WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Віталій Макарович Русанівський – видатний український мовознавець - Реферат

Віталій Макарович Русанівський – видатний український мовознавець - Реферат


Реферат на тему:
Віталій Макарович Русанівський - видатний український мовознавець
Ім'я Віталія Макаровича Русанівського - ціла епоха в українському мовознавстві. Якої б галузі не торкнутися - граматичної чи лексичної семантики, історичної граматики чи історії української літературної мови, соціолінгвістики, стилістики чи філософії мови, теоретичних чи практичних питань славістики, лексикології, лексикографії, орфографії, - всюди академік Русанівський сказав своє вагоме й переконливе слово вдумливого дослідника, чиї наукові ідеї сприяли розвиткові науки про мову, мову й національну культуру, мову й національну свідомість, загалом становили незаперечний внесок в українознавство.
Талант Русанівського-філолога - не випадковий: любов до слова прищепили йому в сім'ї. Народився Віталій Макарович 25 червня 1931 р. в Харкові. Батько його, Макар Олексійович Русанівський - відомий шевченкознавець, 1939 р. захистив кандидатську дисертацію. Об'єктом його дослідження була творчість харківських романтиків у порівнянні, зіставленні з творчістю Тараса Шевченка. У перші дні війни Макара Олексійовича було заарештовано й звинувачено в українському буржуазному націоналізмі. Без суду й слідства його стратили в Лук'янівській в'язниці Києва. У 1956 р. М.О. Русанівського було посмертно реабілітовано, а 10 травня 1989 р. Комісія партійного контролю ЦК Компартії України прийняла постанову про партійну реабілітацію безпідставно репресованого колишнього декана філологічного факультету Київського університету доцента М.О.Русанівського.
Мати Віталія Макаровича, Середа Лизавета Омелянівна, все життя присвятила шевченкознавству. Із своїм майбутнім чоловіком познайомилася в Харкові, де навчалася в Інституті народної освіти. Коли переїхали до Києва, купили хату на Батиєвій горі, там жили з батьками й двома синами. Нелегка доля випала жінці: страшні роки війни, арешт чоловіка, на руках двоє дітей. До війни Віталій навчався в 115-й київській середній школі, а після війни пішов одразу в п'ятий клас. У 1949 р. він з медаллю закінчує школу і вступає до Київського державного університету. Щоправда, зарахували його студентом тільки після виклику до спецчастини, де цікавилися батьком. Віталій мав довідку про смерть батька 26 липня 1941р.
Навчаючись на українському відділенні, Віталій спеціалізується з мовознавства, пише дипломну роботу з історичної граматики у доцента Петра Дмитровича Тимошенка. Відомий фахівець з історії української мови П.Тимошенко став керівником кандидатської дисертації В.М.Русанівського, скерував його наукові інтереси на дослідження писемних пам'яток української мови. 1959 р. 28-річний дослідник публікує вагому працю - "Значення і взаємозв'язок граматичних категорій виду і часу в українській мові ХVІ - ХVІІст.", а 1960 р. - захищає кандидатську дисертацію і приходить працювати до Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні Академії наук. Саме тут розкрилася всебічна лінгвістична обдарованість Віталія Макаровича: він розробляв питання правопису, досліджував граматичну будову української мови, вивчав співвідношення граматичної і лексичної семантики, займався проблемами термінології. Як співавтор академічних праць, В.Русанівський завжди дбав про використання нових методів дослідження граматичних, лексичних, стилістичних явищ. В усіх своїх працях він дотримувався наукового принципу поєднання історичного і синхронно-описового підходу до аналізованих мовних одиниць, процесів. Як справжній філолог, стежив за новими текстами, в яких виявлялися потенційні можливості української літературної мови, її стильової різноманітності.
