WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

руки.
Тож одпочинь, голівку прихили
До матері незрадливого лона,
Тобі вона і там буде заслона,
Де богові складаються хвали
Засни ж засни, позбудься того лиха,
Присплю тебе і приголублю стиха,
Не нарікай, що зламане життя,
Що мало втіх пізнав на цьому світі,
Все поглинає ковш людського забуття.
Не заплямивши щастя миті.
Не нарікай, що марно твої дні
Яскравим стягом промайнули,
Твоя любов розбуркає заснулих,
А смерть твоя - скріпить ряди.
***
У своїх спогадах Олександр згадує, як його батько Володимир Кохановський під час закінчення військової школи зустрівся з молодою вчителькою Зіною Голубович. Вона зі своїми сталими поглядами на життя зуміла підтримати його під час здачі іспитів на атестат зрілості і вступу до Київського університету на математичний факультет. Та, на жаль, за участь у студентському революційному русі російський царат виключив його з університету з правом поновлення через рік, що став роком одруження З.Голубович із В.Кохановським. Так на родинному дереві сформувався новий пагін, який О.Кохановський представив у статті "Походження роду".
Весілля Зіни і Володимира пройшло у родинному колі. Але всім запам'ятався яскравий і змістовний виступ її брата, тоді студента Київського політехнічного інституту, В.Голубовича. Всеволод був молодою інтелігентною людиною, мав почуття гумору і велику силу волі, що надавало йому можливість заохочувати інших іти за ним. Висока духовність, начитаність і любов до літератури помітно відрізняли його у колі студентських друзів. На весілля він прийшов з одним із них - І.Немоловським, з яким його об'єднувала активна участь у громадському житті і приналежність до членства у Революційній Українській Партії (РУП). Мати І.Немоловського була двоюрідною сестрою Лесі Українки, і він дуже пишався своїм походженням.
Ще з родинного дому Всеволод часто дарував своїй старшій сестрі різні недорогі подарунки (намисто, кілечка, сережки або щось інше), які завжди сприймалися нею приязно, бо прикрашали її незаможне життя. Багато з цих речей, що залишились у спадщину Б.Прудник (правнучці Голубовича), вона пробувала після отримання української незалежності привезти в дарунок до київських музеїв, однак значна частина їх була конфіскована бориспільською митницею. Весільний подарунок Всеволода (настінний годинник) був символічним і характеризував цінність часу, в якому жило подружжя. Зіна зберегла його, незважаючи на вимушені переїзди, викликані переслідуваннями та імміграційними переміщеннями.
Цей годинник і сьогодні лічить час у будинку, де проживає дочка О.Кохановського - Ірина Прудник, відома у Сіднеї художниця. Вслуховуючись у бій годинника і споглядаючи за рухом стрілок, вона називала його "найбільшим даром (свого) життя". Сентиментальне значення цього подарунка для З.Голубович полягало в той час у тому, що він став символом тяжкої і копіткої праці поновлення її чоловіка в студентських правах після річної перерви. Завдяки їх спільній одержимості, батько у 1908 р. закінчив Харківський університет з дипломом першого ступеня. Пізніше у вірші "Скво" О. Кохановський звертався до порівнянь годинника з людським життям:
Дзиґарики малі завзяті до роботи -
Цокають раз в раз.
Вони, як люди, зможуть жити доти,
Доки серце не зрадить нас.
Годинник лікує не лише дні веселі,
Сентиментальність, гроші і гнів.
Ми заживемо в новій оселі
І житимемо безліч днів.
У поетичній творчості О.Кохановського годинник став одухотвореним образом, який він часто вживав як алегорію життя.
***
На мерзлім асфальті високі підбори
В чоботях самотньої пані.
А в серці холоднім її - забори -
Суворі і невблаганні
Каблук відбиває такт монотонно,
Що із серцем йде синхронно,
По мерзлій калюжі немов крижини
Бурлять чобітки невтомно.
Куди Ви панно так швидко ідете?
Хто чекає Вас в світі холоднім?
Вас не зігріє старий Ваш светр,
Коли серце лишилось самотнім.
Годинник лікує віку вінець,
Відбиваючи чемні такти -
Чи то пані Смерть іде навпростець,
Щоб чорний мак мені дати?
- Обережно пані, спиніться !
На серце живе не станьте -
Ваші підбори, що вирізьбив сницар,
Не закривавте.
Ви краще пані послухайте вітер,
Бій хворого серця у місті пустім,
Жовтий ліхтар, єдиний у світі,
Що хитається скрипом старим.
Годинника бій в повітрі мерзлім
Озвучують панночки кроки,
Міняють по черзі між добрим і злим,
Зникають забуті роки.
***
Подружжя Голубовичів - Кохановських об'єднали не лише подібні за своїм соціальним походженням родини, які мешкали в одному й тому ж містечку Тульчині, що на Брацлавщині, і мали не лише ідентичне попівське коріння, але й типове для них ставлення до освіти, виховання дітей, формування їх кар'єри. Проте у майновому відношенні родина Кохановських була заможнішою, що ставило їх на більш високий класовий щабель дрібного шляхетського роду. Вони мали свою невеличку, із солом'яною стріхою, хату, яку пізніше перекрили бляхою і до якої вперше в Тульчині провели електрику. Голубовичі були пов'язані з біднішими колами уніатських громад і не мали власної хати, а тому наймали помешкання в однієї єврейської родини, половину якого віддавали учням духовної семінарії. Це надавало їм великої поваги і підтримки серед людей. Були в цьому українському морі острівці поселенців німецьких, московських і єврейських. З ними жили по-сусідському, але не змішувалися. Психологічні і національно-етнічні межі існували спокійно і природно.
Сьогодні, відвідуючи Тульчин, його гості, як правило, згадують про розташування тут штабу другої південної російської армії, у зв'язку з чим це місто стало центром Південного товариства декабристів, місцезнаходженнямрезиденції графа Потоцького… Однак мало хто знає, що неподалік від нього (у селі Молдавка) більше 120 років тому з'явився на світ, мов у сні, величний Фантом, який прийшов на мить, щоб розбудити уяву національного духу, і відійшов, залишивши свій народ з мрією про відродження його ідентичності, - провідний український державник ХХ ст., мученик за волю українського народу В.Голубович. Саме тут у революційній діяльності В.Голубовича та його послідовників у період національно-визвольних змагань 1917 - 21 років сформувався опозиційний інстинкт української нації у відстоюванні своєї національної ідентичності. Отож і постає питання: як у глухому провінційному містечку наприкінці ХХ ст. міг сформуватися і розквітнути талант майбутнього українського державотворця? Все стане зрозумілим, коли придивитися до історичної спадщини Тульчина, який не можна вважати "забитою провінцією". Перше враження, яке справляло це містечко з повільним темпом патріархального селянського життя, було обманливим. З часів Богдана Хмельницького воно твердо тримало щит на Брацлавщині. Відомий український історик М.Грушевський віднайшов такі згадки про Тульчин: "Кривоніс же в деяких звістках називається провидицею приступу під Тульчин, - і додає, - що здобич з Немирова і Тульчина відіслано до Хмельницького" [1, 6]. В духовному житті Тульчин справді піднявся вище багатьох великих міст. Саме в Тульчин рвався придворний поет О. Пушкін для зустрічі з декабристами, щоб обговорити можливості формування конституційної монархії на основах федерації 14 держав та двох областей
Loading...

 
 

Цікаве