WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат

В іншому часі – в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича) - Реферат


Реферат на тему:
В іншому часі - в іншому місці (з архіву родини В.Голубовича)
Хто б повірив, що в далекій Австралії у рік розпаду СРСР мені доведеться зустрітися з родиною Прудник, яка і по сьогоднішній день зберігає пам'ять про свого родича - видатного українця, інженера, публіциста, вірного соціаліста-революціонера Всеволода Голубовича, котрому в умовах національно-визвольної революції 1917 - 21 років довелося стати на захист незалежної України і віддати за неї своє життя. Ознайомлення з родоводом, життєписом, родинним архівом і листуванням, яке зберіг для своїх нащадків Олександр Кохановський (племінник Голубовича), повністю змінило моє ставлення до подальших історичних подій, а також створило підґрунтя для гарячого сприйняття ідей Помаранчевої революції.
У світовій історії рідко згадується, що саме інженер Джордж Вашингтон поклав край рабській праці у США і, проголосивши Декларацію Незалежності, встановив владу закону в цій країні. Під час проголошення незалежності Української Народної Республіки (УНР) інженер В.Голубович став на чолі уряду і зробив усе можливе для міжнародного визнання України. Інженер Герберт Гувер, ставши 31-м Президентом США, вивів країну із затяжної депресії 30-х років. Лише 8 днів було потрібно австралійському інженеру Френсісу Форду, щоб його Кабінет ствердив в ООН роль Австралії у довголітній боротьбі з нацизмом у Другій світовій війні. Історія засвідчує, що жоден із кровожерливих диктаторів або завойовників, починаючи від Наполеона чи Бісмарка і закінчуючи Сталіним чи Гітлером, не були інженерами. Людожери "ліпляться із іншого тіста", руйнуючи все на своєму шляху. Роль інженерів-будівничих починається в політиці тоді, коли їм у спадщину залишається зруйнована диктаторами батьківщина, понівечена людська гідність і суспільна мораль.
Інженер О.Кохановський за своїм темпераментом, інтелігентністю та характером міг би повторити шлях Д.Вашингтона, а можливо, і свого рідного дядька В.Голубовича. Але йому не судилося здійснити це. Сьогоднішнім дослідникам життя О.Кохановського залишились рукописи його промов у містечках Донбасу, де йому доводилось вести інженерну справу на різних електростанціях, а пізніше - у культурному центрі Гайдельбергу і на громадських зібраннях у Сіднеї. Він широко друкував свої статті українською та англійською мовами. Збереглися протоколи виступів О.Кохановського на засіданнях Українського Інженерного Товариства та Інституту Інженерів Австралії, членом яких він був довгі роки. У скупих рядках енциклопедичного довідника "Інженери-українці в діаспорі" про О.Кохановського згадується: "інженер-електрик, Харківський технологічний інститут. Знаючи англійську мову, отримав зразу працю інженера в комісії для електрифікації НПВ, де займав високе становище, як також сповняв обов'язки інженера-консультанта. Був членом Інституту інженерів Австралії. Його наукові праці були друковані в австралійських технічних журналах" [2, 107]. У своїй статті "Талант і праця", надрукованій у газеті "Ранок" від 9 липня 1949 р., він нагадує, що досвід діяльності українських ліберально-демократичних кіл у період УНР перехопили навіть англійські консерватори на чолі з Уїнстоном Черчілем. "Всім спробам створити чіткий організаційний світогляд для формування конкретних ділових програм, викувати армію організаторів будівничих майбутньої Української Держави, вони протипоставляють (як робили це і за часів 1917 року) дзвінку фразу про талановиту імпровізацію. Так, талант - велика річ, це чудесний Божий дар, що дається людям і народам, як потіха і допомога в тяжкі часи їх історії. Але горе людині і горе народам, що хтять будувати своє життя лише в надії на чудо, не прикладаючи власного труду, власного розуму і власних рук до будови, не створюючи організації і плану. Не генії-імпровізатори, як Олександр Македонський, Наполеон чи Гітлер, творять нації, а важка муравлина самоорганізаційна праця поколінь. І цієї самоорганізаційної праці замало було в українському народі: от чому так помалу стає він нацією, от чому ще й досі не створив він держави. Талановитих імпровізаторів мала наша історія не мало, може забагато", - писав О.Кохановський [4, 9].
Народився О.Кохановський 25 травня 1904 р. у Вінниці (на Поділлі) у сім'ї народних учителів, був онуком православних священиків. Його дні народження, на які традиційно збиралось багато друзів, завжди перетворювались у вечори пам'яті, у зібрання, на яких лунали спогади про дитячі роки, про втрачені надії, про долю України і її скривдженого народу. На цих зустрічах О.Кохановський часто читав свої вірші:
***
За чаркою солодкої печалі
Часами ти приходила до нас.
Прозорими травневими ночами
Яскраві зорі споглядали нас.
Вони і падали, й світили, й мерехтіли
У мудрих водах мутної ріки
І заздрив лисий місяць дітям бідним,
Які вбачали щастя від тієї гри.
І стомлене піано ледве чутно
Несло відлуння у бездонність неба
В травневі дні, що так забути трудно,
А врешті, може забувати їх не треба.
***
Так, у його поезії домінують похмурі і навіть скорботні тони. І це зрозуміло: підставами для особистого щастя були лише поодинокі зорі, які то спалахували, то згасали. І все ж, його вірші не можна назвати песимістичними, декадентськими чи занепадницькими, бо в них живе світла і незнищенна надія, віра в краще життя.
У блакитному димі люльки моєї
Ваші риси ще чарівніші
Я не знаю чи можна склеїти
Цю любов у невдалі вірші.
Образ Кохановського можна відтворити із спогадів тих, хто знав його: письменників П.Губенка (Остапа Вишні), К.Фольц, В.Домазара, фахівця дитячої літератури проф. М.Левитського, професора української мови Головатого, інженерів В. Шевченка (Мельбурн), Огороднікова та Ландишева (Канада), графа Ніроди (Німеччина), художників Кричевського, М.Кміта, Є.Козольковської та М.Садовського. Проте цей матеріал досить крихкий, нетривкий і суб'єктивний. Особливо тоді, коли більшість спогадів не зафіксована на письмі і в публікаціях. На щастя, О.Кохановський за кілька років перед смертю встиг написати статтю "Походження роду". З неї вичитуємо свідчення його сучасників, відшукуємо образ епохи, в якій він жив. Про себе автор там писав мало і скупо, а про велику кількість епізодів з його біографії навіть не існує згадки. Але стаття дозволяє розпізнати риси його характеру, згадати незаслужено забуту постать української історії - В. Голубовича, прем'єр-міністра УНР.
Адже не дивно, що в монографіях та енциклопедичних довідниках, виданих у колишньому Радянському Союзі, при неможливості замовчати або не згадати (навіть побіжно) про таку одіозну постать, як В.Голубович, його ім'я помічалось тавром ворога та зрадника або говорилося про нього з відвертою образою та зневагою. У своєму вірші, наповненому алегоріями, де легко поєдналися життєвий досвід і талант поета, його невичерпна активність і незгасна енергія сподівань для здійснення суспільних перетворень, О.Кохановський писав:
***
У людному шинку"п'яних печалей"
Де вино тече мов життя
Безтурботну молодість ми шукали,
А знаходили злість, яка палить серця.
В гнучкім димі люльок зап'ястя
Серед зовсім смішних цигарок
Нам хотілося трішки щастя
Скуштувати смачний шматок.
Нам хотілось пізнати хоч трішки,
Зазирнувши в майбутність годин
Й завертали до хати
Loading...

 
 

Цікаве