Захоплено працював В.Русанівський над пам'ятками історії української мови, разом із М.Пещак розробив правила видання пам'яток, якими керуються дослідники - історики мови, застосував їх у публікації українських грамот ХV ст. Поряд з історичними дослідженнями, В.Русанівський багато уваги приділяв вивченню граматичної будови української мови, зокрема опису системи українського дієслова. Дієслівні категорії виду і часу в писемних пам'ятках української мови ХVІ - ХVІІст. визначили, очевидно, інтерес до дієслова як об'єкта глибокого наукового аналізу в наступні роки. Талант автора виявився, зокрема, і в тому, що кожну глибоко теоретичну тему він висвітлював популярно, викладав її дохідливо, переконуючи в доцільності саме такого, а не іншого підходу. До вивчення дієслова В.Русанівський застосував не лише синхронно-структурний, а й діахронний підхід, тобто українське дієслово постає перед нами як динамічна система, в якій відбуваються постійні зміни. Оригінальність вирізняла дослідження вченого про дієслово серед подібних наукових розвідок у слов'янському мовознавстві. У 1970 р. науковець захистив докторську дисертацію, присвячену вивченню структури українського дієслова. Розділ про дієслово увійшов до великої колективної праці "Сучасна українська мова. Морфологія" (1969). Це один з шести томів академічного курсу "Сучасна українська літературна мова". Колектив, який працював над українською морфологією, очолював В.Русанівський. Жодна слов'янська мова на той час (70-і роки ХХ ст.) не мала такого системного опису літературної мови.
Залюблений у дієслово, В.Русанівський створює цікаву популярну працю, розраховану на вчителя, учня, студента, - "Дієслово - рух, дія, образ" (1977).
Як історика мови його захоплювала динаміка змін словникового складу мови: він вивчав етимологію слів і розвиток їхньої семантики у зв'язку з розвитком пізнання, з внутрішніми законами розвитку мови. Розвідки-блискітки автора про історію окремих слів прикрашають працю з історії української лексики. Як приклад, можна навести міркування В.Русанівського про термінологічний зміст слова держава. За спостереженням автора, відповідне поняття у "Повісті минулих літ" передавалося словом земля, як правило, з означенням руська. Для номінації інших, чужих держав використовувалося слово страна, звідси - первинне значення російського слова странный - "людина з інших країн". В українській мові ХІV-ХV cт. у значенні "держава" використовувалося слово земля, значно рідше - назва держава. Очевидно, зазначає дослідник, саме в цей час відбувалося розмежування старослов'янського слова дрьжава "сила", "міць" і українського держава - "країна". Поширеним на той час було і слово краина в термінологічному значенні "окрема країна". Так простежує В.Русанівський семантичні зв'язки слів земля, держава, країна, край, які використовуються для номінації близьких або тотожних понять.
Проте дослідника цікавила не лише історія окремих слів. За писемними пам'ятками він бачив закономірний процес формування української літературної мови, який уявляв як історію розвитку мовних стилів. За його активної участі як редактора другого тому вийшла в світ двотомна праця "Курс історії української літературної мови" (1961). Коли відкрилися нові джерела вивчення української літературної мови (повернення в український літературно-мовний процес нових імен, зняття ідеологічних заборон), В.Русанівськийстворює нову працю - новий підручник з історії української літературної мови (Історія української літературної мови. - Київ: АртЕк, 2001. - 391 с.).
На думку вченого, "історія української літературної мови - це таїна за сімома печатками". І річ не тільки в тому, що найдавніші писані пам'ятки втрачено, часом про них є лише згадки, як, наприклад, про договори , що їх укладали руські князі з греками (907, 912, 945, 971 років). Від багатьох своїх писемних пам'яток ХІ - ХІІ ст. українці були відчужені через те, що офіційна наука пропонувала великодержавницький погляд на розуміння назв руська мова, давньоруська мова, спільноруська мова. І про ці назви, і про функціонування різних літературних мов в українській культурі Х - ХІІІ ст. пише В.Русанівський з глибоким знанням історії, суспільно-політичних умов життя українців у віддалені в часі історичні періоди.
Погляд академіка на історію української літературної мови нерозривно пов'язаний з теорією розвитку літературної мови як репрезентантки національної єдності й високого рівня національно-мовної свідомості. Досліджуючи тексти, створені українською мовою в ХІХ - ХХ ст., він засвідчував вироблення літературних норм, постійну динаміку взаємодії експресивних і функціональних
Loading...

 
 

Цікаве