WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Відображення важливості утворення Києво-Руської держави для національної культури у сучасній українській освіті - Реферат

Відображення важливості утворення Києво-Руської держави для національної культури у сучасній українській освіті - Реферат


Реферат
на тему:
Відображення важливості утворення Києво-Руської держави для національної культури у сучасній українській освіті
Київська Русь - давньоукраїнська держава з центром у Києві, яка виникла на рубежі VIII-IX ст. внаслідок тривалого процесу економічної, політичної та етнокультурної консолідації східнослов'янських племінних князівств. Вона займала територію Східної Європи від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, від Сяну на заході до Волги та Оки на сході, її площа становила близько 800 тис. кв. км. Це була одна з наймогутніших держав світу, яка вела широкомасштабну зовнішню політику, спрямовану на зміцнення свого становища та престижу на міжнародній арені в політичній, торгово-економічній, релігійній, культурно-освітній сферах.
Український етнос формувався на території Київської, Переяславської, Чернігівської, Галицької і Волинської земель. Колонізуючи північні землі, слов'янське населення змішалося з угро-фінськими племенами. Північно-східні та північно-західні союзи племен стали основою формування білоруського і російського народів. У період політичної роздробленості Києво-Руської держави (кінець ХІ-ХІІІ ст.) мовно-культурні відмінності українського, білоруського і російського народів ще більше поглибилися.
Видатний український вчений, член-кореспондент АН України, В. Баран вважає основою утворення Київської держави південну групу східнослов'янських племен - предків українського народу, соціально-економічний розвиток яких був вищим, порівняно з іншими східнослов'янськими племінними групами. Зокрема, він зазначає: "Кожний із східнослов'янських народів має свої глибокі додержавні витоки і право лише на частину східнослов'янської спадщини і на ту частину східнослов'янських земель, корінних або освоєних у процесі розселення, де жили його безпосередні предки. А жили вони в різних географічних межах, у різних економічно-політичних нішах, у різному етнографічному середовищі. Незважаючи на періоди, коли їхньою долею розпоряджалися київські князі чи московські царі, кожний з них творив свою історію" [1, 141-142]. Вчений вважає, що не було предків східнослов'янських народів, а були різні хронологічні стадії етнічного розвитку слов'ян, різні групи яких у різний час і в різних районах Європи формувалися в народи, а потім - у нації.
Високого рівня досягла культура Київської Русі ще до ІХст.: місцеве населення користувалося абеткою із 27 літер (класична кирилиця нараховує 43 літери). Для письма використовувалися берест і пергамент. Прекрасними зразками писемності на Русі є Остромирове Євангеліє (1053-1056), Ізборники Святослава (1073-1076). У роки правління Володимира Святославича у Києві, Новгороді та інших містах засновані перші школи. У 1086 р. онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна заснувала у Києві при Андріївському монастирі жіночу школу. При Софії Київській Ярослав Мудрий створив першу бібліотеку. Розвивалися літописання і література. У Києві було укладено перший Літописний звід (1037-1039), тут створювалася "Повість минулих літ". До визначних літературних пам'яток належать "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Слово о полку Ігоревім" тощо. Визначними філософами Київської Русі були митрополит Іларіон, Климентій Смолятич, Кирило Туровський, Феодосій Печерський, Лука Жидята та інші. В ХІ ст. на Русі засновані перші лікарні. Широке визнання здобули лікарською практикою ченці Києво-Печерського монастиря Антоній, Агапіт, Пимен. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат "Мазі". Одне з провідних місць у мистецтві Київської Русі належало архітектурі, що у своєму розвитку пройшла ряд періодів. Був витворений унікальний тип споруд, у яких поєднувалися передові досягнення будівничих інших країн і самобутній національний стиль. Відомий зодчий Петро Мелоніг досяг вершин дерев'яного зрубного будівництва. До визначних пам'яток церковного будівництва належала Десятинна церква (989-996), Спаський собор у Чернігові (1036), Софійський собор у Києві (1037). У ХІІ ст. сформувались оригінальні київський і галицький будівельні стилі. У церковному будівництві широко використовувалися фрески і мозаїки. Визначним майстром іконопису був Алімпій Печерський. Київські майстри оволоділи багатьма видами ювелірного мистецтва: зернь, скань, чернь, перегородчаста емаль. Важлива роль у Київській Русі відводилася музичному мистецтву: відомі декілька видів струнних, духових і ударних інструментів, що побутували у Х-ХІІІ ст. Широкого поширення набуло мистецтво скоморохів та співців.
Отже, з огляду на вищевикладене, утворення Києво-Руської держави заклало глибокі корені для майбутнього розвитку української культури, науки і освіти, що мало значний вплив на формування етнодержавотворчих процесів.
Саме культура є мірою розвитку як окремих людей, так і суспільства, держави. Тому слід окремо висвітлювати і аналізувати рівень культурного розвитку Київської держави у підручниках для середньої та вищої шкіл. Адже підручник є одним із ключових компонентів у системі не тільки української, а й загальноєвропейської освіти.
Академік П. П. Кононенко вважає, що поняття "культура" є одним із ключових у цивілізаційному часопросторі. Зокрема, він стверджує: "Культура є мірою розвитку й окремих людей, і суспільства, держави, а міра прогресу визначається мірою розвитку людської сутності, як і тип народу, держави - типом людини. Для частини не лише аматорів, а й дослідників вона постає тільки як творчість у площині мистецтва, літератури, освіти, гуманітарно-духовних сфер життя народу. Історія ж засвідчує іншу реальність: культура - явище всеосяжне й охоплює сфери як свідомості, так і буття людини, суспільства, її і духовної, і матеріальної життєдіяльності" [5, 173].
Більшість російських учених (як у минулому, так і зараз) вважають спадщину Києво-Руської держави власністю своєї країни. Одним з найголовніших завдань, яке стоїть перед вченими-українознавцями та освітянами, є донесення до школярів і студентів пріоритетного права українського народу на цей культурний спадок. Звичайно, не можна заперечити того факту, що культура Київської Русі стала також важливим підґрунтям матеріальної і духовної культури як російського, так і білоруського народів. Однак, якщо українці були прямими нащадками людності Києва, Галича, Чернігова, Переяслава та інших українських територій, то російські й білоруські етнічні особливості були продуктом їхнього саморозвитку в умовах власних етнічних територій далеко за межами первісної Русі.
Проблема культури Київської Русі та її державотворчі аспекти тією чи іншою мірою
Loading...

 
 

Цікаве