WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Андрій Ніковський – визначний громадсько-політичний діяч, літературознавець та журналіст у документальних свідченнях - Реферат

Андрій Ніковський – визначний громадсько-політичний діяч, літературознавець та журналіст у документальних свідченнях - Реферат

політичної, воєнної та економічної ситуації. Очевидно, завдяки цьому він швидко став авторитетним політиком міжнародного рівня. Ось якхарактеризував діяльність А.Ніковського як міністра один із послів УНР М.Василько у листі до С.Петлюри від 26 серпня 1920 р.: "Своїм докладом перед українською колонією у Відні про внутрішнє положення на Україні, про свої Київські з часу панування большевиків враження - залишив він (А.Ніковський - Ю.С.) довготривалий слід; з другого боку через ясний та категоричний розвій своєї програми на конференції послів дав він лінію напрямку нашої зовнішньої політики, якої лінії до цього часу бракувало з огляду на відсутність більш як на протязі року особистого контакту Голів місій з міністром закордонних справ. Бажана була б також присутність п. Міністра Ніковського в Парижі та Лондоні; таких європейськи вихованих українців закордон до цього часу мало ще бачив" [30, 136]. Пізніше А.Ніковський зібрав у Відні конференцію послів і голів місій, на якій були присутні М.Славинський, О.Шульгин, С.Шелухін, М.Василько, О.Лотоцький, М.Левицький та було виявлено багато недоліків у діяльності закордонних представництв. Місії працювали на свій власний розсуд, не ощадно використовували гроші, не мали практично ніякого зв'язку з урядом, не діставали від нього належних інструкцій. Невдовзі А.Ніковський пішов із посади міністра закордонних справ, оскільки добре розумів, що неможливо розбудовувати Українську державу, перебуваючи за її межами та не маючи реальної влади. Про це він писав у листах до С.Єфремова. Відтоді А.Ніковський почав шукати можливості для повернення в Україну з метою роботи вже на культурній ниві, пристосовуючись до політики нової влади.
Повернувся А.Ніковський восени 1924 р., а 19 листопада С.Єфремов записав у щоденнику: "Вернувшись увечері з Академії, несподівано застав Андрія Васильовича. А[ндрій] В[асильович] майже не перемінився. Такий само цікавий, дотепний. Багато розповідає"[31, 162]. Духом розчарування та відчаю сповнені сторінки щоденника, який вів С.Єфремов протягом 1923-1929 рр. і якому довіряв свої небезпечні потаємні роздуми. Він спостерігав "нове життя" і дедалі більше розчаровувся, а відтак, як і А.Ніковський, відійшов від політичних справ і заглибився у літературну та наукову роботу. А.Ніковський повернувся на свою колишню посаду в Академії, займався складанням "Словника живої української мови". У 1926 та 1927 рр. видав укладений ним "Українсько-російський словник", писав літературознавчі статті, присвячені творам класиків українського письменства, - І.Нечуя-Левицького, Г.Квітки-Основ'яненка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської та ін., - перекладав художню літературу (Гоголя, Лондона, Шекспіра), друкувався в журналах "Життя й революція", "Червоний шлях" тощо. Проте обидва розуміли, що навіть їхній очевидний політичний нейтралітет не рятує їх від підозр і недовіри, від небезпеки потрапити в немилість до можновладців.
