WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Передумови та головні етапи становлення незалежної держави України (пошукова робота) - Реферат

Передумови та головні етапи становлення незалежної держави України (пошукова робота) - Реферат

в Одесі.
Безумовно опозиційним потенціалом володіють і переважно російсько / суржикомовні реґіони, етнічні анклави - татарський, угорський, румунський.
Розділ 2. Проблеми незалежності України
Незалежність держави Україна стала можливою як спільне дітище постсовєцької комуністичної номенклатури, яка спершу нишком, а відтак дедалі голосніше заявила про свої ексклюзивні претензії на "реґіон Україна", та консервативних чи традиційних українських патріотів.
Однією з банальностей доби незалежности стало посилання на референдум про незалежність та його результати. Однак, поминаючи методи підрахунку голосів, які не змінювалися на більшій частині виборчих дільниць, задумаймося, за що ж тоді голосували насправді? Адже голосували майже всі. Але, як завжди під час революції, не за те, чого хотіли і що отримали.
Одні традиційно голосували за гіперпопулістські гасла на кшталт "Геть номенклатуру від корита", не маючи жодного позитивного проекту, окрім ідеології булгаковського Шарікова, що зводилася до простої максими - "Всё поделить". Зрештою, це була ще одна спроба реалізувати "рай на землі", але вже не у рамках невдалого проекту СССР, а у скромніших рамках "території Україна".
Інші голосували за те саме, однак у більш архаїчній чи консервативній формі "раю на окремо взятій землі з назвою Україна", де одразу, згідно з прогнозами Дойче Банку, мало настати процвітання. У цьому випадку голосували за ще одну утопію, гадаючи, що не працею чи кров'ю, а простим голосуванням можна здобути рай ще за свого життя тут на землі.
Водночас в Україні не сформувалась модерна "уявна спільнота" (за Бенедиктом Андерсоном). Різні групи та реґіони так і не консолідувалися довкола чогось одного, прийнятного для усіх.
Перехопивши національні гасла у "патріотів" та "демократів", номенклатура зберегла практичну владу в Україні. Тим самим вона неначе отримала певний тайм аут. Це дало їй час на перегрупування сил, перекидання капіталів, оволодіння колись загальнодержавною власністю, що було влучно названо "прихватизацією". Вона повністю оволоділа економікою. В держуправлінні залишилася частина "старих кадрів", але чимало з них перейшли у бізнес. Проте годі намагатися їх відокремити. Досі вони залишаються практично одним цілим. Зв'язкою тут виступає власне адміністрація, яка контролює все, що діється у начебто приватизованому секторі економіки.
Ненадовго у низці головно західних областей країни все ж вдалося встановити, як перехідну форму, певне слаборозвинуте й інфантильне демократичне правління, яке радше нагадувало відсутність влади. Тут воно здійснювалося українськими консервативними патріотами.
У перші роки незалежности Київ не надто втручався у реґіональні справи. В той час йшла головна боротьба за столицю, а отже всю державу. Натомість після структурування влади, накопичення головних капіталів, марґіналізації реґіональних еліт дійшло і до втрати влади українськими консервативними патріотами навіть у Західній Україні. На сьогодні практично вся влада контролюється державною адміністрацією з Києва. Зрештою, це можна вважати здобутком, бо ситуація була б набагато гіршою, коли б влада не контролювала ситуацію взагалі, як, скажімо, в Албанії, і тим самим призвела до повної деструкції суспільства й держави. Натомість питання полягає у тому, яку міру владних повноважень повинен мати центр, а яку - реґіони, кожна з гілок влади, і чи не призведе узурпація всієї повноти влади однією з гілок, скажімо президентською, до авторитаризму і, зрештою, чи не завдасть це шкоди цій гілці влади, та й державі загалом, або чи не призведе крайня централізація влади до посилення реґіоналістських чи сепаратистських настроїв у реґіонах?
Проблема тут не лише у Києві. Столиця діє методично і праґматично, хоча виключно на свою користь. Владу не змогли втримати самі "націонал-патріоти". Вже від самого початку існування держави розпочалася тиха війна між дисидентсько-патріотичним та дисидентсько-демократичним крилом колись єдиного опозиційного руху. З огляду на начебто нагальні потреби збереження держави у яких завгодно формах, дійшло до усунення з політичної арени дисидентсько-демократичного крила, яке наголошувало на правах людини та загальних нормах демократії. "Націонал-патріоти" ладні були не тільки пожертвувати демократією, але й почали колаборувати з номенклатурою. Це призвело до їх повного виродження і врешті усунення від влади, при якій вони почали відігравати хіба що декоративну функцію.
Загальним явищем постсовєцького простору стала криміналізація ледь не всіх сфер життя, особливо матеріальної. Криміналізація стала спільним дітищем номенклатури, яка вдалася до безпрецедентного неконтрольованого розподілу загальнонаціонального майна, і традиційного криміналітету, який номенклатура почала використовувати як інструмент і який сам заявив про власні права на перерозподіл власности. Цьому сприяла і пауперизація широких мас населення, яке не отримало своєї частки власности. Сертифікатна приватизація стала формою відкупу від народу і позбавила його формальних підстав на свою частку при перерозподілі т.зв. всенародної власности. Тому збідніле населення перетворилося на поле для рекрутування дедалі ширших і ширших верств суспільства у замкнуте кримінальне коло.
Послаблення контролю за державною власністю, особливо у традиційно прибуткових сферах, призвело на всьому постсовєцькому просторі до масового присвоєння державного майна. В результаті, в Україні склалася ситуація, коли "близько двох десятків "сімей" (кланів) захопили 4/5 т.зв. загальнонародної власности, залишивши всім іншим для боротьби за персональне фізичне виживання 1/5 цієї власности" [2]. І немає жодних гарантій, що й ця власність не буде перерозподілена на користь тих самих двох десятків кланів. Помилковим слід вважати твердження, що сертифікатна приватизація себе не виправдала й не принесла належного результату. Зовсім навпаки, - вона напевно назавжди відбила інтерес до подібних процесів у більшости громадян України, які начебто стали "власниками". Насправді більша частина населенняпрактично за безцінь подарувала свої майнові сертифікати. Від народу відкупилися, так йому нічого і не давши, і тепер настав час розподілити те, що ще не розподілено. А це найпривабливіші галузі, скажімо, енергетика.
Однак у метушні цього номенклатурного розкрадання практично було знищено чи розбазарено за безцінь цілі галузі української економіки. Чого варте розтягування за ефемерні борги, а фактично знищення, Чорноморського пароплавства? Перестали існувати галузі, пов'язані з високими технологіями, у тому числі й з військовими. Практично, це призвело до деіндустріалізації країни.
Безпосередньо з нею пов'язана і деінтелектуалізація України. Оскільки більша частина промисловости була зупинена, і після десяти років розкрадання та фізичного й морального знищення вона вже не підлягає жодному відновленню, то інженерно-технічні працівники або дискваліфікувалися, або перекваліфікувалися, осівши переважно на всюдисущих базарах. Те ж саме можна сказати і про позбавлену фінансування та замовлень науку. Молоді й перспективні вчені вже давно знайшли своє місце за кордоном. Ба більше, деякі дружні держави та стратегічні партнери цілеспрямовано, через різного роду еміґраційні програми (очевидно, в плані допомоги
Loading...

 
 

Цікаве