WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Андрій Ніковський – визначний громадсько-політичний діяч, літературознавець та журналіст у документальних свідченнях - Реферат

Андрій Ніковський – визначний громадсько-політичний діяч, літературознавець та журналіст у документальних свідченнях - Реферат

рефератів і нарешті довів до того,що реферати остаточно були заборонені. Не стільки витрачали енергії члени "Просвіти" на справжню працю, скільки на захист від безпідставних нападів із боку місцевих чиновників [12]. 1908 р. був для одеських просвітян найтяжчим періодом їх діяльності. Адміністрація зробила все, щоб довести до "природної смерті" ще молоде товариство. Саме тоді просвітяни розділилися поглядами щодо подальшої долі організації. Ця непевність сильно вразила А.Ніковського, який щиро вболівав за українську справу[13].
Обережні члени товариства радили припинити активну роботу на певний час, звузити свою діяльність до найменших розмірів, щоб про "Просвіту" забули, а коли з'явиться можливість, відновити активну роботу. Але А.Ніковський разом із Радою товариства з цим аж ніяк не погоджувався. Він наголошував на тому, що "Просвіта" самим фактом свого існування, своїми рефератами, за які товариство карали, забороняли і штрафували, своїм впливом на середні верстви населення зробила те, що вони знають українство, знають про його позицію (і не тільки культурну), про вимоги сучасного українства і його певні, сталі переконання[13]. Після закриття одеської "Просвіти", А. Ніковський став ближче до одеської студентської громади, беручи активну участь у молодіжному русі. 1907 р. він дебютував у київській газеті "Рада". За його спогадами, то були повідомлення про боротьбу генерала Толмачова із місцевою "Просвітою". Ця перша в історії Наддніпрянської України щоденна україномовна газета почала виходити з вересня 1906 р. Він пропагував "Раду" в Одесі, охоче виконуючи доручення редакції, пов'язані з її рекламою та розповсюдженням. У "Раді" швидко помітили і належно оцінили його працю. Відбулося й особисте знайомство з видавцем газети Євгеном Чикаленком, яке, по суті, визначило подальшу долю молодого просвітянина. Набагато старший за А.Ніковського, Є.Чикаленко ставився до нього як до сина та водночас поводився як із рівним. Йому імпонували відданість спільній справі, обдарованість, інтелігентність Андрія, вміння прислухатися до порад старших.
У 1908 р. А.Ніковський нелегально побував у Празі як делегат Всеслов'янського студентського з'їзду від одеського студентства. В цей час він уже читав курси української мови та літератури в таємних гуртках шкільної молоді, що діяли в гімназіях, семінарії і технічній школі[10, 576].
У 1910 р. відбулося реформування традиційної української громади та політичних партій і було засноване міжпартійне об'єднання з людей різних партійних переконань (на платформі - республіка в Росії і автономія України) під назвою "Товариство українських поступовців" (ТУП). В Одесі діяли два осередки: "Стара Громада" (на чолі з М.Комаровим) і "Молода Громада" (на чолі з С.Шелухіним), членом останньої був і А.Ніковський. 1911р. його було обрано делегатом від цієї організації на з'їзді ТУПу в Києві. Саме тоді Є.Чикаленко запропонував йому на час відпустки заміняти редактора "Ради" М.Павловського. Пізніше, в одному з листів до Є.Чикаленка, він згадуватиме: "Це було тільки літнє плавання, самі маневри, без бою; машина загалом в порядку, вода глибока, - лишалося триматися старого курсу і всі порядки на кораблі зберігати в цілости. І корабль ішов, а ми гуртом підтримували стерно, та підкидали вуглю в машину. Може колись, дасть Бог, доведеться таки довше на цьому кораблі лоцманувати: тоді вже й спокійніша буде робота, зручніші будуть заходи команди, менше торохтітиме машина і кращий буде хід цього корабля"[14]. В цей час вийшли друком його перші літературознавчі праці "Українська література і кріпацтво", "Вічна казка" (про твір О.Олеся "По дорозі в казку"). По закінченні університету викладав російську мову та літературу в одеських приватних жіночих гімназіях Вісковатої і Белен-де-Баллю [11, 95]. "І хоча педагогія мені на початку добре повелася, - писав він в автобіографії, - я отряхнув прах педагогічний із своїх ніг назавжди і прийняв пропозицію видавця "Ради" Є.Чикаленка переїхати в Київ, щоб редагувати цю газету"[10, 575].
Шукаючи для "Ради" редактора, який спромігся б зробити газету більш популярною, Є.Чикаленко запропонував цю посаду Андрієві Ніковському, який з літа 1913 р. разом із сім'єю остаточно оселився в Києві і впевнено взяв під свою оруду газету, надаючи їй нового дихання. У листах до Є.Чикаленка А.Ніковський детально розповідав йому про перебіг подій в редакції. Він ніби подавав хроніку подій і водночас чекав зауважень та порад у відповідь, намагався подати характеристику роботи співробітників, розповісти про їхнє ставлення до нього як до нового редактора: "Позавчора скінчив свою роботу в редакції М.Вороний. Його присутність і відношення до мене - угодливе, солодко-ласкаве і облесливе, - було для мене справжньою мукою. Справді - якийсь провінціал, що вчора вискочив з безвісті, - редактор, начальство, а він, возлюбленник муз і заслужений поет, гнеться перед ним, мнеться, запобігає, мусить удавати з себе ученика і приймати до виконання всякі інструкції"[15]. Виконуючи обов'язки редактора, А.Ніковський відчував величезну відповідальність, а тому кожен його крок був виваженим і ретельно продуманим. Його непокоїло байдуже ставлення до роботи окремих співробітників, які могли або невчасно подавати матеріал, або взагалі тижнями не з'являтися в редакції. Роботи було настільки багато, що він інколи не встигав читати "Раду", порівнюючи її з іншими виданнями. Великого клопоту завдавали цензурні утиски, через які доводилося дуже часто урізати або просто не пускати до друку актуальні, гострополемічні статті. Та не дивлячись на всі ці труднощі, А.Ніковський був щасливий працювати в колективі, який робив важливу і потрібну справу.
З тривогою зустрів А.Ніковський 1914 р., який, крім усього іншого, був позначений новою тотальною забороною українських інституцій. Надія на близьке, здавалося б, відродження зазнала чергового катастрофічного удару. Припинили роботу "Просвіти", замовкли україномовні періодичні видання, серед яких була й газета "Рада", котру закрили за статтю О.Білоусенка (О.Лотоцького) "Наше становище" за 18 червня 1914 р. А провідна думка статті була: хоч ми голі й обдерті до останнього, та все-таки живемо. 19 червня було введено військовий стан, а 20 - вийшло число "Ради" з лояльною статтею з приводу війни з Німеччиною. Однак 21 червня (о першій годині ночі) до помешкання А.Ніковського прибув пристав і заявив "о пріостановлении газеты на время военного положения"[16]. Молодий редактор робив усе для відновлення газети, але його зусилля виявилися марними. Оцінюючи цей важкий період, А.Ніковський писав у листі до Є.Чикаленка: "Редакція "Ради" для мене не то що зовсім не чужа, але більше, ніж близька - школу громадського такту, принципів толерантності, прийомів газетної праці я здобув тільки з "Радою" та через "Раду"[17]. Зауважимо, що в період з липня 1913 р. - по 20 липня 1914 р. він виконував обов'язки редактора "Літературно-Наукового Вісника" (ЛНВ), який незабаром теж
Loading...

 
 

Цікаве