WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → В'ячеслав Чорновіл – автор проекту, упорядник, редактор і видавець «Українського Вісника» - Реферат

В'ячеслав Чорновіл – автор проекту, упорядник, редактор і видавець «Українського Вісника» - Реферат


Реферат
не тему:
В'ячеслав Чорновіл - автор проекту, упорядник, редактор і видавець "Українського Вісника"
Серед багатьох талантів, якими був наділений В'ячеслав Чорновіл, здається, найприкметнішим для нього був талант літератора, журналіста. Загальновідомий епізод його розмови з табірним начальством, коли йому докоряли, мовбито він рветься до влади. В'ячеслав відповів на цей закид, що у майбутній демократичній державі, якою без сумніву буде Україна, йому хотілося б бути просто журналістом, мати своє друковане видання, у якому йому хотілося б бути редактором. В умовах незалежної України Чорновіл реалізував це своє бажання у виданні аналітичної газети "Час-Time" і "Час". З поста шеф-редактора цих видань він і пішов із життя. А тоді, наприкінці 60-х - початку 70-х років, він виносив ідею видання позацензурного, "за своїм змістом і завданням цілком легального і конституційного", хоча в умовах тодішньої політичної дійсності насправді нелегального видання журналу "Український Вісник". Уже у самій назві журналу відображалася його суть. Він повністю підпорядковувався поширенню інформації, себто вістей, які не знаходили відображення в офіційних виданнях, зате поширювалися шляхом самвидаву.
На той час у "Самвидаві" нагромадилася величезна кількість найрізноманітнішого матеріалу - від звичайних повідомлень про переслідування, обшуки, арешти, звільнення з роботи тощо - до гострих публіцистичних творів та позацензурної поезії й прози. Як це все не збирати докупи, не систематизувати, не видавати регулярно разом в одних палітурках? Ідея організувати таке видання напрошувалася сама собою, але для того, аби її реалізувати, потрібно було мати журналістський хист, організаторські здібності для збору розкиданого матеріалу (адже для цього треба було знайти людей, навчити їх працювати в умовах жорсткої конспірації), потрібно було мати величезну працездатність, та чи не найголовніше - мужність і безстрашність. Людина, яка брала це на себе, брала на себе й величезну відповідальність. Такою людиною був В'ячеслав Чорновіл.
Ідея видання "Українського Вісника" обговорювалася в дуже вузькому колі. Напочатку про його кінцевий задум знали тільки безпосередні виконавці. Програмні "Завдання "Українського Вісника", які потім друкувалися як передмова до всіх шести випусків, були написані В'ячеславом Чорноволом у грудні 1969 року - про це він згадує в передмові до оновленого видання журналу (серпень 1987 року). Ці завдання були сформульовані В'ячеславом Максимовичем на власний розсуд і ні з ким з найближчого оточення не узгоджувалися. Це авторський задум та ідея саме Чорновола. У них він говорив: "Необхідність такого позацензурного видання на Україні давно назріла. Є багато проблем, які викликають загальний інтерес і турбують широкі кола української громадськості, але зовсім не висвітлюються офіційною пресою. Якщо ж зрідка під тиском обставин преса і згадує ці проблеми, то вдається до свідомої фальсифікації. "Вісник" міститиме без узагальнень інформацію про порушення свободи слова й інших демократичних свобод, гарантованих Конституцією, про судові та позасудові репресії на Україні, про порушення національної суверенності (факти шовінізму й українофобії), про різні акції протесту тощо. "Вісник" даватиме огляд або повністю наводитиме публіцистичні статті, документи, художні твори та інші матеріали, які вже набули поширення у "Самвидаві".
Редактор журналу послідовно відстоював думку, що "Український Вісник" - видання в жодному разі не антирадянське і не антикомуністичне." І це була не просто пропагандистська теза. Саме видання так і було задумане, так воно й реалізовувалося. Для чого? Чи таким палким прихильником радянської влади й комуністичних ідеалів був його редактор? Зовсім ні! У такому підході до видання журналу був закладений серйозний ідеологічний задум, який полягав у тому, аби показати: суть тодішнього тоталітарного режиму (як, зрештою, і нинішнього, і будь-якого), отже, суть тоталітаризму полягає насамперед у тому, що він не дотримується власної Конституції, порушує самою владою прийняті закони. "Критику окремих осіб, органів, установ, аж до найвищих включно, за допущені помилки у вирішенні внутрішньополітичних проблем, зокрема за порушення демократичних прав особи і нації, - писав Чорновіл, - "Вісник" не розцінює як антирадянську діяльність, а вважає гарантованими - принципами соціалістичної демократії і Конституції - правом і почесним обов'язком кожного громадянина. Ненормальні умови випуску "Вісника" пояснюються тим, що у нас є частими порушення конституційних гарантій і незаконні переслідування громадсько активних людей."
До речі, це був принцип, властивий на той час не лише "Українському Вісникові" В'ячеслава Чорновола, з таких позицій, згадаймо, написана й праця Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація", захистом якої, власне, й відкривався перший випуск "Вісника" ("Кампанія проти критика Івана Дзюби" - інформаційний матеріал без підпису, написаний з усією очевидністю самим Чорноволом). Таке спрямування мали правозахисні матеріали (заяви, звернення, коментарі) Василя Стуса, які друкувалися на сторінках "Вісника". Ось для прикладу аргументація поета-мученика на захист арештованого в Донецьку викладача медінституту Івана Степановича Сука: "Кожне нормально організоване суспільство залишає людині певний простір індивідуальної свободи. Адже це обов'язкова умова людського існування. При відсутності такої свободи є істоти, але немає людей, особистостей.
Можна із певністю сказати: чим більший цей простір індивідуальної свободи, тим кращі умови для визрівання соціальне значущої людини.
Отже, в інтересах нашого суспільства свято оберігати індивідуальні людські права. До таких прав я відніс би право мати світ у собі - право мислити, мати свої переконання, світогляд, характер, звички - ті мінімальні права, які майже не різняться від звичайних здатностей.
Кожне суспільство потребує індивідуально зрілих людей, особистостей, а не людиноїдів, і тоді воно гарантує цю індивідуальну свободу. В противному разі суспільство займається просто самопоїданням." ("Вісник", випуск 3).
Можна скільки завгодно іронізувати з безмежної наївності подібних гуманістичних звернень до тих, що самі мали залізобетонні непробивні установки й стереотипи сприйняття і беззмістовності, а тому були просто нездатними сприймати такі апеляції, такий спосіб сприйняття людини й суспільства. Адже справа не в них. Справа в тому, що цей апофеоз індивідуальної свободи людини, вільного від насилля суспільства був проголошений поетом з приводу однієї, здавалося б, часткової і малозначущої для суспільства події - арешту Івана Степановича Сука, якого в дисидентських колах ніхто й не знав. (До речі, заарештований потім, як казали, помер у психіатричній лікарні).
Я навів ці широкі цитати для того, аби показати: яким задумувався, яким став для української національної правозахисної ідеї журнал "Український Вісник".
А тепер варто торкнутися аспекту жанру видання. СамВ'ячеслав Чорновіл не називав своє видання журналом, а, власне, адекватно "видання" або ж просто "Вісник". Одначе вже під час виходу у світ, його незмінно називали журналом. Визначення "збірник" чи "альманах" до нього цілком не підходять, адже такі видання, як
Loading...

 
 

Цікаве