WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Видатний державний діяч УНР Всеволод Голубович - Реферат

Видатний державний діяч УНР Всеволод Голубович - Реферат


Реферат
на тему:
Видатний державний діяч УНР Всеволод Голубович
Картина Ірини Прудник "Привид Голубовича витає в Україні"
Ірина Прудник з нагоди 120-ї річниці від дня народження свого діда Всеволода Голубовича намалювала його портрет [12]. У жовтні 2005 р. вона передала цей портрет на зберігання в Національний музей історії України з надією на те, що "найшвидший доступ глядачів до цієї картини дозволить відродити добру пам'ять про її родича, розпочати пошук місця його поховання, повернути його рештки на вічний спочинок в Україну, відкрити йому пам'ятники та назвати вулиці його іменем". На картині В.Голубович зображений у стриманих блакитних тонах. Його образ ніби виступає з мороку історичної давнини, щоб розповісти сучаснику про коловерть тогочасних подій національно-визвольної революції 1917-21 років, які оберталися навколо нього з неймовірною швидкістю. Художниця підбирала кольори, які б змогли оживити в свідомості глядача силу великого патріотизму, жертовність в ім'я Вітчизни.
Палітра, застосована художницею, підкреслює благородство одного з найкращих синів України, які вмирали в боротьбі за волю і незалежність свого народу, і духовна сила яких, можливо, врятує "новоукраїнців". Картину "Привид Голубовича витає в Україні" Ірина Прудник написала на підставі сімейних архівів і спогадів її батька О.Кохановського та щоденників її бабусі Зинаїди Голубович [12]. У ній відображено розпач, безвихідність, смуток і розгубленість, що охопили Всеволода після падіння Центральної Ради. Таким він запам'ятався родині Кохановських під час його приїзду до них у Полтаву у вересні 1919 р. Виглядав Голубович скромно, одягнутий був у гімнастерку, ялові чоботи, стару шинель, чорний картуз, запорошений пилом після подорожі у відкритому потязі. Таким і змалювала його Ірина Прудник.
Надія на увічнення постаті В.Голубовича в новітній українській історії вселяла художниці впевненість, що буде і надана належна оцінка внеску Голубовича у хід національно-визвольних змагань українського народу за свою незалежність. Вглядаючись у цей портрет, мимоволі згадуєш думку Бертольда Брехта, яка з парадоксальною силою сприймається під час занурення в сюжет картини, - "нещасна та країна, яка потребує героїв, і нещасна та країна, яка їх не має". Те, що ім'я Всеволода Голубовича різного роду особи прагнули стерти з історії українського народу, не підлягає сумніву. Однак, з плином часу, коли стали доступними невідомі раніше документи про його діяльність, з'явився шанс дізнатись про "реального" Голубовича, з усіма його вадами та незаперечними перевагами, з усіма притаманними йому рисами, які відображають не лише політичного діяча і борця за ідею, але й характеризують його як звичайну людину. Таку автентичну спробу відобразити "немонументалізованого Голубовича" зробив його племінник Олександр Кохановський у дописі "Походження роду" [7]. Важливі етапи життя Голубовича знайшли відображення в документах Центрального державного архіву СБУ. Однак історики, посилаючись на них, майже завжди ставлять під сумнів ступінь їх правдивості, зауважуючи про необхідність врахувати умови, у яких слідчі домагалися отримання свідчень. Болісно реагував на зволікання істориків щодо оцінки внеску невизнаних героїв в українську національно-визвольну революцію 1917-1921 років О.Кохановський, порівнюючи їх з "привидами і духами дальніх, срібних потягів":
У дощі, що шаром косих ліній
Перетинають потяга вікно
У сріблястім витонченім співі
В купе відчуваєш радості вино.
У снігу, що склав свої намети
Неначе віртуозний будівник,
Мчиться срібний потяг по планеті
Із гудком, що видає за людський крик.
У ожеледі колію звичайну
Зруйнує вітер, сльота, черга злив,
Якщо ти пасажиру не відкриєш тайну,
Яку іще ніхто не зрозумів.
Тільки ніч - великий математик
Вийде на зупинці зорі рахувати,
Ти захочеш знову пригадати
Те, що завше вчився забувати.
Задивляюсь у твої чарівні рухи,
Ті, що я чекав та не зустрів.
Запізнілі привиди і духи
Не виходять з дальніх потягів.
Більшовицька влада визначала долі не лише В.Голубовича, а й багатьох інших, котрі так і не "вийшли з дальніх потягів", спрямованих на приречення. Сподівання В.Голубовича на продовження діяльності партії есерів в умовах класової диктатури перетворилися на спробу вижити, вціліти, творити всупереч, а не завдяки. Пізніше, перебуваючи в еміграції, О.Кохановський зазначав у часописі "Український Робітник" від 5 березня 1949 р.: "Тільки міцно заплутавшись у павутинні комуністичної держави, тільки опинившись по той бік "залізної заслони", людина починає розбирати, куди вона зайшла, але буває вже надто пізно. Сьогодні на землі є лише одна країна, де немає комуністів, це СССР, та, проте, там є НКВД, і врятуватись - годі" [6, 4].
Генеральний директор Національного музею історії України С.М.Чайковський приймає на зберігання портрет Ірини Прудник "Привид Голубовича витає в Україні" від правнучки В.Голубовича - Богдани Прудник (жовтень 2005р.)
Голубович брав участь у підготовці резолюцій чотирьох універсалів УНР, Брест-Литовського мирного договору, у розгляді ряду визначальних рішень при встановленні української державності, зокрема щодо нового складу Ради народних міністрів, яку він очолив також, указу Центральної Ради про підпорядкування їй Чорноморського флоту, у затвердженні Малою Радою персонального складу Генерального й Апеляційного судів УНР, в ухваленні на дев'ятих загальних зборах Центральної Ради земельного закону України 31 січня 1918 р., а також у визнанні тризуба Гербом УНР, що відбулося в Коростені 12 лютого 1918 р. І все це за дуже короткий час, починаючи з перших днів січня і майже до кінця квітня 1918 р. Події розвивалися настільки стрімко, що всі, хто знав В.Голубовича, були вражені його винятковою ерудицією щодо ведення державних справ, яскравим різнобічним талантом дипломата. В родині сподівались на його блискучу кар'єру інженера-науковця в галузі математики, а він пішов у революцію. Пов'язавши свою долю з найбільш ліберальною з політичних партій - партією есерів, прирік себе на постійні тривоги, нестатки, випробування, вельми туманну перспективу.
В Україні завжди, у будь-які часи і за будь-яких режимів, народжувалися люди із загостреним відчуттям несправедливості, з підвищеною здатністю співпереживати всім знедоленим і скривдженим, з нестерпним бажанням домогтися вдосконалення виробничих відносин, піднести їх на такий рівень, який би дозволив кожній людині отримати гідні умови для повного розкриття своїх творчих можливостей.
Мемуарист М.Єреміїв відобразив процедуру прийняття Голубовичем та його Кабінетом урядових відозв, звернень конгресів, маніфестацій, з'їздів, що творилися "жменькою відданих та скромних працівників, імена яких Лета історії поволі несе у повне
Loading...

 
 

Цікаве