WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

патрицій,
Людина правових амбіцій,
Достойний представник народу,
Який обрав його, щоб вжить нагоду
Навчитись, як незгоди подолати.
А той смиренний, прагнув правду відшукати.
Він все робив, щоб врятувать Христа.
Доводив, що Невинного не слід вбивати.
Нарешті руки вмив і видав Сина Божого розп'яти.
Він руки вмив,
Але не змив з них праведної крові
І честь свою заплямував у підлім слові.
Пройшли віки,
Забулися минулого славетні герої,
Але щодня в церквах людські рої
Продовжують читати Символ Віри
- Це сталося в часи Понтійського Пілата,
Коли була розп'ята Справедливість і міри Панацея,
А одночасно вмерла честь патриція.
***
Саме в цьому вірші, написаному як молитва, як ліричне послання, глибоко западають правічні ідеї християнської віри в душу читача, який може легко відчути, де справжня, непідробна щирість, а де їх бліда імітація. Неначе молитва звучить і вірш "Матері Страдниці":
***
Мати Страднице, мати Розп'ятого,
Розрадниця всіх засмучених,
Надія всіх замучених
І засуджених умирати
Допомога бідних й невтішних
Порятунок тих, хто ще хворіє.
Сила кволих, притулок грішних,
Помолись за нас, діво Маріє.
Безпорадна і бідна у стайні малій
В Вефлиємі далекім у вечір святий
Ти схилилася коло Дитяти.
Поможи нам, Страднице Мати.
Ти покинула дім, батьківщину свою,
Бідувала в далекім чужому краю,
Щоб Дитину свою врятувати.
Поможи нам Страднице Мати.
Серце матері біль невимовний стискав,
Коли ворог лихий твого Сина шукав,
Коли Ірод вбивав немовляти.
Поможи нам Страднице мати.
Та блукала шляхами в сльозах і журбі -
Між байдужих людей довелося тобі
У юрбі свого сина шукати.
Поможи нам Страднице Мати.
Глум ненависний до Сина Твого
І осліплення рідного люду Свого
У житті довелося зазнати.
Поможи нам, Страднице Мати.
Важче смутку нема, важче горя нема,
Як відчула ти темної ночі сама,
Коли Сина Твого було взято.
Поможи нам Страднице Мати.
Із несказаним жахом в померклих очах
Ти дивилась на довгий закурений шлях,
Яким Син Твій ішов без жаху до страти.
Поможи нам, Страднице Мати.
Хто знає той біль, що відчула ти,
Коли тіло Сина Твого кати
Почали до Христа прибивати.
Поможи нам Страднице мати.
Що було неможливим, сталось тепер
Твій улюблений Син, Твій єдиний умер
Людьми на хресті розп'ятий.
Поможи нам Страднице Мати.
Але вірна найвищому, певна і стала
Непохитною Ти під хрестом стояла.
За всі страждання, що прийняла ти
Поможи нам Страднице Мати.
Вбережи нас, Мати, від усіх гріхів,
Від образи бідних, заспокой наш гнів
Від ремства на волю Божу
Відкинь думку злу й ворожу,
Від вироку суду у день розплати
Бережи нас Страднице Мати.
***
Будучи фаховим інженером, О.Кохановський добре розумів аспекти неймовірно швидкого ускладнення техніки і її вплив на людину, якій у цих умовах ставало все трудніше вирватися із тенет нових технологій, щоб врятувати свою душу. І тому з усіх орієнтирів науково-технічного прогресу для нього залишався один і незмінний символ віри - Євангеліє. За якимись незбагненними законами творчості він передає читачеві почуття чистоти віри, пошуку вірності, стурбованості за людську дволикість і відбірковість пам'яті, яку звідав автор під час написання цього вірша. І навпаки: все, що народжувалося з великими потугами, силоміць, із важким переобтяженням себе, викликає опір у читача.
