WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Археологічні дослідження в басейні річки вись в українознавчому вимірі - Реферат

Археологічні дослідження в басейні річки вись в українознавчому вимірі - Реферат


Реферат на тему:
Археологічні дослідження в басейні річки вись в українознавчому вимірі
Багатство будь-якої держави вимірюється не лише золотовалютними запасами, природними родовищами корисних копалин, високорозвиненим індустріальним й аграрним виробництвами тощо. Ми переконані, що всі вищеперелічені чинники є дуже важливими в життєдіяльності будь-якої країни, проте найбільшою цінністю є, насамперед, її народ. Так, народ, який пройшов тернистий і нелегкий, а іноді криваво-жертовний, шлях від етносу (спільність людей, яка проживає на певній місцевості, має спільну історію, культуру, мову, побут тощо, але не має власної держави, не отримала політичного самовизначення) до нації (людська спільнота, яка здобуває державність, розбудовує власну державу, на практиці реалізуючи національну ідею, тим самим реально створюючи національну економіку, національний життєвий та інформаційний простір, національну культуру, національну свідомість, національні збройні сили тощо). Але народ, який не знає чи не пам'ятає своєї історії, приречений на поразку. Без знання власного минулого неможливо не тільки успішно розвиватися в сьогоденні, але й упевнено дивитися у майбуття. Саме тому сучасне високотехнологічне суспільство конче потребує правдивої інформації про свою минувшину, тому що тільки наукове підґрунтя допомагає фахово розбудовувати національну державу. Це твердження давно стало аксіомою в усьому цивілізованому світі, проте в незалежній Україні воно ще досі полемізується, а часом і не сприймається.
Ми повністю погоджуємося з відомим українським вченим і громадським діячем Петром Кононенком, який переконливо стверджує: "Для ідеологічно та психічно зашорених українців національне не тільки було, а часом і досі залишається неприйнятним, а то й ганебним. Інша справа - "інтернаціоналізм" і "глобалізм". Хоча для інших (особливо розвинених) народів саме ті фетиші постають знаками суто теоретичними, а національне є символом розквіту і надійності. Не дивно, що всі народи цікавляться і пишаються віками пережитим та надбаним, українці ж погано цікавляться еволюційним розвитком України та світового українства у їх часо-просторовій парадигмі та перспективі. В чому причина? Де істина? Чи й справді, як заявляв один із президентів України, українська національна ідея навіть в Україні як суверенній державі не спрацювала (отже, вона й безперспективна)? А коли так, то що має стати фундаментом нашого світогляду й ідеалу, дороговказом нашого руху?!" [4, 4].
На нашу думку, одним з головних, якщо не найголовніших, дороговказів для впевненого та успішного цивілізаційного розвитку України, Української Самостійної Соборної Держави й українського народу може й повинно стати українознавство. Українознавство - це не тільки цілісна інтегративна система комплексних наукових знань про Україну, українців і світове українство у просторі та часі, якою вона є в даний історичний момент на початку XXI століття. Українознавство, насамперед, має бути національною ідеологією, ідеологічним стрижнем суверенної Української держави, української політичної нації, кожного українця! Нам, українознавцям, дехто може закинути, що ми замість більшовицько-комуністичної ідеології хочемо насильно насадити іншу, українознавчу. Проте всім відомо, що навколишній світ - чи то фізичний, чи то цивілізаційний - ніколи не терпить порожнечі. Саме тому, якщо українознавство по праву не опанує ідеологічну нішу сучасного вітчизняного соціуму, то її загарбають інші концепції та реалії, а саме: російський великодержавний шовінізм, малоросійський меншовартісний нігілізм, глобалізаційний космополітизм (пофігізм), кланово-олігархічний корупціонізм тощо. Ні! Не треба боятися українознавства і не треба з ним завзято боротися, як це роблять деякі державні службовці й науковці. Навпаки, треба допомогти йому спертися на ноги, зайняти своє почесне й важливе місце в українському суспільстві. Дуже влучно зазначає з цього приводу вчений-українознавець П. Кононенко: "Українознавство в своїй основі має спрямовуватися не проти когось (чи то подібних наукових предметів), а на пізнання та розбудову Вітчизни, отже - в ім'я торжества правди, добра, справедливості, миру і в Україні, і в інших народів" [5, 23].
Отже, українознавство має на меті не розколоти і так пошматований на різні політичні угруповання вітчизняний соціум, а стати тим міцним підґрунтям, завдяки якому завершиться процес становлення української політичної нації, розбудова демократичної правової високотехнологічної, сильної національної держави. На наше тверде переконання, тільки власна національна держава, і тільки вона, дасть змогу всебічно розвиватися особистості зокрема й українському народу взагалі, тим самим збагативши політичне, економічне, культурне та мілітарне надбання світової людської цивілізації. Як уже зазначалося вище, українознавство - це цілісна інтегративна система комплексних наукових знань про Україну, українців і світове українство у просторі та часі, яка для досягнення вищезадекларованої мети залучає матеріали різноманітних наук, таких, як, наприклад, антропологія, археологія, етнологія, історія, мовознавство, народознавство (етнографія), філологія, філософія, фольклористика тощо.
Саме археологія як наука, що вивчає історію суспільства за матеріальними залишками життя та діяльності людей, стародавніми речовими пам'ятками (артефактами), досліджує як окремі старовинні предмети, так і цілісні комплекси, що відкриваються завдяки археологічним розкопкам, на основі чого відтворюється цивілізаційне минуле людства, яке мало або зовсім не висвітлене писемними (історичними) джерелами. Тому, проводячи археологічні дослідження, вчені мають можливість отримати важливу й дуже цінну інформацію про найдавніше минуле Homo Sapiens. Так, археолог К.П. Бунятян вважає: "Історія людства, яку зазвичай розпочинають від формування людини та суспільства, налічує близько 2,5 млн. років. На цьому тлі її писемний період постає незрівнянно коротким. Адже писемність виникла лише десь 5 тис. років тому - на зламі 4 - 3 тис. до н.е. і спочатку в обмеженому регіоні, а її поширення відбувалося доволі повільно. Скажімо, перші писемні свідчення про народи нашої країни маємо від I тис. до н.е., а власна писемність тут виникла ще пізніше. Тому тривалий період людської історії засвідчено тільки матеріальними залишками життєдіяльності людей. Вивченням їх і опікується археологія з метою відтворення загальної ходи стародавньої історії та історії конкретних суспільств давнини. Таким чином, археологію можна визначити як науку, що вивчає і реконструює минуле за матеріальними залишками життєдіяльності людей" [1, 7].
Отже, археологія допомагає вченим-українознавцям не тільки реконструювати сиве минуле нашої країни та її мешканців (побут, матеріальну культуру), але й спробувати осягнути і зрозуміти тривалий історичний процес зародження і формування українського народу.
Вивчаючи український етнос як один із важливих концентрів українознавства, треба наголосити на стрижневому аспектіцієї проблеми, а саме на етногенезі (походженні)
Loading...

 
 

Цікаве