WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Важкий шлях до рідної мови - Реферат

Важкий шлях до рідної мови - Реферат

колоніальної адміністрації довго не було, та й потім їх там було мало.
Більшість українців мали національну гідність, розуміли переваги рідної мови над чужою, російською, тому засновували українські школи, видавали українські книжки, ставили українські спектаклі і не хотіли русифікуватися. Тоді російські царі вжили до "братнього" народу бузувірських заходів: заборонили видавати і навіть завозити в Україну українські книжки, учити дітей української грамоти, навіть користуватися нашою мовою в театрах. Як наслідок, українська інтелігенція почала зникати, перетворюватися на російську. Для прискорення цього процесу Росія виселяла українців і розсіювала їх по віддалених регіонах імперії, а на їхнє місце переселяла росіян, німців, сербів тощо.
Проте наша мова виявилася сильнішою від царських указів і навіть у таких умовах жила і підтримувала почуття гідності у більшості українців. Тому, коли в Росії стався переворот і до влади прийшли більшовики, вони назвали імперію "союзом" та почали впроваджувати досконаліші способи русифікації. Так, напередодні індустріалізації в 30-х роках планово проведений голодомор 1933 року позбавив життя понад 8 млн. носіїв української мови в селах Східної, Центральної, Південної України (слава Богу, що Західна Україна ще не була приєднана до імперії російських більшовиків), і таким чином на шахти Донбасу, фабрики та заводи Луганської, Дніпропетровської, інших областей, у порти і на корабельні Південної України не могли прийти вихідці з наших сіл. "Допомогла" Україні тоді, як і завжди в таких випадках, Росія, приславши своїх переселенців у наші міста і вимерлі села, які таким чином легко і просто були русифіковані. Після цього майже всі українські вищі навчальні заклади стали переходити на російську мову навчання, щоб задовольнити потребу в освіті переселенців і зменшити можливості українців здобувати перспективні професії.
Наступний етап русифікації України Москва теж почала з голодомору 1947 року. Якраз тоді починали відновлювати народне господарство після війни з фашистами. Тож знову, замість знищених голодом українців, на українські фабрики і заводи Москва прислала росіян. Тоді не тільки вищі навчальні заклади, а й технікуми були переведені на російську мову. Приміром, у мене в 1951 році у Херсонській мореходці, куди мріяв вступити, не прийняли документів, бо після закінчення семи класів сільської школи погано володів російською мовою. Таким чином, усіх, хто тягнувся до знань чи хотів отримати престижну професію, змушували вчити таку важку для нас російську мову, зовсім чужу менталітету слов'ян.
Особлива роль у процесі злиття націй і перетворення їх на росіян належала армії. Українців посилали служити в Росію, а на нашій землі служили переважно росіяни. Окрім того, мільйони росіян після служби в інших регіонах при виході на пенсію отримували квартири в Україні, особливо в Криму та інших південних областях.
З 1654 по 1991 рік пройшло 337 років, але треба врахувати, що в 1918 - 1919рр. та 1942 - 43рр. ми виходили зі складу Росії і росіяни на нашій землі вели себе як окупанти і з нами не церемонилися - забороняли викладання українською мовою в школах для українців, закривали наші книгодрукарні, катували носіїв української мови, знищували голодоморами, переселяли до Сибіру, розстрілювали, перетворювали на російськомовний совєтській народ, а Україну - на географічне поняття. Навіть тепер русифікатори-шовіністи не змінили своїх планів русифікувати нас, щоб залишити назавжди на орбіті імперії, тобто в російському інформаційному просторі, де нас тримали за молодших братів - недоумків, які повинні підкорятися старшому брату у впроваджені його державницької, яскраво шовіністичної й україножерної ідеї на нашій же українській землі. Наприклад, у Харкові провели опитування щодо надання російській мові статусу офіційної, щоб мати "законні" підстави для завершення процесу русифікації українців. Це зараз вони говорять про рівні права для обох мов, а 70 років тому, коли їхні батьки - російські шовіністи - не зупинилися перед убивством десятків харківських студентів, які намагалися відстояти своє право навчатися українською мовою, ніхто не проводив ніяких опитувань щодо того, чи хотіли українці ставати російськомовними.
Щоправда, нині вони змінили тактику і вдалися до очевидного лукавства - з одного боку, нав'язують нам думку, що двомовність є великим здобутком нашого народу, а з іншого - про вторинність нашої мови, ЇЇ зіпсованість впливом польської мови. Це робиться для того, щоб ми в умовах двомовності ставилися до своєї мови, як до другорядної і продовжували спілкуватися тільки російською мовою. Мета цього задуму прозора - врешті решт убити нашу мову і знищити українство. Але двомовність не є показником освіченості, культурності чи демократичності народів. Навпаки, саме одномовність характерна майже для всіх вільних народів Європи: поляки, греки, німці, румуни, французи, іспанці - всі (хоч і освічені) одномовні, навіть найбільш вживану в світі англійську мову серед них знають не більше 10% населення. А двомовність (багатомовність) є особливістю тих держав, у яких на своїх етнічних землях живуть з давніх часів два (чи більше) народи. Причому і в двомовних державах на своїй землі кожен народ розмовляє тільки своєю мовою. А двомовний українець часто має вигляд телепня, бо думає не над тим, що сказати, щоб було розумно і своєчасно, а над тим, як сказати, якими словами, щоб не було по-дурному або безграмотно.
Надзвичайно важливо вберегти від двомовності наших дітей. Для цього нам треба нейтралізувати шовіністичну пропаганду щодо другорядності нашої мови. Кожен народ на своїй землі має право (навіть зобов'язаний!) виховувати своїх дітей у національному патріотизмі, тобто в переконанні, що рідна мова є однією з кращих у світі, а рідна культура дає змогу почуватися на рівних з іншими цивілізованими народами, що історією своєї Батьківщини можна пишатися і таке інше. І в усіх державах, - хоч у Росії, хоч у Німеччині - саме так виховують дітей. Учителі українських шкіл, які не учать дітей пишатися своєю нацією, її культурою, історією, не вміють переконати дітей у тому, що наша мова - найкраща, виховують рабів.
Мені в дитинстві пощастило переконатися в перевагах нашої мови, що допомогло вистояти за комуністичного режиму, залишитися українцем, хоч середню і вищу освіту прийшлося здобувати в Росії. А було так:
Після третього класу - а навчався я в сільській школі на Херсонщині - мені довелося літо провести в Херсоні. Повернувся я в село російськомовним (навіть російську матерщину освоїв), - правду кажуть, що все погане,шкідливе, вульгарне прилипає до дитини краще і швидше за добре і чемне. Свої знання я щедро передавав товаришам. Коли це почула баба Пріська, то дуже розсердилась: "А чого це ти базікаєш тією ж мовою, що і наші кровопивці!.." Але я тоді не звернув уваги на слова неписьменної старенької. Тільки пізніше я дізнався, що багато її родичів, серед яких і власні діти, померли в 1933 р. від голоду, а чоловіка і старшого сина в 1937 забрали як ворогів народу.
Мої русифікаторські успіхи помітив і один з учителів і прочитав нам лекцію про рідну
Loading...

 
 

Цікаве