WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Виховання людини культури у мунiципальному полiкультурному просторi - Реферат

Виховання людини культури у мунiципальному полiкультурному просторi - Реферат

освіти і виховання, при якій учні опановують рідну культуру і мову і в тойже час входять у слов'янський і світовий культурний простір.
З 1993 р., за бажанням батьків, діти iнших шкiл, починаючи з 2 класу, почали вивчати українську мову та літературу як окремий предмет. У 1993 р. був прийнятий Закон про мови у ПМР. На даний час понад 33% учнів вивчають українську мову. Головна мета уроків з української мови - зацікавити, показати красу мови, викликати інтерес до неї, збудити почуття патріотизму. Глибокий слід у душах юних вихованців залишають вдало дібрані вчителем матеріали з народознавства, етнопедагогіки.
В.М. Межуєв вирізняє три основні шари культури: етнічний, національний і масовий, кожний з яких по-своєму вирішує питання співвідношення культури і освіти. Розглянемо їх докладніше.
Під етнiчною культурою звичайно розуміють сукупність елементів, що мають етнічну специфіку, виконують як етнодиференціюючу, так і етноінтегруючу функції. До них відносять рідну мову, особливості психічного складу, матеріальну культуру, фольклор (усний і музичний), обряди. Етнічна культура відтворює архетипний досвід нації, сформований під впливом природогеографічного середовища, економічних, соціальних, релігійних та інших обставин. Цей досвід проявляється в "колективному несвідомому" (К. Юнг), що є сховищем латентних слідів пам'яті предків. Колективне несвідоме відтворює думки і почуття народу, які знаходять відбиття в його міфології, релігії, визначають його самосвідомість.
Кожна людина належить до конкретного етносу. Немає людей поза етносом, крім новонароджених дітей, - говорив історик-етнограф Л.М. Гумільов. Кожний етнос утримується в цілості завдяки етнічному полю, яке сприймається відчуттям і відтворюється в емоціях. Етнічне поле формується у дитини протягом перших 3-5 років життя - періоду інтенсивного формування її особистості. Стереотип поведінки засвоюється дитиною в перші роки життя від батьків, ровесників. І тільки з урахуванням самобутності кожної дитини, етнічного стереотипу її поведінки, культури можна ефективно вирішувати навчально-виховні завдання.
Більш широкий аспект у плані освіти показує пласт національної культури. "Нація - це сукупність людей не по крові, не по початковому генетичному матеріалу, а по культурі" [6,10]. На відміну від етнічної (народної) культури, яка передається від покоління до покоління на рівні природних здібностей людини - її пам'яті, живої мови, природного слуху, органічної пластики, національна культура засвоюється кожною особистістю за допомогою освіти. Вирізняють два види національної культури: як неповторну, рідкісну за формою, і як частину світової культури, усвідомлюючу і проявляючу себе в ній (А.І. Арнольдов).
Головна особливість національної культури - її різноманітність, самобутність і неповторність. Кожна національна культура містить певний набір святинь, що утворюють її стійке внутрішнє ядро. Деякі з них супроводжують історію людського роду від самого початку. Без них людство не було б тим, чим воно є нині. Це вартості вселюдські.
Третій пласт культури - культура масова, яка являє собою зворотну сторону технічного прогресу, є підробкою під культуру. Хибні і примітивні її "цінності" ведуть до духовної стандартизації особистості. Масова культура позбавлена чітко вираженого національного кольору, знижує поріг національної чутливості, але водночас впливає на сучасну людину нітрохи не менше, ніж національна культура.
Проте не можна до масової культури ставитись тільки негативно. Вона - закономірне дитя нашого часу, поскільки увібрала в себе його характерні риси. Масова культура має і позитивні якості - нові перспективні інформаційні технології, сучасний дизайн, неординарність образів, відкритість і динамізм, плюралізм позицій.
Таким чином, особистість, яка розвивається, опиняється у складній соціокультурній ситуації. Знаходячись перед вибором ідеалу культури, вона випробовує на собі вплив усіх названих шарів культури. Виховання якраз і повинно орієнтувати молодь на загальнолюдські цінності, на цінності світової і національної культури, щоб допомогти особистості в культурному самовизначенні і саморозвиткові.
"Культурна ідентифікація - це встановлення схожості між собою і своїм народом, переживання відчуття належності до національної культури, інтерналізація (прийняття в якості своїх) її вартостей, проживання власного життя у формах культурного побуту народу"[2,15]. Культурна ідентифікація - це процес "вживання" особистості в пласти етнічної і національної культури, а через них - вступ у діалог із світовою культурою. Бо вихід до діалогу (в нашому розумінні) можливий лише після того, як знайде особистість своє місце в культурі (Я - концепція), коли вона усвідомить себе культурною одиницею свого народу.
Етнічна ідентичність - складова частина соціальної ідентичності. Т.Г. Стефаненко трактує її як "психологічну категорію, яка відноситься до усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної етнічної спільноти" [7,75]. Етнічна ідентичність - це, в першу чергу, результат когнітивно-емоційного процесу усвідомлення себе представником певного етносу, визначення ступеня співвідношення з ним і відокремлення від інших етносів. Сутність цього поняття співвідноситься з його визначенням Г.Г. Шпетом, який розглядає етнічну ідентичність як переживання своєї спорідненості з однією етнічною спільнотою і відокремлення від інших [8].
На формування етнічної ідентичності в шкільному віці впливає багато факторів, серед яких педагоги та психологи виділяють особливості етнічної соціалізації в сім'ї, в школі, близькому соціальному оточенні, а також ознаки етноконтактного середовища, зокрема його гетерогенність-гомогенність, статусні відносини між етнічними групами.
Ми повинні усвідомити, що культура постійно розвивається, що вона твориться і зараз, що кожен з нас повинен бути причетним до культури свого народу і відповідальним за неї. "Тільки збільшуючи культурне надбання предків, можна його зберегти, тому що справи предків живуть не в нашій пасивній пам'яті, а в наших творчих зусиллях і досягненнях" [9,334 ].
Ідею народності у вихованні і навчанні підростаючого покоління вважали головною К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський, С.А. Рачинський та інші. Основним джерелом виховання, стверджує К.Д. Ушинський, є народність, оскільки немає жодної людини, яка б не плекала любові до Батьківщини, і саме ця любов дає вихованню надійний ключ до серця людини, могутню опору для боротьби з її негативними природними, особистими, сімейними та родовими нахилами. Отож "виховання, коли воно не хоче бути безсильним, повинно бути народним"[10, 99]. Він вважав, що загальної системи народного виховання для всіх народів не існує не тільки на практиці, але і в теорії.
В.О. Сухомлинський також у багатьох своїх творах радив учителям, батькам користуватися народною педагогікою, яка століттями діяла в
Loading...

 
 

Цікаве