WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Андрій Малишко - Реферат

Андрій Малишко - Реферат


Реферат
не тему:
Андрій Малишко
Спостерігаючи за процесом переоцінки наших видатних письменників радянського періоду, до яких, безперечно, належить і Андрій Малишко, приходимо до сумного висновку. Намагаємось, як правило, знайти гідне місце в історії української літератури лише для тих, які з'явилися із своїми творами в час або навіть напередодні революційних подій 1917-1920 рр., лише для тих, які були репресовані й фізично знищені радянським режимом, і ще - теж цілком заслужено - для шістдесятників. А як бути з письменниками, які, хоч і виховувалися в радянські часи, хоч не зазнали тяжких переслідувань, арештів і тюрем, хоч вважалися співцями комуністичної доби, правофланговими соціалістичного реалізму, все ж відступали від "партійної лінії", намагалися свою творчість будувати таким чином, щоб за її комуністичним фасадом, за офіційними гаслами над дахом приховати всередині дому зали й кімнати, де все говорило про національний дух господаря, про його виразне українське, патріотичне обличчя, про його негативне на-ставлення до змертвілої, безплідної, змосковщеної дійсності.
Отже, як бути з Андрієм Малишком? Чи викинути його із національної пам'яті, з видавничих планів, із шкільних програм, як це вже зробили деякі новоспечені й категоричні патріоти, що старі штампи про вірність комуністичній партії замінили новими штампами про незламність у боротьбі за ідеали національної свободи? Чи забути про поета, який у найтяжчі часи гноблення українського слова й фальсифікації української історії, у часи державного більшовицького терору щодо української культури, а саме наприкінці жахливих 30-х років минулого століття, з'явився різко й несподівано з живим українським голосом, козацьким характером і циклом віршів "Запорожці" нагадав русифікаторам про невмирущість нашої нації? А якщо все-таки поклонитися Малишкові - думають найвидатніші політологи від літератури, - то досить буде виставити його як автора пісні "Рідна мати моя"? Отакого собі лірика з вишиваним рушничком за любов'ю до матері? І на цьому баста, це й буде початок і кінець нової "Малишкіяни".
"Запорожці" Малишка і пізніші його твори на історичну тему заперечували антиукраїнську тезу, що її яскраво визначив Едуард Багрицький в "Думі про Опанаса";
Раньше шли мы в запорожцы, А теперь в бандиты!
Московсько-імперська ідеологія щодо українського народу, підсичувана її такими слугами, як Багрицький та їже з ним, вийшла на явину аж тепер, коли в одному з проурядових московських журналів написано, що Росія зітхнула щасливо аж тоді, коли Катерина II розігнала "гнездо бандитов" на Хортиці.
Феномен Малишка - це трагедія великого таланту, зарядженого українською пісенною культурою, національними устремліннями нашого народу, таланту, що змушений був в ім'я збереження рідної мови і бодай деяких епізодів рідної історії піти на болящий компроміс із владою, на компроміс, який можна назвати і щоденним протистоянням із тією ж владою, що потребувала поетової підтримки і не раз піддавалася його магічному слову. Так, Малишка шанував Микита Хрущов, і це давало нашому поетові можливості рятувати від повного винародовлення і здичавіння Україну, невеликі можливості, але до автора "Прометея" до певного часу і до певної міри змушені були прислухатися деякі секретарі ЦК КПУ.
Малишкові вдалося привнести у виховання певної частини українських комсомольців і комуністів невмирущий національний елемент, який відділював ту частину нашого громадянства від покірних пахолків Москви. Цей поділ видно й сьогодні. Члени компартії, у яких билося українське серце, а таких було більше в КПУ, без оглядки перейшли на позиції Руху, творячи його, мабуть, найголовнішу силу. Незалежна Українська держава не могла б виникнути без Малишкової творчості, зрозуміло, без тієї когорти письменників, що йшли з ним і за ним, без їхнього впливу на суспільство, яке жило надіями на краще майбутнє й ненавиділо радянську систему. Творами Малишка захоплювалися українські інтелігенти, письменники і науковці, які вміли читати між рядками його віршів. Та не тільки між рядками.
