WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

звідси - і до художньої конфігурації рядків, які вимальовували створений ним художній образ. Варто зазначити, що перші поетичні спроби О.Кохановського припадають на довоєнні роки. Перша його збірка ліричних віршів під назвою "Надруковане сонцем" створена у червні - липні 1924 р. і видана у Новопавлівці. Автор присвятив її "сонцю, що запалило мій вогонь, і воді, що згасила його". Ось декілька віршів із цієї збірки:
Випадковий сонет
Пегас не побіжить, де бігають "фордзони",
Від бойових пісень мій голос загрубів,
Ні, не для мене чарівних сонетів дзвони
І не мені коханих ніжний спів
Для неї б я зламав усі закони,
Для неї, королівни моїх снів,
Та не біжить пегас де бігають "фордзони",
А я згубив себе серед боїв.
Ну що ж, не будемо даремно жалкувати
Далеко від життя таємний мій куток
Хто з нас шляхи життя таємні може знати
Для нас метались пахощі квіток
І очі, що горять вогнем завзятим,
Мов лампочка у двадцять п'ять свічок.
Під сірими зорями
Твої очі мов шовкові зорі,
Мов зірки із сірих діамантів.
Я сумую, я у тяжкому горі,
Та посмішка твоя - спасіння всіх талантів.
Дні мої немов рухливі хвилі,
Відбивали в своїх водах зорі.
Я зумів в останньому зусиллі,
Щоб своє перебороти горе.
Ми в житті зустрілись випадково,
Мов два човни в бурхливій хвилі,
І під спів пекельно колисковий
Змагалися в останньому зусиллі.
На мене, із високих скель зневаги
Звалився бруд каміння випадково…
А що мені… від неземної снаги…
Помру під регіт надривковий.
***
Ти затрусила своє сіре око…
Про це нічого я не знав,
Бо в сірім морі, там глибоко
Свої я мрії заховав
Не думай, це не порошинка….
У сірім морі, на глибокім дні
Лежить коштовна там перлина
Моєї першої весни
Це не комарик в час вечірній
У сіре око залетів…
То в морі бурнім, непокірнім
Свою я волю загубив.
Не сердься щастя сірооке,
Хоч винен в цьому лише я,
Бо з розпачу у сіре море
Закинув я своє життя.
Сіроокій пані
Я багато сказати хотів моя панно
У цей вечір блакитний, у цей вечір останній:
Про віконечко ранку так багато, багато
Я хотів би Вам в вечір оцей розказати.
Я сказати хотів про пекучі болі,
Про високі, мов свічі високі тополі….
Але вам, моя зірка, не дано зрозуміти
Те, про що Вам хотів я тоді говорити.
Я сказав би про місяця коси злотисті,
Про, по небу розсипане кимсь, намисто…
Але Ви б не могли б зрозуміти
Те, про що я в цей вечір хотів говорити.
І я вам не сказав, не сказав Вам ні слова,
Лише вітру і місяцю й тихій діброві,
Тільки лампочці зірки, тільки пахощам квітів
Я сказав те, що Вам я хотів говорити
І очам Вашим сірим я б сказати був радий.
Якби світ їх зористий мене зранку зради,
Якби слово моє у цей вечір останній
Не віддали б на глум Ви серцям дерев'яним.
Моя панно, мій квітне, я сказав би Вам слово,
Коли б серце зуміло почуть мою мову…
Та тепер я сказав його річці і горам
Квітам, місяцю, небу і розсипаним зорям.
***
Кохановський працював над поезією і в післявоєнні роки, коли імміграційні газети в Німеччині, а потім і в Австралії друкували його дописи й окремі вірші. Тому поява зібраних у цьому виданні його поезій і думок - зовсім не випадковість, а скоріше - закономірність. Тож справжнє визнання його літературного вкладу ще попереду. Літературна спадщина О.Кохановського не обмежується лише поезією. Великим доробком статей, які залишив він у спадщину, широко публікуючи їх як українською, так і англійською мовами, він проявляє себе як геніальний публіцист, громадський діяч, талановитий науковець в інженерній галузі. Звертаючись до української еміграції стосовно проблем фахово-технічного вишколу українського громадянства через трибуну газети "Український робітник" (30 січня 1947р.), О.Кохановський писав: "Пісні - прекрасна річ, вірші - чудесна річ, історія - повчальна річ, релігія - висока річ, але економіка та індустрія також потрібні і необхідні. Вам, можливо, це може видатися нудним і нецікавим, але в дійсності вже тепер необхідно:
1. Поставити передачу досвіду старих фахівців молоді.
2. Створити справжні і дієві організації українських інженерів і фахівців взагалі (є якась "Спілка Українських інженерів", але вона зайнята, головним чином, покладанням вінків на домовинах українських діячів і виголошуванням промов).
3. Виділити в часописах місце для обговорення перспектив українського господарства.
4. Покласти початок українським школам в галузі енергетики, гірництва і шляхів.
5. Висвітлювати працюстудентів-українців в чужих технічних школах.
Інакше наша нація лишиться лише темою історичних розвідок і об'єктом політичних спекуляцій ворогів і "друзів".
Довгі роки Кохановський відстоював на сторінках емігрантської преси питання підготовки висококваліфікованих кадрів в екзилі будівничих майбутньої незалежної України. У статті "Виховати Україні будівничих", опублікованій часописом "Український Робітник" від 4 лютого 1949 р., він зазначає, що після отримання державної незалежності він передбачав повернутися на Україну для здійснення плану "дуального прицілу" - перевиховання "українців" на українців. Він думав приїхати туди з однією, двома, трьома сотнями "свідомих українців-техніків: енергетиків, металургів, металообробників, транспортників, хіміків, авіабудівельників, військовиків, економістів, що ми їх маємо посадити негайно ж після перемоги не керівниками (молоко на губах не обсохло!), а бодай контролерами в головних галузях господарства" [5, 3]. О.Кохановський намагається йти в ногу зі своїм часом, висловлюючи у дописах думки, які актуальні й сьогодні. Він розумів, що в нових часах тема підготовки будівничих української державності знайде своє висвітлення в інших словах, в інших конкретизованих програмах, але його свідома орієнтація до постановки цієї проблеми відображає сучасне світосприйняття тих питань суспільного життя, актуальність яких не зникла й сьогодні. За цим висновком можна було б поставити крапку, але вона обірвала б ту емоційну лінію зв'язку, що лише сформувалася між читачем та історією життя багатьох визначних, але забутих сучасниками постатей. А тому давайте зробимо це в інший час і в іншому місці запропонованого читачу дослідження, продовживши його детальним оглядом тих спогадів, які залишили нам у спадщину провідники та свідки, починаючи з буремних подій національно-визвольної революції 1917 - 1921 років і до вимушеної післявоєнної еміграції, всього того, що випало на долю сім'ї Кохановських - родичів Всеволода Голубовича.
Література
1. М.Грушевський. Історія України-Руси. - Том VІІІ.
2. Інженери-українці в діаспорі. - Онтаріо, 1992.
3. Крилач С. З Києва до Полтави в 1918р. // Календар "Дніпро". - Львів, 1929.
4. Кохановський O. Талант і праця // Газета "Ранок" від 9 липня 1949 року. - С. 9.
5. Кохановський О. Виховати Україні будівничих // "Український Робітник" від 4 лютого 1949 року. - С.2.
6. Кохановський О. Походження роду. Родинний архів І.Прудник. - Сідней, 1970.
7. Кохановський О. "Надруковане сонцем". - Новопавлівка, 1924.
8. Турченко Ф.Г. Микола Міхновський: життя і слово. - К., 2006.
Loading...

 
 

Цікаве