WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

ворожки
Де вляглася шибениць тінь.
В ній на лаві біля п'яниці,
Що пляшками п'є власну кров,
Чорний кіт гострить очиці
Мов до смертного бою готов.
Виставляє язик кіт свій хиже,
Наче пекла страшний диво цвіт
Ним він руки усім нам лиже
Марновірний той чорний кіт.
***
Інженери знають, як творити, що робити, коли поставити крапку, а де підвести риску історичній минувшині. Радянські історіографи прагнули того, щоб стерти з пам'яті українського народу цілий пласт української культури, його найкращих представників. Про одного зі своїх колег української групи "поступістів" станиці Полтавської, керівника Українського військового клубу ім. Павла Полуботка О.Кохановський пише: "Микола Міхновський - відомий український самостійник, джентльмен, підкреслений націоналіст, в умовах революції тимчасово перекинутий у провінцію. Зовнішню зайнятість йому надавало постійне намулювання своєї люльки. Незабаром Міхновський переїхав до Києва, де попав під тиск Державного Політичного Управління (ДПУ) і закінчив життя самогубством. Він неначе спинився під яблунею, залишивши останні слова "Волію вмерти власною волею"" [6, 2]. Практично кожен із сучасників, кому доводилося спілкуватися з М.Міхновським, вбачав у його думках націоналізм особливого роду - "переважно оборонний, захисний націоналізм, спрямований на самозбереження українців. Це антитеза, протидія великодержавному шовінізму панівної нації, який був спрямований на денаціоналізацію українців" [8, 110].
Зрештою, Міхновський був прихильником рішучих дій щодо проголошення української незалежності. Він писав: "Робітництво змосковщене, чуже, занархізоване, більшовицьке… Купецтво московське й жидівське, панство московське або зовсім обмосковлене. Для них усіх Україна, Українська держава не тільки чужий звук. О, ні! Для них Україна, Українська держава, це їм найстрашніша жахлива мара матеріальної й навіть фізичної смерті" [3, 74].
Виходячи з статті О.Кохановського, під крапкою тут слід розуміти не лише як розділовий знак у реченні. Можливо, ще більше потрібно мати на увазі обрив сюжетної лінії або мить у контакті між автором і читачем, між промовцем і слухачем, коли перший зупиняється, а другий повинен продовжити несказані слова, які ведуть його у вічність. Ось кілька прикладів з поезій О.Кохановського:
Життя моє смутне, життя моє печальне
Воно закохане в бурхливий час
І марить про море дальнє.
Про промінь, що вже погас.
Життя моє - то темний покер,
Химерний витончений жарт.
Із рук спокійних сильний опер
Зриває віялом п'ять карт.
І гніву тут нема амбіцій,
І хвилюватись не до речі,
Бо зміна сотень комбінацій
Тією ж долею ляга на плечі.
У картах є таємні чари,
Є невідомі нам уроки -
І створюють прекрасну пару
Винова краля та одвічний джокер.
Мов камінь карти руку стисли
Поважно дивляться партнери,
І наче риби мовчазні затисли
Ту думку, що ховається в озерах.
І колом гра проходить знову,
І день іде на зміну дневі.
Мені для щастя - не підкову,
Мені потрібно королеву.
Вона лукава, знає жарти,
Нам не відомі і не видні,
І підтасовуванням в карти,
Блефує почуттям не винним.
Життя моє - пристойний покер
П'ять карт спокійно і недбало
В руках холодних і жорстоких
Таємним віялом розклало.
***
У його статті "Походження роду" дається коротка характеристика Курська, де він ще юнаком проживав разом із своїми батьками. Вона починається фразою про те, що Курськ не був провінційним містом, яке межувало з етнографічними кордонами України. І це не цитата із підручників географії, як могло б здатися при поверхневому читанні. В цьому - глибокі порівняння вражень молодої людини про місто Курськ 1913 р. як місце випробувань української еліти. Батько О.Кохановського розглядав своє переведення на роботу вчителем математики в одну зі шкіл Курська як заслання. Ця думка ніде не розшифровувалась ним. Тут можна було б поставити крапку. Однак автор статті вказує в іншому місці, що в період між Першою світовою війною та початком Російської революції у Курську переважно проживали козаки російської національності, у яких найпоширенішим зверненням до засланих сюди українців було слово "зрадники". Це змусило його вступити до Українського учнівського гуртка, де він вперше разом із своїми ровесниками критично поставився до осмислення "антиукраїнських брошур". Олександр був активним членом цього гуртка аж до моменту поспішного переїзду його сім'ї до Києва взимку 1918 р.
Перед початком Першої світової війни на західноукраїнських землях російська окупаційна влада знищувала будь-які прояви українського культурного життя. Були закриті українські просвітницькі заклади, в тому числі Просвіта і Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, бібліотеки та музеї, редакції українських журналів. Тисячі українців депортовані на Схід. Почалося переслідування Української Греко-Католицької Церкви, насильно насаджувалося російське православ'я. Ось іще один коментар автора статті "Походження роду": "З початку війни російська армія окупувала Західну Україну і інтернувала багато українських діячів, в тому числі і Митрополита Андрія Шептицького, який був засланий до Курська під нагляд поліції. Пам'ятаю, як вранці, йдучи до школи, я зустрічав високого пана в чорній рясі у супроводі миршавого, озброєного шаблею поліцая. Це було дуже страшно! Безперечно політичного сенсу цього я ще не знав" [6, 3].
Зустрічі з Андрієм Шептицьким мали на юнацьку свідомість Олександра незабутній вплив, сприяли формуванню у нього шанобливого ставлення до релігії, яке йому вдалося зберегти до останньої хвилини свого життя. З почуттям великої відповідальності й поваги до дорученої справи він здійснював переклад молитовників із старослов'янської мови на українську, вбачаючи в цьому свій обов'язок, оскільки не знав жодної мови в світі, якою б не було перекладено Біблію. Спроби зробити це в Україні наштовхувалися на жорстокі заборони. Кам'янець-Подільський єпископ Парфеній Левицький лише за те, що звернувся з проханням до Священного Синоду дати дозвіл перекласти Св.Євангеліє українською мовою, був засланий у Сибір. Не минув покарання виселенням до Сибіру й П.Куліш тому, що без дозволу переклав на українську мову Св.Євангеліє. У своєму вірші "За Понтійського Пілата", надрукованому в газеті "Час" 2 травня 1948 р., О.Кохановський, зорієнтований на просту і світлу, щиру і відкриту розповідь, прагне малювати словами, як барвами, щоб перед внутрішнім зором читача виникали картини зримі й повнокровні:
***
Щодня
Під час СвятоїЛітургії
В усіх цервах читають Символ Віри.
Це не брехня.
Читала церква вся:
Як Бог послав на землю Сина Свого,
Як він родився, як його убили,
Вознісши душу й тіло в небеса.
У книзі цій нема
імен злочинців, хоч їх було багато -
Нікого не цікавлять імена убивць,
Дітей пітьми, що ставши ниць,
Благали всіх богів завзято
Згасити Світло світу.
У ній нема
Наймення зрадникам,
щоб не бруднить святу молитву.
В ній зрадника ім'я не потребує згадки.
Тих, хто підвів тебе хоч раз в житті,
Ти можеш викреслить з нотатки,
Але забути їх не зможеш навіки.
Та є одне ім'я,
Яке тут слід згадати.
Історія дає нам всі його координати.
Пілат - освічений
Loading...

 
 

Цікаве