Наприкінці 1920-х років розпочалося згортання політики "українізації" і розгорнувся ідеологічний наступ на ВУАН, шалена політична атака на її віце-президента С.Єфремова, якому сценаристи першого масового інспірованого процесу на Україні (процесу у справі "СВУ"), що відбувся в тодішній столиці - Харкові (1930 р.), призначили головну роль, а саме: керівника цієї "контрреволюційної організації". Дуже "зручним" об'єктом при цій нагоді виявився Андрій Ніковський. Йому віддали роль місіонера від націоналістичної еміграції, який повернувся з-за кордону нібито з метою встановити зв'язок між нею і контрреволюційним націоналістичним підпіллям на Україні. Трагічний фарс цього показового відкритого процесу завершився для А.Ніковського вироком позбавлення волі на десять років.
Він відбував покарання на Соловках, та йому одному з небагатьох засуджених за справою "СВУ" пощастило вижити. Його звільнили весною 1940 р. Подальша доля документально не засвідчена. Існує кілька версій. Одну з них, засновану на спогадах Ю.Меженка, навів Б.Антоненко-Давидович у нарисі "СВУ": "...Вийшов із тривалого ув'язнення й Андрій Ніковський і подався до своєї доньки, одруженої з радянським морським офіцером, у Ленінград; та коли почалася друга світова війна, зять Ніковського відбув на військовий корабель, а донька евакуювалась у глибокий тил, лишивши батька напризволяще в обложеному Ленінграді. Там його востаннє бачив Юрій Меженко, котрий не міг поділитися своєю мізерною пайкою з безправним тепер парієм Ніковським, котрий і сконав у обложеному, засніженому Ленінграді з голоду"[32]. Найімовірніше, що саме так і було.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що виявлені і взяті в комплексі джерела складають досить репрезентативну документальну базу наукового дослідження життєвого шляху А.Ніковського, перебігу його громадсько-політичної діяльності. Якщо брати до уваги суб'єктивізм частини відомостей, то тільки шляхом їх співставлення з іншими свідченнями можна дослідити і вибудувати цілісну та об'єктивну біографію Андрія Васильовича Ніковського. Тематично джерельний матеріал є різноманітним, охоплює різні види пам'яток як за походженням, так і за характером. Разом з тим, висвічуваються прогалини джерельного комплексу, брак багатьох свідчень щодо періоду становлення його особистості, перебування за кордоном, поведінки під час слідства і відбуття покарання, а це, в свою чергу, диктує необхідність подальшої евристичної роботи.
Література
1. Дорошенко Д. Історія України. 1917 - 1923 роки. - Т.1. Доба Центральної Ради. - Нью-Йорк: Булава, 1954. - 437 с., ХХІ с.: іл.; Т.2. Українська Гетьманська держава 1918 року. - Нью-Йорк: Булава, 1954. - 424 с., ХХХVІ с.: іл.; Винниченко В. Відродження нації : У 3-х т. - Київ - Відень: Дзвін, 1920 - 1921. - Т.1. - 1920. - 348 с.; Т.2. - 1920. - 328 с.; Т.3. - 1920. - 542 с.
2. Українська РСР в період громадянської війни 1917 - 1920 рр. В трьох томах. - К.: Політвидав України, 1967, 1968, 1970.
3. Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження. Антологія 1917 - 1933. - 1959. - С.779-788.
4. Ніканорова О. Ніковський // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 114. - С. 8-9.
5. Вєдєнєєв Д., Шевченко С. Комісар Києва, який став міністром УНР // Українські Соловки. - К.: ЕксОб, 2001. - С.127-133.
6. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник. - К., 1996. - C. 136-137.
7. Миронець Н. "Теперішні листи колись будуть цінним матеріалом для історії…" ( Листування Андрія Ніковського з Євгеном Чикаленком. 1917 рік) // Пам' ять століть. - 1997.- № 5. - С. 24-43.
8. Старовойтенко І. Епістолярний діалог Євгена Чикаленка з Андрієм Ніковським // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - К., 2004. - Вип. 7. - С. 316-336.
9. Дунай П.О. Ідейно-естетичні засади літературно-критичної діяльності Андрія Ніковського / Автореф. канд. дисертації на здобуття наук. ступеня канд.філол. наук. - К., 2006. - 24 с.
10. ДА СБУ, спр. 47757 ("СВУ"), т.59, ч.3, арк. 574.
Loading...

 
 

Цікаве