WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Важкий шлях до рідної мови - Реферат

Важкий шлях до рідної мови - Реферат

вислів: "Язик до Києва доведе", але забули, що для цього язик має володіти рідною мовою. А коли наш язик намагається питати дорогу чужою мовою - "російським язиком", то від нас усі сахаються як від коня, що кукурікає. Відомо, як впливає патріотизм на результати праці, а головною, хоч і не єдиною, ознакою патріотизму є мова. Тому і не можемо чекати від російськомовних громадян добрих досягнень на державній службі. З часів СРСР саме російськомовні займають більшість відповідальних посад у державі та на великих підприємствах, тому чекати значного зростання економічних показників теж не доводиться. Я не можу погодитися з тими, хто стверджує, що цього не розуміють ні в президентській адміністрації, ні у Верховній Раді. Мабуть, багато відповідальних осіб добре розуміють значення мови, патріотичності, демократизму, професіоналізму в розбудові незалежної України і саме тому ухвалюють такі закони і укази, які ускладнюють відродження нашої рідної мови, повернення до притаманної українцям демократії, перешкоджають впровадженню національної освіти та патріотичному вихованню молоді, гальмують рух до вимріяної національної української державності.
Мова для держави - як піч для хати. Без неї, навіть якщо все інше в чудовому стані, народу ніколи не буває тепло і затишно. Нас кілька віків привчали грітися біля печі, що стоїть у сусідській хаті. Так ми почали зневажати свою хату, перестали прикрашати ЇЇ та наводити в ній лад. Від холоду і вологи хата - держава - може зруйнуватися. Про це тільки і мріють "собіратєлі земель" та рятівники імперії.
У Конституції України записано, що у нас не повинно бути державної ідеології. Але ж без неї гальмується розвиток літератури, мистецтва, науки і взагалі культури, не розбудовується армія, занепадають освіта та виховання, порушуються моральні принципи. Основою державної ідеології має бути національна ідея. Якщо спробувати українську національну ідею в усі віки буття нашого народу найповніше передати одним словом, то це слово буде - справедливість. Українці впродовж багатьох віків після руйнування Руської (Української) держави монголами боролися за справедливість для свого народу. Бо вважали справедливим кожному народу жити у власній державі, спілкуватися рідною мовою, мати свою церкву, самому обирати керівників, порядкувати на власній землі за власним звичаєм.
Без відродження української мови на українській землі годі й думати про втілення української національної ідеї в Україні. Мова - це доля народу. Українська мова виховує не тільки любов до Батьківщини, яку, до речі, іншою мовою прищепити взагалі неможливо. Недарма ж у нас саме російськомовні інтернаціоналісти і у Верховній Раді, і в уряді, і на інших посадах постійно демонструють цинічне ставлення до всього українського. Українцям, вихованим в українських традиціях, завжди було притаманне шанобливе ставлення до жінки, батьків, дбайливе поводження з природою, повага до інших народів. Якраз рідна мова допомогла нам у піснях і прислів'ях зберегти дохристиянські звичаї та обряди.
Скориставшись відсутністю чіткого формулювання у нашій Конституції національної ідеології, навіть керівники освіти уже кілька років у радіопрограмі "Ідеологія для України" нав'язують нам чужинську інтернаціональну ідеологію і обґрунтовують переваги громадянського виховання над національним. Часто заявляють, що сучасні діти виховані в більшій свободі, що вони самодостатні тощо. Слухаю цих ідеологів і думаю: Скільки підступності і зневаги до української нації треба мати в душі, щоб під розмови про поважне ставлення до наших дітей змушувати школярів-українців проти їхньої волі учитися в російських школах - адже в багатьох областях України розвиток української освіти уже понад 10 років цинічно гальмується.
Відмовившись від державної ідеології в своїй Конституції, ми тим самим надали необмежені можливості і сусідам впроваджувати свою ідеологію на нашій землі. Цьому сприяє панівне становище російської мови у нас, яке ревно оберігається імперськими силами як за кордоном, так і їхніми агентами в Україні. Вони зберегли в своїх руках майже всі засоби масової інформації, і ведуть через них агітацію за всілякі слов'янські союзи, спільну державу, спільну культуру, спільну історію, використовуючи пасивність наших керівників, проводять агітацію проти нашої держави, відродження рідної мови, вивчення української історії, реабілітації наших пращурів - патріотів, яких вони затаврували "ізменниками" і присудили до забуття. Тобто росіяни і зараз проводять ту ж імперську політику, яку запровадили проти нас зразу після Переяславської ради. Весь час нас переконували, і ще й досі переконують, що нема української мови, а є малоросійське нарєчіє, якийсь російсько-польський суржик, а якщо і називали мовою, то вважали її другорядною, відсталою, селянською, мужицькою, хуторянською, Нагадаю, що писали російські критики, глузуючи з Тараса Шевченка, автора щойно виданого в 1840 році "Кобзаря": "Жаль бачити пана Т.Шевченка, коли він спотворює думку і російську мову, підробляючись під хохляцький стрій", - або що українські поети "переробляють великоросійські слова і фрази на малоросійський лад". А що така думка серед росіян панує до цього часу і вони всіма засобами, в тому числі ЗМІ, намагаються накинути її і нам, то українцям треба врешті-решт довести, чия мова давніша, а чия "переробляє слова і фрази", чия мова первинна, а чия вторинна, чия є народною, а чия - суржиком, що виник внаслідок змішання кількох мов.
Коли я чую або читаю думки росіян про суржикову другорядність нашої мови, то згадую давній анекдот: Молодий пан бачить, що один з кріпаків вельми схожий на нього. Гукнув він його та й питає: "А не служіла лі твоя мать служанкой при мойом отце?" Той відповідає: "Ні, пане, не служила, але мій батько топив груби в кімнатах вашої матінки".
Та давайте, щоб розібратися, чия мова первинна, а чия вторинна, звернемося до історичних і лексичних фактів,
В історичній площині, справді, можна вважати, що українська мова має селянське походження, - адже вона виникла десятки тисяч років тому, коли всі люди жили не в містах, а в селищах. А російська, дійсно, міська (городская), бо створена монахами та священиками в містах, збудованих руськими князями на землях угро-фінських племен в 10 - 11 століттях. Саме тому, що в ті часи служба в церквах правилася староболгарською (церковнослов'янською) мовою, то вона і стала основою для мови народу, що почав тут утворюватися. Тобто ці племена не тільки християнізувалися, а й ослов'янилися. Оскільки прийняття християнства на землях України відбулося на 200 - 300 років раніше, за цей час староболгарська мова дуже збагатилася, поповнилася українськими словами. Таким чином російська мова утворилася внаслідок змішання церковнослов'янської (староболгарської), української, татаро-монгольської та місцевих мов, рідних фіно-угорським народамЦентральної Росії. Саме тому в російській мові так багато українських слів. Щоправда, деякі з наших слів понівечені (бузувірство стало изуверством, садженець - саженцем, вірство стало изуверством, садженець - саженцем, сонце - солнцем, серце - сердцем, ріст - ростом, чужина -
Loading...

 
 

Цікаве