Здається, Мопассан колись сказав, що ніщо в літературі не діє так, як своєчасно поставлена крапка. Вона зціплює кров у жилах. Поставити крапку Кохановський-громадський діяч навчився, мабуть, у Кохановського-інженера. Майстерністю поставити крапку у відповідний час і у відповідному місці, напевне, володіли політики Джордж Вашингтон і Всеволод Голубович. Саме ця добра вдача дозволила Голубовичу стати в майбутньому талановитим публіцистом і здібним журналістом під час редагування журналу "Трудова Республіка" та газети "Трудова Громада". Цю вдачу успадкував і його племінник - О.Кохановський. Однак, будучи людиною конкретних розмов, він завжди наголошував: "Менше історії, менше письменства, менше пісень і балаканини. - Доти брешуть пси Белльони, Музи мовчать!" [5, 2]. На зустрічах із людьми він умів уважно вислухати кожного, не перебиваючи і без зверхності. Проте його висновки і кінцеві роз'яснення завжди були настільки оригінальними і короткими, що всі, хто безперервно говорив до нього, стрясаючи повітря безліччю фактів почутого і прочитаного, затамовували подих і подив. Мовчання має свою мову в літературі і політиці. Але це не стосується дитинства, згадуючи яке, Кохановський розкриває всі свої карти. Емоції у споминах про дитинство завжди були притаманні Кохановському. Він не любив бундючність, але й не допускав фамільярності. Здається, навіть близькі, співробітники і друзі називали його по-домашньому - "Аля". Свою поезію Кохановський наповнює думками про друзів, мріями, які линуть у світ його спогадів про особисті звички, емоції, турботи:
***
Ви певно знову там , в крамниці тютюновій,
Де я купую свій уїдливий тютюн.
Я знаю, що у Вас завжди напоготові
Сірник і слово гостре, як гарпун.
Я знаю, тепло там, задимлено і чисто
В малій крамниці, де між цигарок
Ви можете знайти для мене особисто
У серці затишний куток.
В житті у кожного курця є тютюнова краля,
Вона в диму малює силуети забуття
Що, навіть, у того, кого озвуть коротко Аля,
Появляться від болі відчуття.
Тут винний не самий тютюн, хоч безсумнівно
Він міг би більш різнитись від трави,
Але у цьому, люба королівно,
"The queen of capstan", трішки винні Ви.
7.12.1932
О.Кохановський досить емоційно згадував епізоди свого дитинства, особливо той період, коли їхня сім'я проживала в селі Гуменному, що на Поділлі. Ось ще один з них: "Пам'ятаю, що залізнична колія до села Гуменного проходила через ліс і робила велику петлю, на якій поїзд пригальмовував, і мій батько, посадивши мене на плечі, вискакував із рухомого потягу, після чого вінбіг навпростець, щоб назбирати великий букет квітів для матері. Потім ми знову чекали на потяг і знову вскакували на ходу. Це і сьогодні у мене затамовує подих і захоплює почуття. Ось така це була велика штука!" Квіти для матері - це майже лірична поезія і щира подяка за її чуйність і щирість.
Зіну Голубович любило багато людей, особливо її учні, але для неї вищою від любові була пошана, в якій не знаходилося місця амікошонству і завжди зберігалося почуття дистанції. Психологічно Зіна Голубович була панночкою, з тих, про кого пізніше її син Олександр писав, що вона "виростала без комплексу меншовартості". Такою вона залишилася до кінця свого життя. Її життєвим кредо була політична боротьба за жіночі права в голосуванні на виборах до органів управління влади. На Поділлі, овіяному славними іменами Семена Палія та Устима Кармелюка, пройшло її дитинство. Родина сформувала у неї стійкі національні та соціальні погляди. У передсмертних рядках, викладених у вірші "Остання ніч", О. Кохановський згадує свою матір і пише:
Настав твій час, мій сину дорогий
І разом ти забудеш усі муки,
І натерпівся до останньої снаги,
І натрудив свої мозольні
Loading...

 
 

Цікаве