральною підтримкою у визвольній боротьбі українського народу проти польського і російського поневолення, важливою психологічною підмогою для захисту козацьких "прав та вольностей". Оцінка подій і фактів у літописах залежала від індивідуальних поглядів авторів, конкретного призначення твору та загальної суспільно-політичної ситуації на час їх написання. Як слушно зазначив відомий історик В. Степанков, "вкрай важливою проблемою є дослідження національної свідомості українців", оскільки "до сьогоднішнього дня у польській історіографії та в працях окремих українських науковців продовжує спостерігатися виразна тенденція до її заниження" [6, 9]. Відомо, що козацькі літописи є саме тими творами, в яких тогочасна національна свідомість яскраво проявляється не тільки у виборі окремих тем, а й у стилі та характері їх висвітлення.
Лейтмотивом козацьких літописів є ідея визволення України, досягнення нею автономії та соборності українських етнічних земель і українського народу, яку їх автори черпали з досвіду минулого, з тогочасної усної народної творчості, фольклору, образотворчого мистецтва. Літописці, більшість яких вийшли з кола військових канцеляристів, послідовно розвивали думку про необхідність єдності всіх українських земель, а деякі з них навіть відстоювали їх політичне об'єднання у єдиній козацькій державі. Як відомо, ідея соборності була потужною зброєю в руках гетьмана І.Мазепи у боротьбі за поширення своєї влади на Правобережжя.
Твори Самовидця, Г. Грабянки, С.Величка відіграли важливу роль для створення інших козацьких літописів та літературно-історичних творів українознавчого характеру, послужили для них не тільки джерелом, але й методологічним дороговказом. Ідеться про праці В.Рубана, В.Полетики, О.Рігельмана, Я.Марковича, Ф.Туманського і, нарешті, про "Історію Русів", які за своєю ідейно-політичною спрямованістю та максимально наближеним до науки змістом заклали, у свою чергу, фундамент просвітницької та романтичної історіографії 1-ої половини XIX ст., сприяли протистоянню російській імперській історіографії. Основними елементами останньої, за визначенням В.Кравченка, "було заперечення окремого від загально-російського етногенезу українців, тенденцію до зниження соціального статусу козацтва, заперечення договірно-правової основи перебування Гетьманщини у складі Росії та історичної легітимності прав і свобод козацької держави, засудження самостійницької політики українських гетьманів, виправдання централізаторської політики російського уряду на Україні" [7, 86-88].
Цінні для українознавства відомості козацьких літописів забезпечили тяглість української історіографії, своїм змістом заповнили серйозну прогалину в знаннях про Україну й українців, на що свого часу звертав увагу О.Оглоблин, зазначаючи, що "в історичній літературі утворилася якась прогалина, майже прірва між українською історіографією першої половини XVIII ст... й епохою Котляревського... Все багатство української історіографії і цілої громадсько-політичної думки другої половини XVIII століття... залишилося поза увагою української історичної науки і приречене було на майже цілковиту "архівну загибель" [8, 62].
Українознавче дослідження літописного матеріалу козацької доби відкриває широкий горизонт і для філологічного осмислення його форми і змісту, з'ясування особливостей мови, її народного колориту, специфіки тогочасних літературних стилів. З цією метою важливо застосовувати методи лінгвістичного та літературознавчого аналізу, який передбачає необхідність всебічного дослідження не лише змісту текстів, але і їх форми, ідейного та естетичного аспектів.
Аналізуючи значення козацьких літописів для розвитку українознавства, доцільно звернути увагу на їх досить багату і різноманітну джерельну базу. Використовуючи праці попередників, документи канцелярій, гетьманські універсали, міжнародні договори, щоденники, спогади, польські та інші хроніки, народну творчість, власні спостереження, автори намагалися документалізувати виклад матеріалу, надати йому більшої достовірності, переконливості та доказовості. Це особливо стосується тих сюжетів, де йдеться про українсько-польські та українсько-османські взаємини.
Подальше вивчення літописів козацької доби потребує об'єднання зусиль представників різних галузей наук: істориків, філологів, правників, філософів, культурологів, етнологів та ін., тобто воно повинно проводитись системно і комплексно, з позицій українознавства. Але й надалі пріоритет залишається за джерелознавцями та історіографами. Можна приєднатися до думки сучасних фахівців, зокрема І.Дзири, про те, що літописи виступають як історико-літературне джерело осмислення всього буття українського народу від давньоруської епохи до скасування Гетьманщини. "Тісний зв'язок між подіями ХІ-ХІV і ХV -ХVІІ століть безумовно сприяв утвердженню в українському середовищі усвідомлення тяглості національної історії за відсутності правлячої династії"[9, 512]. Ось чому поставлена проблема залишається актуальною і потребує, з одного боку, подальших дискурсів, об'єднання зусиль представників різних наук, а з іншого - ширшого включення їх змісту до навчальних програм з українознавства в усіх ланках загальної та професійної освіти.
Отже, козацькі літописи відіграли винятково важливу роль у розвитку українознавства. По-перше, вони збагатили знання про формування української нації в козацько-гетьманську добу, про її боротьбу за волю, незалежність і власну державність. По-друге, літописи стали цінним джерелом для подальших українознавчих досліджень, оскільки проливають світло на всі проблеми буття українського народу в добу модерної історії. По-третє, поява козацьких літописів засвідчила потужний поступ інтелектуального і духовного розвитку українського народу, його природне тяжіння до самопізнання, до засвоєння надбань освіти і культури, сконцентрованих в українознавстві. По-четверте, козацькі літописи послужили надійним містком, який поєднавлітописну традицію княжої доби зі становленням наукового українознавства середини і 2-ої половини ХІХ ст. Власне, вони вже не були літописами у буквальному значенні слова, а виступали як історико-літературні твори з елементами наукового осмислення подій, явищ і фактів. За своїм інформаційним потенціалом вони не вичерпали свого джерельного значення і в сучасних умовах.
Література
1. Дзира Я.І. Українська історіографія другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. та перекази про Богдана Хмельницького // Історіографічні дослідження в Українській РСР. - К.,1968; Мыцык Ю.А. Украинские летописи ХVІІ века.- Днепропетровск, 1978; Апанович Е.М. Рукописная светская книга ХVІІІ века на Украине.- М., 1983; Корпанюк М.П. Крайове та козацьке компілятивне літописання як історико-літературне явище.- К., 1997; Дзира І.Я. Козацьке літописання 30-80-х рр. ХVІІІ ст.: джерелознавчий та історіографічний аспекти.- К., 2006.
2. Калакура Я.С. Українська історіографія. Курс лекцій.- К., 2004.- 495 с.
a. 3.Модзалевський В. Галерея українських політичних смертників, емігрантів, засланців та в'язнів // Пам'ятки України. - 1991. - №5.
3. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В ХІ т., XII кн. - К., 1996. - Т. IX. - Кн. 1.
4. Дашкевич Я. Іван Крип'якевич - історик консервативно-державницької школи // Воля і Батьківщина. - 2000. - Число 1 (15/31).
5. Степанков В. Українська революція XVII століття: актуальні проблеми дослідження // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. - К., 2000.
6. Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного відродження (друга половина ХVІІІ - середина ХІХ ст.). - Х., 1996.
7. Оглоблин О. Григорій Покас та його "Описание о Малой России" (1751)// Наук. зб.- Нью-Йорк, 1952.
8. Дзира І.Я. Козацьке літописання 30-80-х рр. ХVІІІ ст.: джерелознавчий та історіографічний аспекти. - К., 2006. - 566 с.
Loading...

 
 

Цікаве