WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Віталій Макарович Русанівський – видатний український мовознавець - Реферат

Віталій Макарович Русанівський – видатний український мовознавець - Реферат

стилів літературної мови, зростання ваги індивідуально-стильової мовної практики в літературно-мовному процесі.
Учасники інститутського філософського семінару згадують цікаві й глибокі дискусії, які організовував на семінарі його керівник В.Русанівський. Він завжди подавав приклад оригінального підходу до актуальних проблем мовознавства, серед яких домінували питання мови і культури, соціолінгвістики, філософського осмислення мовних явищ і розвитку мовно-культурних традицій. З ім'ям В.Русанівського пов'язана актуалізація в історії української культури проблеми "Мова як частина національної культури". У розділах колективних праць він накреслив можливі напрямки висвітлення цієї галузі.
Академікові В.Русанівському вдалося поєднати глибину структурного аналізу мовно-часових зрізів, тобто історично-мовні факти, добуті з писемних пам'яток минулих століть, і життя сучасного українського слова, а також узагальнити праці інших дослідників. Автор вибудував власну концепцію історії української літературної мови.
Особливе місце в історії української літературної мови він закономірно відводив Т.Г.Шевченкові. До мовотворчості геніального письменника вчений звертався не раз. А в монографії , що має символічну назву "У слові - вічність", дослідник запропонував свою інтерпретацію мовних джерел, на яких формувалася поетична мова Т.Шевченка, що стала основою загальнонаціональної літературної мови, висвітлив співвідношення загальномовного та індивідуально-авторського в мовній практиці поета, наголосив на зв'язку світогляду й мови Кобзаря. Монографія В.Русанівського про мову Т.Шевченка - це нагадування всім сучасним науковцям про те, що Шевченкове слово має бути постійним об'єктом вивчення лінгвістів, літературознавців, фольклористів, культурологів, що в кожний історичний період мають з'являтися нові інтерпретації текстів Шевченка, осмислюватися новими поколіннями читачів ідеї, втілені у вічному слові поета.
Не можна не відзначити великий доробок В.Русанівського в галузі лексикографії. Він - член редколегії, один із редакторів і укладачів "Словника української мови " в 11-ти томах. Це найбільший за обсягом і лексикографічним опрацюванням української лексики і фразеології словник, значення якого виходить далеко за межі національної культури. За концепцією вченого було створено "Великий російсько-український словник наукової термінології", що охоплює понад 300 тис. слів з різних термінологічних систем. Починаючи з 1975 р., В.Русанівський бере безпосередню участь у виданнях "Орфографічного словника української мови", дбає про збільшення реєстру словника, про відбиття в ньому постійних змін, характерних для розвитку літературної мови.
Академік В.М.Русанівський мав рідкісний талант людини, яка поєднувала працю науковця й організатора науки. Упродовж 1964 -1981 років він працював заступником директора Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні, з 1981 р. до 1996 р. - директором цього Інституту; протягом 1978 - 1993 років був академіком-секретарем відділення мови, літератури та мистецтвознавства АН України. Упродовж 1982 - 2006 років учений очолював Український комітет славістів.
Як засновник і перший завідувач відділу культури мови Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні (1971) академік В.М.Русанівський визначив перспективу відділу на десятиліття вперед. За його концепцією було започатковано щотижневу передачу на українському радіо "Слово про слово" (редактор Н.К. Бойко), телепередачу "Живе слово" (редактор К.П.Розстальна). Через ці інформаційні канали в умовах бездержавності української нації здійснювалася надзвичайно важлива робота поширення відомостей про українську словесність, національну культуру, виконувалася важлива суспільна функція філологічної науки - плекання любові до рідної мови, виховання мовно-національної свідомості.
