WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

Однак це був і шлях шукань, свідомого вибору моральної людської непохитної позиції.
Визначивши для себе, що саме соціалістичний революціонаризм є найоптимальнішим втіленням прагнень до якісно вищої організації суспільства, В.Голубович не стає "гвинтиком" досить потужної і впливової політичної організації дореволюційного періоду - УПСР. Відзнакою суспільно-політичної діяльності В. Голубовича стало обрання його гласним Одеської міської думи, а потім - товаришем Голови, а також членом Всеросійських та Українських установчих зборів, від імені яких у квітні 1917 р. він звертається до Тимчасового уряду Керенського з вимогою територіальної автономії України. На черговому з'їзді партії В. Голубовича вводять до складу членів ЦК УПСР, обирають членом малої Ради. Йому долею судилося стояти біля витоків утворення Української партії соціал-революціонерів, бути членом, а потім секретарем ЦК. Активна участь у партійному житті партії стала однією з головних причин висунення його кандидатури від фракції партії в Центральну Раду у складі першого українського уряду - Генерального Секретаріату. На засіданні малої Ради 15 липня 1917 р. В.Голубовича затверджують на посаду Генерального секретаря шляхів. Однак через завантаження роботами на Румунському фронті він зміг приступити до своїх обов'язків лише у жовтні. У критичний момент зламу Центральної Ради він очолював уряд України, завжди перебував на вістрі розв'язання загальноукраїнських завдань, вів постійний пошук відповідей на найпекучіші політичні проблеми, постійно пропонував власні, вироблені тривалими розмірковуваннями, погляди на тогочасну дійсність, на шлях досягнення жаданої мети. Тому й опинявся нерідко серед тих, хто займав осібну позицію, сміливо опонував авторитетам, змушував рахуватися зі своїми аргументами, думками.
Початок Першої світової війни застав О. Кохановського в Курську, де в одній із шкіл вчителювали його батьки і брали активну участь у колах ліберальної інтелігенції. Вони, як і їхні друзі, прагнули радикальних суспільних змін і тому споглядали за ходом революційних процесів через "рожеві окуляри" соціал-демократії. На своїх зібраннях читали й обговорювали статті та декларації з журналу "Украинская жизнь", надіслані їм з Москви С.Петлюрою, який у той час редагував його. В умовах, коли Україна залишилась затиснутою між двома воюючими сторонами (австро-німецькою і російською), сформувались дві соціал-демократичні групи (на чолі з Д.Донцовим з однієї сторони та С.Петлюрою - з іншої), які відстоювали українські інтереси, опираючись на різну політичну підтримку воюючих держав, але сповідуючи єдину ідеологію соціал-демократії.
У перші дні війни, з метою запобігання антиукраїнським репресіям з боку російського царату, С. Петлюра у своєму журналі опублікував декларацію, в якій закликали українців чесно виконувати свої громадянські обов'язки перед російською владою, домагаючись мирного і безкровного сценарію боротьби за незалежність України. У відповідь на це, З.Кохановська писала: "Націоналісти непереможні, як совість: можна їх приспати на короткий час, але не знищити. Потрібно воздвигнути новий бар'єр між Росією та предметом її амбіцій при посередництві третього елементу, який би служив запорукою стійкості положення. Війна проти Росії повинна бути війною свободи проти деспотизму, треба підняти навколо Московського царства живу загорожу об'єднаних молодих націй". Батьки О. Кохановського висловлювали непевність у тому, що, в результаті перемоги Росії у війні, приєднання Галичини і Буковини до Російської імперії буде відповідати справжнім українським інтересам. Не дивлячись на те, що вони ставили під сумнів окремі положення декларацій тодішньої соціал-демократії і часом висловлювали протилежні точки зору навіть при їх обговоренні в сімейному колі, оскільки позиція батька О.Кохановського була окреслена прихильністю до більш ліберального напрямку, в цілому обоє були осліплені прагненням до позитивних змін суспільного розвитку.
С.Петлюра був добрим знайомим родини Кохановських. Знайомство відбулося під час вінчання В. Голубовича та київської гімназистки Т.Кардиналовської (дочки вбитого на війні царського генерала), яке пройшло в церкві Київського кадетського училища. В Петлюрі відчувалася людина великого розмаху, що здатна творити важливі справи. Він захопив матір О.Кохановського ораторським мистецтвом і вмінням провести весільну урочистість у яскравому руслі, що змогло знівелювати понурість подружжя, яке майже не проявляло обопільних зацікавлень. Цей шлюб у родині Кохановських трактувався сумнівним зведенням І. Немоловського. Про це говорила велика вікова різниця між нареченими (понад 13 років) та розбіжність у рівні освіти й ерудованості, що вносило між них бар'єр та не сприяло виявленню спільних інтересів. Особливо це відчувалося під час політичних дискусій, що повністю виводили наречену (а потім і дружину Голубовича) із кола спілкування. Окрім того, Тетяна взагалі не знала і не розмовляла українською мовою. Її брат Олексій був осліпленим монархістом, одним з ініціаторів відозви газети "Русская мысль" проти насильницької українізаціїПівденно-Західного Краю (саме так русофіли в той час називали Україну). Одружившись із Т.Кардіналовською (дочкою багатого, високопоставленого військовослужбовця), поєднавши свої багаторічні нагромадження з капіталом її рідні, В.Голубович посилив своє ставлення у фінансуванні есерівського впливу на суспільно-політичне життя. Життєвий досвід матері Всеволода, Ірини Овсіївни, підказував їй, що молода сім'я повинна "притертись один до одного", вгамувати всі пристрасті й непорозуміння, тому вирішила не втручатися у їхні стосунки і разом зі своєю найменшою дочкою Танею (подальша доля якої невідома) переїхала до Курська, де мешкала з родиною Кохановських. У віршах О.Кохановського розливається щедре сяйво люблячої, чутливої і витонченої душі:
***
Снігом кидає у шибку
Вітер виє в димарі
Ми зібралися на швидко
Пригадати дні старі
Закурімо, вип'єм кварту,
Ще буяє чорна кров,
Щоб не сталося - не варто,
Забувати про любов.
***
Карти, жарти, пива кварта
Як стара козацька варта -
В капшуку старім, в кишені
Тютюну візьмемо в жмені.
Дим у шинку сивим колом
Важко висне понад столом
У дубовому барилі
Випивають друзі милі.
Не знайти їм чорне дно
Поки в серці холодно
Прийде молодість чудесна
Ще полюбить панна - весна
Прийде край веселим жартам,
Спорожніють душі й кварти,
У задимленому шинку хтось музику увірве,
А хтось посуд прибере.
***
Він любив на товариських зустрічах "виплеснути" експромт свого свіжого вірша, який доречно долучав до теми розмови, безнадійно сподіваючись, що присутні одразу зрозуміють суть написаного. Але не любив пояснень написаного ним і дуже цінував те, як кожен сприймав його поезію, бачив у ній своє, пережите саме ним, ніколи не нав'язував свого авторського бачення. Ліберальність у його поезії гаряче сприймалась товариством, у якому він охоче проводив свій час. Згодом присутні навіть цитували окремі парафрази його нового вірша і все допитувались: "Аля, а як там далі?.." З усього було видно, що О.Кохановський не належав до тих, хто за будь-що намагається "проштовхнути" свої поезії на сторінки різних видань. Причиною було те, що він був вимогливим до свого письма, а
Loading...

 
 

Цікаве