WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Визначний українознавець Зенон Кузеля - Реферат

Визначний українознавець Зенон Кузеля - Реферат

У посторінковому обчисленні Кузеля дав дві третини словника - від 532 по 1494. Така значна текстова площа на меншу половину букв, узята вченим, пояснюється тим, що він підійнявся до складної і великої праці, а саме - докладної лексикологічної розробки та перекладу німецькою мовою численних префіксів, що починаються літерами "п", "р", "с", "у" тощо. Згідно з оцінкою співавтора, "Він пішов далеко далі вперед щодо цього, ніж інші українсько-німецькі словникарі, та й взагалі далі, ніж усі до сьогочасні лексикографи. У тому велика вартість його праці й новум, що він його вніс в українське мовознавство... Для прикладу можна навести приросток "по-", що його в усіх дотеперішніх словниках характеризували як виразник перфективності дії... Тим часом 3.Кузеля влучними перекладами попередавав найтонші значеннєві відтінки цього префікса в українській мові, і можна зробити окрему студію на основі його матеріалу... Цим 3.Кузеля промостив у нашій лексикографії шлях для всіх інших українсько-іншомовних словників, і, здається, годі собі в майбутньому уявити автора українсько-англійського, українсько-французького чи інших словників, який міг би пройти повз ті здобутки української лексикографії, що їм прощував шлях" (ЗНП. - С.87) Кузеля-мовознавець. Так що капітальний "Українсько-німецький
словник", виданий 1943 р. у Лейпцигу (за співпраці С.Іваницького і К.Майера), - найвищий науковий здобуток Зенона Кузелі. Шкода тільки, що німецько-українська частина, практично до друку готова, у зв'язку з підходом радянських військ до міста набрана вже не була. Аналогій же серед видань такого типу - і тепер не багато. Тому особливо жаль, що авторам не вдалося випустити словник другим виданням (із поправками і доповненнями): повоєнна Німеччина, на відміну від довоєнної, в цьому проекті зацікавлена вже не була. Тож залишається сподіватися, що Україна спроможеться колись таке завдання виконати, задовольнивши голод на видання такого типу, хоч почасти та віддавши данину вдячної пам'яті своєму визначному синові.
Діяльність Кузелі-лексикографа не обмежується двома схарактеризованими вище його основними публікаціями. Адже він підготував і уклав рукописи українських орфоепічного та правописного словників, започаткував словник поетичних неологізмів, які гуртував із новочасних публікацій. Інші лінгвістичні проекти до реалізації таки дійшли. Так, разом із Р.Димінським Кузеля підготував сільськогосподарський словник. Опрацював географічну термінологію в підручнику Бонакера, вможливлював вихід українсько-німецьких словників - технічного інж. Жуковського та медичної термінології д-ра Р.Смика (1944).
Втративши в часі війни призбираний до того на карточки лексичний матеріал, пережив цю тяжку втрату. Навіть знайшов у собі сили знову накопичувати матеріал для улюбленої лексикографічної роботи. Продовжив практику попереднього часу - публікування в емігрантських часописах наукового профілю статей мовознавчої проблематики (ще 1936 р. у циклостильному місячнику "Вісті з Українського наукового інституту" з'явилась у числі 22-му стаття "В справі нашого правопису", що була одним із побудників до створення рукопису відповідного словника). У фюртському тижневику "Час" за 1947 р. із числа в число (всього в семи номерах) друкувалася вагома розлога розвідка Кузелі, що простежила й узагальнила набуток рідної лексикографії. Цей матеріал, "Історичний розвиток і сучасний стан українського словництва", зберіг вагу до сьогодні, вартий докладнішої уваги.
У преамбульній частині "Про значення словників і їх роллю в культурному житті" вчений обґрунтував мету огляду потребою активізувати підготовку необхідних з еміграції словників, оцінити зроблене в цій галузі з точки зору відповідності чи невідповідності новочасним науковим і практичним потребам. Слушними й актуальними є розмірковування автора про традиційну непоінформованість пересічного українського інтелігента в словникових справах: "Мало ще людей користується українським словником для того, щоб поінформуватися в ньому про саму українську мову, про її лексичне багатство та ЇЇ різноманітність і все-сторонність, про стан сучасного мовного матеріалу в народному і літературному вжиткові, про його поширення й відтінки, про його історичний розвиток і сучасний формальний бік та взагалі для того, щоб вважати його невідступним і дорогим товаришем-інформатором при всіх нагодах не тільки для поправного знання, але й для зрозуміння свого найбільшого скарбу, - рідної мови...".
Покладаючи відповідальність за такий стан у тому числі на прорахунки деяких словникарів і витворені ними неоковирні неологізми (на таких "кованих" пропозиціях із словника Є.Тимченка типу "крайбаба" в значенні повитуха збудував свою жартівливу "філологічну поему" "Банелюк" Мусій Кононенко), Кузеля водночас підкреслив і речі порядку зовсім іншого. Констатував, зокрема, що в активі нашої мовознавчої науки та лексикографії є багато цінних праць, котрі можуть стати підмурівком для нових видань. Урешті розкрив власний намір підготувати більший український словник, який відповідав би тому, "що сьогодні вимагається від модерного словникового підручника, який має бути рівночасно й українською граматикою, й історичним дороговказом розвитку мови, й діалектологічним атласом, вірним поучником термінологічним і вкінці правописним провідником" (ЗНП. - С.218). Вельми шкода, що цей проект залишився нереалізованим, - адже такої універсальної праці бракує і досі.
У першому з ретроспективних - розділі "Словники старої й церковнослов'янської книжної мови до Котляревського" - автор виводить ґенезу нашого словництва вже не зі словничка до "Енеїди" (.Котляревського. Бачить-бо його початки ще в "Азбуковниках" XV ст. і дещо пізніших "лексисах" і "лексиконах" (характеризує Берендин), упроваджуючи таким чином новаторський науковий підхід. Предметна конкретність викладу, багатство ілюстрацій, глибока обізнаність із предметом розмови поєднані тут із необхідними й антитетичними до радянського наукового офіціозу історичними з'ясуваннями. Скажімо, майже столітній антракт у розвитку нашого словництва пояснюється політичними втратами України XVII ст. та планомірним "московським нищенням національно-культурних окремішностей українського народу" (ЗНП. - С.221).
Два наступних розділи студії-огляду про словники XVII - початку XIX ст. та підготовчі словникові матеріали наступних десятиліть виокремлюють серед лексикографічних спроб словники О.Павловського, К.Левицького, матеріали Хв.Вовка й І.Верхратського. Третій розділ, "предгрінченківський", характеризує словники О.Афанасьєва-Чужбинського, М.Закревського, М.Левченка, Є.Желехівського, М.Комарова та німецько-український - О.Партицького. Виняткова обізнаність навіть із найменш відомими виданнями та термінологічними списками сусідить тут із виваженою об'єктивністю оцінок. Аколи мова заходить про фундаментальний чотиритомник Б.Грінченка - й із їхньою образністю: "Праця Грінченка неоціненна, й кожний, що нею користується, з подивом і вдячністю ставиться до неї, як до писаного й непохитного пам'ятника живого українського слова" (ЗНП. - С.229). Розвиток словництва в хронологічному висвітленні, немов у краплині води, відбив у статті драматичні перипетії української історії.
Loading...

 
 

Цікаве