"Екологія мови й культури - реставрація совісті" - так назвав свою доповідь В.Русанівський на установчому з'їзді Товариства української мови ім.Т.Г.Шевченка 11 лютого 1989 р. Наповнена цінним соціолінгвістичним матеріалом, вона теоретично й практично обґрунтовувала необхідність прийняття закону про державний статус української мови. Академік-мовознавець говорив: "Патріотизм починається зі ставлення до своєї мови. Об'єктивно поняття рідної мови виступає поряд із поняттями рідного дому, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни, тобто мова сприймається не просто як засіб комунікації, і навіть не як знаряддя формування думок, а значно інтимніше - як одне з головних джерел, що живлять патріотичні почуття, як рецептор духовно-емоційного життя людини. Рідна мова є одним із головних засобів, за допомогою яких створюється соціальний механізм успадкування культури від покоління до покоління, тобто вироблення національної культурної традиції... Позбавити людину рідної мови - чи то згідно з її волею чи всупереч їй - аморально: це те саме, що підрізати коріння її духовності ".
Варто враховувати той момент, що висловлювання, які прозвучали в багатолюдній аудиторії з уст академіка про національну самосвідомість, рідну мову, потребу досягнення престижності української мови, були, з погляду тодішньої ідеології, неоднозначними й надто сміливими. Але В.Русанівський розумів, що саме він, директор Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні, академік, має взяти на себе відповідальність за припинення згубної політики денаціоналізації, виступити з науковим обґрунтуванням необхідності утвердження державного статусу української мови. Саме тому, що директор В.Русанівський зайняв чітку позицію, тодішнє найвище партійне керівництво в Україні не змогло домогтися від Інституту мовознавства підтримки ідеї про дві державні мови в Україні.
Відомо, яким непростим виявився шлях утвердження в незалежній Україні українськоїмови як державної. В умовах комерціалізації видавництв, електронних засобів інформації зменшувалася кількість українськомовних видань, радіо- і телепередач, на найвищому державному рівні не було створено державної програми розвитку української мови. Натомість науковці, журналісти, письменники були втягнуті в дискусію про реформу українського правопису. В.Русанівський гостро критикував т. зв. "азбучну війну", яка відволікала громадськість від нагальних конкретних справ, націлених на розширення функцій української мови, на зростання її ваги в освіті, культурі тощо.
Професіонал своєї справи, він не робив з питань українського правопису і загалом із святих почуттів любові до рідної мови бізнесу, не здобував на мовних проблемах політичних дивідендів. Прикутий до ліжка, В.Русанівський продовжував редагувати орфографічний словник, багатотомний тлумачний словник, працювати над теоретико-лінгвістичними засадами та інформаційно-комп'ютерним забезпеченням українських лінгвістичних інтелектуальних систем, прогнозувати розвиток соціолінгвістики й діалектології, стежити за новими творами сучасної художньої літератури, аналізувати мову творів для дітей. Йому боліли питання, пов'язані зі зниженням рівня грамотності сучасних видань і засобів масової інформації, він уболівав за культуру мови шкільних підручників, вважав невідкладною справою поширення лінгвістичних знань, відомостей з культури мови.
Про складні наукові питання В.Русанівський умів писати просто, цікаво, вміло користувався засобами логічного мислення, переконливими аргументами. Любив дотепне слово, цінував гумор і в життєвих ситуаціях, і в словесній грі. Незважаючи на всі свої посади, почесні звання й нагороди, був дуже простою, демократичною людиною, Учителем з великої літери. До нього йшли за порадою, до його критичного слова прислухалися. Він підготував понад сорок кандидатів і докторів філологічних наук. А наукові здобутки академіка Віталія Макаровича відомі не лише в Україні. Своєю діяльністю він сприяв тому, щоб українське мовознавство займало гідне місце у світовій науці про слов'янські мови.
Кожний з наукових напрямків, що їх репрезентував своїми розвідками В.Русанівський, заслуговує на те, щоб у нових умовах, на якісно новому рівні інформаційного забезпечення продовжувати вивчення української мови, яка була для вченого і об'єктом наукового дослідження, і сферою вияву глибинних почуттів, і надією на неперервність традицій національної культури, освіти, науки.
Loading...

 
 

Цікаве