Романку мій! Рум'янку мій! - Розлука
Несе Вкраїною своє дитя,
Де вже ні мови рідної, ні звуку
Ні школочки.
Ні лиштвочки життя,
Лиш - Дойчланд юбер алес! - більш нічого.
Підтекст останнього рядка був очевидний: "Лиш - Росія понад усе! - більш нічого". Це писалося 1968 року, коли після хрущовської відлиги почався новий наступ на українську мову й культуру. І тоді ж, напередодні відомих арештів, Малишко у вірші "Степовий двір" передає настрій мертвих радянських воїнів, які підводяться з могил, бо хочуть знати
Чи поламались тюрми повні мук,
Тиранами гратовані в граніті?
Бо якщо ні - навіщо ж їм в жалі
Цей сон і спокій грішної землі?
Звертаючись до образу Івана Франка, Малишко в циклі вірив "Син Яця - Коваля" наважився сказати щось таке, що тоді (1968 р.) викликало підшкірний мороз і смоляний наляк. Страшно було доторкнутися до Манишкового слова. Я був редактором шостого тому 10-томного видання творів Малишка, де знайшлося те страшне слово:
То вже давно
на камені і руті,
У серці й думі, в ріллях повесні
Гудять його
скрижалі незабуті
І, як Держава,
зводяться пісні.
Держава - відгомін з Франкового "Мойсея" - як незабутня заповідь національної української, ідеї, що бережеться в серцях думах народу - це й було те слово, що його Малишко написав з великої букви. Я пережив маленьке щастя, коли шостий том із тим словом з'явився, бо ж добре знав, як Малишко любив свої поезії, де пророкувалась воля, де крізь плетиво зужитих штампів і слів проблискувала ідея української державності.
Малишко не був "у згоді з собою". Він мучився тяжко через свою духовну роздвоєність. Йому не вистачало внутрішньої сили, щоб оголосити відверту непокору тоталітарній системі, але він піднімався у своїх проявах до такого протесту проти русифікації та ясновельможної радянської номенклатури, до якого не зважувався дійти ніхто навіть з тодішньої літературної молоді. Моє покоління письменників обожнювало Малишка за його характер, за його сміливу поведінку в тих моментах історії, коли треба було сказати вирішальне слово.
На похороні Володимира Сосюри Малишко виступив з промовою, у якій чулися ноти осуду національної політики компартії. Малишко мав дві написані промови на випадок, якщо працівники ЦК КПУ вимагатимуть од нього тексту виступу на похороні. Справді, довелося показати текст, який не був виголошений. Малишко витягнув з другої кишені інший текст і зачитав його. Я їхав із ним з похорону в одному автомобілі. Він розповідав мені, як перехитрував секретаря ЦК КПУ А.Скабу. Поет мав веселий настрій, хоч ми поверталися із кладовища й підстав для веселощів не було...
Малишко мав дві кишені для двох різних виступів, але ж серце мав одне. Ми вірили тому серцю й знали, як воно страждає від скованості й як відкривається при кожній нагоді, коли можна було сказати бодай трохи наболілої правди.Малишко писав у тезах свого виступу на партзборах, що відбулися вже після того, як Кагановича вивели з членів президії політбюро ЦК КПРС, те ж саме, що він говорив ще тоді, коли Каганович був на кремлівській вершині: "/з тих могил, які виросли по волі Кагановича, може сказати своє слово Микола Куліш і Микола Скрипник, і Влас Якович Чубар, і десятки, сотні українських інтелігентів тоді розстріляних і знищених; вони і сьогодні промовляють: "за що ти нас розстріляв?" Малишко добре знав трагедію винищуваної голодоморами й розстрілами української нації, недаремно він так горнувся до Остапа
Вишні та Максима Рильського, які чудом були врятовані від сталінської людовбивчої машини, до Олександра Довженка, який так само, як Андрій Самійлович, відкривав час од часу своє справжнє обличчя українського патріота.
Малишко виступав з нищівною критикою Молотова, Кагановича, Маленкова. Поет знав, шо ці сподвижники Сталіна є лише знаряддям системи, яких він громив нібито від імені благородної сутності тієї ж системи, але всі, хто слухав його, розуміли, що йдеться саме про корінну суть сталінізму як помноженого стократ царського самодержавства, метою якого було знищення української нації і всіх неросійських народів, перетворення червоної російської імперії на один народ, з однією мовою, лиш з однією метою - підкорити

 
 

Цікаве

Loading...