WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Передумови та головні етапи становлення незалежної держави України (пошукова робота) - Реферат

Передумови та головні етапи становлення незалежної держави України (пошукова робота) - Реферат

згода повинна бути напрацьована та сприйнята усіма учасниками "проекту Україна". Якщо загальнонаціонального консенсусу досягнути не вдасться, то у кожному реґіоні виникнуть власні "підпроекти Україна", які суперечитимуть один одному. Зрештою, на даний момент так і є. Влада вже навчилася вміло цим користуватися, розмовляючи у кожному з реґіонів його "знаковою" мовою та обіцяючи втілити саме його "підпроект Україна". Це дає їй змогу не допустити консолідації населення різних реґіонів у єдиний політичний організм, політичну націю з єдиною метою та волею до її здійснення. А відтак у ситуації загальної несконсолідованости вирішувати свої проблеми.
3.1. Російська візія "проекту Україна"
Було б дивним, якби Росія не мала власного "проекту Україна". У перший післябіловезький період "смути" в Росії практично не було жодної візії щодо того, що ж робити з Україною. Час для реваншистських проектів іще не настав, Росія все ще перебувала в шоковому стані. Ба більше - у Б.Єльцина була навіть певна поблажливість до України, бо ж саме унезалежнення України стало одним з головних чинників, який привів його до влади в Росії.
Однак вже у "пізньоєльцинський" період, період виходу з демократизаційного туману (а не правдивої демократизації), Росія повернулася до реваншистських проектів відновлення імперії та нових експансіоністських зазіхань на Україну. В Росії почали розробляти власний "проект Україна", який природним чином мав би відповідати національним інтересам РФ. Росія почала провадити аґресивнішу економічну та інформаційну політику, що невдовзі призвело до ледь не повної втрати Україною інформаційно-культурної незалежности, часткової втрати економічної незалежности через постійну прив'язку до російських енергоносіїв, яка підтримується проросійським нафтогазовим лобі в Україні та всіляко плекається самою РФ.
Російський "проект Україна" не обов'язково повинен був би передбачати примітивне поглинення України Росією, як це бачиться російським імперським реваншистам. Росія вбачає в Україні свою сферу інтересів та впливів. Вона намагається максимально узалежнити її від РФ, як у сфері економіки, так і політики, безпеки чи навіть самоідентифікації. Для того вона ефективно розбудовує свої групи впливу на різних рівнях та у різних сферах - від мас-медіа до економіки. Якщо потрібно, то вона блокує заходи, які заважають такій прив'язці. Приклад Одеського нафтового терміналу більш ніж промовистий. Не менш промовистою є і практична російська монополія на постачання енергоносіїв.
3.2. Американська візія "проекту Україна"
Водночас поступово окреслюється і американський "проект Україна". США однозначно зацікавлені в Україні та відводять їй роль буферної держави між НАТО та Росією+ і її сателітами. США чудово розуміють, що не варто посилювати Росію шляхом анексії України. Ба більше, вони вважають, що Росія може стати демократичною (а тому для США зрозумілою і безпечною) державою, якщо позбудеться імперських амбіцій.
Напевно, не варто говорити про спільну позицію Заходу. Єдиної позиції через розходження між США та ЕС, всередині ЕС та всередині НАТО немає. Можливий шлях облаштування України США вбачають у тісній співпраці, а в майбутньому можливому членстві в НАТО, зближенні (не виключено, що за сприяння США) із ЕС. Про членство у ЕС, ясна річ, мова не йде, однак рух мав би здійснюватися у цьому напрямку. Така позиція США дуже корисна для України, вона могла б нею скористатися, втілюючи "європейський" чи "евроатлантичний" проект.
3.3. ЕС-івська візія "проекту Україна"
Можна, напевно, говорити також про відсутність ЕС-івського "проекту Україна". ЕС має стільки внутрішніх проблем, стільки клопотів, пов'язаних із перспективами розширення, що практично не добачає "українського питання". Звісно, це не означає, що коли заплющити очі, то й проблеми не буде.
Тільки останнім часом починаються пошуки місця для України у тому, що донедавна називалося "спільним європейським домом". Виявилося, що для нас недвозначно відводиться місце не у комфортабельному ЕС, а "поруч", чи точніше "між", між ЕС та РФ. Попри всі українські проєвропейські порухи, на сьогодні ЕС твердо дотримується цієї позиції. І має рацію - такий державно-монополістичний "проект Україна", який стаґнує у напрямку авторитаризму, вбудувати у "європейський дім" неможливо. Однак залишається відкритим запитання, чи можна позбавляти Україну загалом, а не "государство Украина / паралельна Росія / крипто-Росія" європейської перспективи? Тому офіційна позиція ЕС полягає у тому, що Союз не заперечує європейського майбутнього України, але після завершення двох хвиль розширення ЕС та змін у самій Україні.
4.4. Олігархічно-номенклатурна візія "проекта государства Украина"
Вище уже згадувалося про те, що єдиного "проекту Україна", заснованого на загальнонаціональному консенсусі, немає, як немає і загальнонаціонального консенсусу. Натомість, є декілька досить відмінних пропозицій до "проекту Україна", які не тільки далекі одна від одної, але й прямо протилежні. Однак це не означає, що насправді не здійснюється один з них.
Реальний стан справ в Україні можна вважати завершенням олігархічно-номенклатурного "проекту Україна" у формі "государства Украина". Стаґнархія вже практично втілила цей проект у життя і майже цілком ним задоволена. Вона зберегла владу, консолідувалася довкола державної монополії як єдине політичне ціле, успішно пережила перехід від планової до державно-капіталістичноїекономіки, здійснила і завершує перерозподіл власности. В принципі, вона не зацікавлена ні у знищенні державної монополії, ні у впровадженні "громадянського суспільства", яке може їй загрожувати. Водночас стаґнархія зробила все, щоб позбавити Україну ЕС-івської перспективи, яка поклала б край проектові "государства Украина". Стаґнархія не зацікавлена у цивілізуванні економічної політики в Україні, тому всерйоз сприймати проголошення "європейського вибору" Україною не варто.
Єдиним дискомфортом для стаґнархії є неприйняття такого стану справ Заходом, хоча здоровий політичний цинізм стратегічних партнерів дозволяє їм до певного часу закривати очі на ці незначні недоліки "государства Украина". Саме тому проект "государства Украина" частково підтримують з політичних, антиросійських та почасти анти-ЕС-сівських міркувань США. Для ЕС цей проект неприйнятний і незрозумілий. З найближчих сусідів тільки Польща все ще делікатно не відмежовується від нього, як-от Чехія чи Словаччина, оскільки має власні конкретні ґеополітичні інтереси в Україні.
Так само частковою підтримкою проект "государства Украина" користується і з боку РФ, як такий, що фактично торує шлях до реінтеґрації Росії+ та "государства Украина". Ясна річ, не можна не бачити й інших тенденцій. Частина українських стаґнархів не зацікавлені у перерозподілі влади і власности в Україні на користь потужніших російських олігархів, тому вони можуть саботувати реінтеґрацію з Росією+ так само ефективно, як і зближення з ЕС. Остаточного рішення щодо напрямку розвитку - на Схід чи на Захід - у рамках проекту "государства Украина" не може бути. Сама суть проекту полягає у тому, щоб не рухатися нікуди, бо тоді мають бути змінені правила гри для владних еліт, необхідно перерозподілити власність, а отже, й владу. Великий західний чи російський капітал вмить
Loading...

 
 

Цікаве