WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Андрій Ніковський – визначний громадсько-політичний діяч, літературознавець та журналіст у документальних свідченнях - Реферат

Андрій Ніковський – визначний громадсько-політичний діяч, літературознавець та журналіст у документальних свідченнях - Реферат

було закрито.
Проте, навіть за таких умов, А.Ніковський,С.Єфремов та їхні однодумці не полишали надії на відновлення національних видань. І як тільки навесні 1915 р. було знято заборону на українське слово, вони одразу ж почали збирати матеріали для нового українського журналу, що мав виходити в Одесі, задумувався як вісник письменства, науки й громадського життя та дістав назву "Основа". А.Ніковський взяв на себе обов'язки видавця та головного редактора, а практичну роботу, пов'язану з друкуванням часопису, вели його одеські приятелі: І.Гаврилюк (редактор) і В.Буряченко (відповідальний секретар)[18]. У складі редакційної ради були С.Єфремов, Л.Старицька-Черняхівська, Д.Дорошенко, О.Левицький. Упродовж 1915 р. вийшло три числа єдиного на той час україномовного журналу "Основа". А.Ніковський прагнув об'єднати навколо нього якомога ширше коло українських діячів. Тут були опубліковані вірші П.Тичини, Г.Чупринки, Х.Алчевської, О.Журливої, Л.Старицької-Черняхівської, повість В.Винниченка "Босяк", оповідання й нариси різних авторів, низка статей на пекучі тогочасні теми. Сам А.Ніковський виступив у часописі з публіцистикою, мовознавчою статтею "Граматика Ів. Нечуя-Левицького", рецензіями на окремі видання, оглядом семи видань, присвячених Галичині[19].
В екстремальних умовах війни журнал виходив із величезними труднощами, зумовленими нестачею паперу, дорожнечею, а головне - цензурними утисками, штрафами або й забороною видання. Приводом закриття "Основи" стала стаття С.Єфремова "З хвиль життя", що мала досить категоричний характер. Ось декілька уривків, які розкривають загальний зміст публікації: "Мій огляд зветься - "З хвиль життя", - того самого життя, яке звелено уважати за "яко не бывшее", мовляв словами одного старого наказу. Отже наперекір наказам - воно є, оте живцем поховане життя, воно грає навіть хвилями, має свої бурі, свої принади. Почавшися з отого крику, що тільки в серці був, виходить воно вже на ширший простір і тисячами уст про себе голосно говорить. І говоритиме..."[20, 120]. С.Єфремов, розглядаючи ситуацію з національною пресою в Україні, мимоволі спрогнозував долю "Основи": "Декретом можно було припинити українську пресу, але не можна ніяким декретом спинити оте вільне, незалежне слово, що живе в устах народу - й по старому розлягається воно од краю до краю широкої землі української"[20, 122]. В листі від 6 лютого 1916 р. В.Буряченко, відповідальний секретар журналу, повідомив А.Ніковського: "В сьогоднішніх газетах видруковано наказ командуючого Одеської Військової Округи, що "Основу" закрито на весь час військового стану Одеси". У цьому ж листі він пропонував А.Ніковському видати в Одесі альманах під тією ж назвою або під іншою та розіслати усім передплатникам [21]. Таким чином, фактичним продовженням "Основи" стала збірка "Степ" - альманах письменства, науки та громадського життя, яка вийшла з дозволу військової цензури та була останньою, четвертою, книжкою журналу.
У роки війни А.Ніковський перебував у Києві, працюючи уповноваженим відділу постачання Київського комітету Всеросійського союзу міст - організації, створеної для допомоги хворим і пораненим воїнам, а також окупованому населенню Галичини. Хоча цю інституцію важко назвати культурницькою або просвітницькою, все ж її діяльність мала сильний суспільний резонанс. У ній зосередились різні представники української інтелігенції, які проходили тут своєрідну школу організаторської праці, і поряд з опікою над біженцями й полоненими на окупованих західноукраїнських землях давала їм змогу знайомитися із новинами українського життя в Галичині. Скориставшись цим, А.Ніковський на початку 1915 р. під псевдонімом Ан. Яринович випустив у московському видавництві "Задруга" брошуру "Галичина в ее прошлом и настоящем"[22]. Це був нарис історії національного життя русинів (українців) в Австро-Угорщині. На прикладі їх боротьби за соціальну та національну незалежність А.Ніковський прагнув довести можливість визволення як культурного, так і соціального всіх українців, у тому числі і в Російській імперії. Згодом, через суперечки та чвари, А.Ніковський змушений був відмовитися від посади. "Союз я незабаром кидаю. Вилізла на світ Божий така погань, що люди покидали Союз: інтриги, наклепи, а головне - проблема власті і повна відсутність роботи", - писав він у листі до Є.Чикаленка[7, 34].
У ході розгортання української революції для А.Ніковського почався активний процес становлення його як політичного діяча. Коли 8 березня 1917 р. рада ТУП випустила відозву "До українського громадянства" із закликом підтримувати новий революційний уряд, українську пресу, організовуватися, створити Український національний фонд, відкривати школи, "Просвіти", то під відозвою стояв і підпис А.Ніковського - члена проводу товариства [6, 136-137]. Після реорганізації товариства у Союз українських автономістів-федералістів А.Ніковський став товаришем (заступником - Ю.С.) його голови. На Всеукраїнському національному конгресі він був обраний від УРДП до Центральної ради, а на її перших загальних зборах - членом комітету[23, 237]. У цей відповідальний момент політичного та національного гуртування гостро відчувалася відсутність української преси. Сподівалися, що Є.Чикаленко відразу ж відновить видання "Ради", але у нього на той час не було достатніх коштів, до того ж у банках не можна було взяти позику. Тоді він запропонував, щоб за видання газети взялося "Товариство підмоги української літератури, науки і штуки". Поки ця пропозиція обмірковувалася, Є.Чикаленко подав військовому командуванню заяву про відновлення "Ради", закритої у 1914 р. Після приїзду М.Грушевського, який підтримав Є.Чикаленка, робота в цьому питанні активізувалася. Було вирішено зберегти у назві і традиціях нового видання зв'язок з "Радою" і назвати його "Нова Рада"[24, 31-32]. А.Ніковський погодився взяти на себе обов'язки редактора: "…Організаційний, технічний і фінансовий провід мав я; ідеологічне й принципіяльне керівництво трималося працею С.Єфремова; секретарем редакції був П.Тичина. Газета з традиції була безпартійна, але природня річ, що вона виявляла найбільше погляди партії соціалістів-федералістів і ТУП-івських безпартійних кругів української інтелігенції"[10, 581]. У ній він опублікував велику кількість матеріалів: публіцистичних та літературно-критичних статей, оглядів, відгуків на українські видання, театральні постановки тощо. Несподівано розкрився його талант блискучого, дотепного фельєтоніста, який оперативно реагував на політичні події того часу[25].
Утворення та діяльність Української Центральної Ради стало дуже важливим етапом у житті А.Ніковського як політика. 23 червня 1917 р. його було обрано заступником голови УЦР та членом президії, на цій посаді він залишався до 16 березня 1918 р. Працював також у Комісії з розроблення проекту статуту автономії України, брав участь у переговорах з національними меншинами. Підтримуючи М.Грушевського, А.Ніковський інколи досить
Loading...

 
 

Цікаве