WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Андрій Ніковський – визначний громадсько-політичний діяч, літературознавець та журналіст у документальних свідченнях - Реферат

Андрій Ніковський – визначний громадсько-політичний діяч, літературознавець та журналіст у документальних свідченнях - Реферат


Реферат
не тему:
Андрій Ніковський - визначний громадсько-політичний діяч, літературознавець та журналіст у документальних свідченнях
Андрій Васильович Ніковський (1885-1942?) належить до визначних постатей вітчизняної науки, зокрема в галузі українознавства. Його життєвий шлях, громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність і досі лишаються недостатньо дослідженими. В еміграційній літературі його ім'я згадувалося переважно в контексті тих посад, які він обіймав у різних українських інституціях [1]. Радянська історіографія постать А.Ніковського замовчувала, а якщо й згадувала, то здебільшого негативно [2]. Так, у монографії "Українська РСР в період громадянської війни 1917-1920 рр." прізвище А.Ніковського фігурує серед засновників і лідерів Української партії соціалістів-федералістів як "українського націоналіста" [2, 24], як голови Українського Національного Союзу (далі УНС), члени якого, за твердженням авторів, "всіляко намагалися вислужитися перед німецькими окупантами й гетьманом"[2, 24].
З проголошенням незалежної України почалося наукове вивчення громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності А.Ніковського. Одним з перших звернув увагу на цю постать український літературознавець Ю.Лавріненко, який включив уривки зі збірки А.Ніковського "Vita Nova" до антології "Розстріляне Відродження"[3]. Заслуговує на увагу стаття О.Ніканорової [4], в якій подано короткий життєпис А.Ніковського з посиланням на деякі джерельні свідчення. В газетній статті Д.Вєдєнєєва та С.Шевченка [5], яка пізніше увійшла до збірки, присвяченої долям українських політв'язнів - визначних діячів Розстріляного Відродження, подано важливі відомості про життєвий шлях А.Ніковського. В.Верстюк та Т.Осташко у збірці "Діячі Української Центральної Ради"[6] згадують А.Ніковського серед її засновників. Побачили світ дослідження його творчої та епістолярної спадщини, зокрема Н.Миронець опублікувала листування А.Ніковського з Є.Чикаленком за 1917 р. [7], а в 2004 р. І.Старовойтенко [8] подала археографічну характеристику виявлених нею листів А.Ніковського. В 2006 р. творча спадщина А.Ніковського вперше стала предметом дисертаційного дослідження з літературознавства [9].
Таким чином, постать А.Ніковського вже привернула увагу дослідників, але існує багато прогалин у висвітленні його життєвого і творчого шляху, оскільки збіднілою лишається джерельна база дослідження. Метою даної статті є наукове осмислення біографії А.Ніковського на основі комплексу джерел, зокрема його особового фонду, науково-публіцистичних праць, біографічних свідчень, епістолярної спадщини, а також судово-слідчих матеріалів.
Пам'ятки творчої спадщини А.Ніковського зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі ІР НБУВ) як в його особовому фонді (№226), так і в деяких інших фондах (Ф. №1 - Листування, Ф. №44 - Газета "Рада"). Основний масив матеріалів об'єднаний в особовий фонд А.Ніковського. Він налічує 322 одиниці зберігання (від 1 до 10 аркушів у кожній). З особистих документів А.Ніковського у фонді зберігаються: посвідчення на право вступу до вищого навчального закладу, видане 1 серпня 1905 р. Очаківською міщанською управою, свідоцтво про військову повинність, де зазначено, що він був призваний до війська у 1907 р. і зарахований у "ратники ополчения второго разряда", свідоцтво про зарахування на історико-філологічний факультет Новоросійського університету, видане 3 квітня 1912 р., а також записна книжка, в якій зафіксовані події з 11 березня по 15 червня 1918 р. Серед документів фонду - фотографія А.Ніковського, датована травнем 1916 р.
Більшу частину особового фонду А.Ніковського (306 одиниць зберігання) складають листи як від офіційних установ та організацій, так і від приватних осіб. Серед кореспондентів фігурують такі відомі особистості, як Христя Алчевська, Галина Домбровська (Журба), Сергій Єфремов, Олександр Олесь, Петро Стебницький, Євген Чикаленко та ін.
Важливим джерелом, що торкається біографії А.Ніковського, його наукової та громадської діяльності, є слідча справа "СВУ" № 47757 у трьох частинах, яка зберігається в Державному архіві Служби безпеки України (далі ДА СБУ ). Вона містить багато відомостей про маловідомі факти з його життя, але не дає повної і правдивої всієї біографії. Необхідно мати на увазі, що архівно-слідча справа є специфічним джерелом, яке потребує особливо критичного аналізу. Історики вже довели, що справа СВУ, по якій проходив А.Ніковський як один з головних обвинувачуваних, була сфабрикована органами ДПУ, а сам судовий процес мав за мету нанести нищівний удар по українському національному руху.
Опрацьований нами комплекс джерел дав змогу документально осягнути основні віхи життя і діяльності А.Ніковського та відтворити його біографію. Народився Андрій Васильович 14 жовтня 1885 р. в болгарському селі Малий Буялик Херсонської губернії під час батьківських мандрів за заробітком по панських маєтках. Дитинство його минуло у селі поблизу Очакова, "в голому, сухому як перець степу, над півсолоною Березанською затокою Чорного моря"[10]. Після смерті батька, у 1891 р., родина переїхала до Одеси, де в єврейських кварталах жив і зростав А.Ніковський. "Скінчив народну школу, - згадував він, - і допомагав своєму вітчимові на роботі в лазнях Ісаковича, чистячи відвідувачам чоботи, підсушуючи простирадла, бігаючи за квасом і милом"[10]. Так, скоріше за все, підліток став би одним з багатьох одеських слюсарів, якби не доленосна зустріч 1897 р. із сином ювеліра М.Еліка, який прагнув " виводити в люди "кухарчених дітей". Він за короткий час підготував Андрія до вступних іспитів до гімназії, а з чотирнадцяти років той уже заробляв приватними уроками на життя. Закінчивши Одеську гімназію №5, у 1905 р. Андрій вступив на природничий факультет Новоросійського університету (Одеса), а невдовзі перейшов на словесне відділення історико-філологічного, яке й закінчив у 1912 р.[11].
Молодість А.Ніковського припала на той час, коли після першої революції в Росії було частково знято заборону на українське слово і почали засновуватись національні видання та нові осередки українського життя - клуби, гуртки, товариства. Згодом у своїй автобіографії він напише, що весь свій час і енергію студентських років віддавав роботі в одеській "Просвіті", де був членом правління, секретарем і бібліотекарем [11, 95-96]. Чимало інформації про діяльність "Просвіт", зокрема й одеської, можна було знайти на сторінках щоденної газети "Рада". Цій темі відводилася окрема рубрика - "З життя "Просвіт". Крім того, Андрій надсилав з Одеси до редакції гострі статті, присвячені громадському життю міста, повідомляв про утиски "Просвіти" з боку влади. Зокрема, він писав, що нормальній роботі просвітян постійно перешкоджала місцева адміністрація. Градоначальник посилав на всі вечори свого чиновника, а той, не розуміючи української мови, втручався в читання
Loading...

 
 

Цікаве