WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Передумови та головні етапи становлення незалежної держави України (пошукова робота) - Реферат

Передумови та головні етапи становлення незалежної держави України (пошукова робота) - Реферат

вироблений консенсус у життя. На жаль, темп побудови громадянського суспільства в Україні спадає, якщо взагалі не стаґнує. Відбувся значний перекіс у бік створення олігархічної моделі правління з однозначним домінуванням однієї гілки влади, втіленої в інституті президентства.
Однією з баз, на якій можна було б розбудовувати державу, поза всяким сумнівом є економіка. Від СССР Україна успадкувала не цілісний самодостатній організм, чи економіку, яка була б ефективно кооперована з якимись іншими економічними системами. Колапс економіки у постсовєцьких країнах, практична ліквідація кооперації з колишніми країнами Ради Економічної Взаємодопомоги, проголошена, але так і не здійснена конверсія військово-промислового комплексу фраґментаризували економіку України. Українська економіка зупинилася з огляду не тільки на непотрібність чи неконкурентоспроможність своєї продукції, але й тому, що на території України залишилися тільки частини колись єдиних технологічних циклів. Зациклити їх у межах України теж не вдалося.
Разом з тим, в останні роки активно іде процес фактичної деіндустріалізації країни. Він співпав з процесами переходу світової економіки у постіндустріальну фазу і створення нових інформаційних економік та суспільств. Сировинні галузі та важка промисловість, які були розвинуті в Україні, не мають експортного потенціалу. Натомість високотехнологічні галузі, зорієнтовані головно на виробництво зброї, транспортної авіації, космічних апаратів тощо, наштовхуються на різного роду експортні / імпортні обмеженнями та політичні пріоритети.
Складається враження, що насправді всі "стратегічні партнери" України не зацікавлені у відновленні її високотехнологічних технологій як із стратегічних (небезпека відновлення військового потенціалу, який може бути використаний супротивником), так і з конкурентних міркувань (створення серйозного конкурента на світовому ринку не тільки товарів, але й праці).
Непоганою базою для розбудови економіки ефективної держави може стати її "ґеополітично проміжний" характер. Якщо у військовому сенсі Україна практично опинилася між двох таборів, що протистоять один одному у Центрально-Східній Європі: НАТО і Ташкентським договором (що є джерелом загрози), то у економічному сенсі вона опинилася між ЕС і Росією з її фактичними сателітами (Росія+) як величезними ринками та індустріальними і сировинними базами. Через Україну проходять (чи мають пройти) головні транспортні чи вантажопотоки Схід-Захід (ЕС - Росія+ - Середня Азія - Далекий Схід), Північ-Південь (ЕС - Кавказ - Середня Азія). Можливим ресурсом є проекти, пов'язані із транспортуванням нафти та газу як із Каспійського реґіону, так і з Північної Європи чи Близького Сходу. Обидва надреґіони зацікавлені у якщо не контролі, то принаймні в участі у цьому транспортному вузлі Європи, котрий з огляду на своє ґеополітичне транспортне значення має найбільші у Європі перспективи. За оцінками інституту Rendall, Україна має найвищий у Європі транспортний транзитний рейтинг - 3,11 бала. Зауважимо, що у сусідній Польщі цей показник становить лише 2,72 бала. Транзитний рейтинг території тієї або іншої країни враховує розвиненість розміщених у ній транспортних систем і мереж, а також рівень і стан її інфраструктури [1].
1.3.Опозиційні сили
Одним з чинників, який впливає на творення сучасного українського суспільства та "проекту Україна", є структура опозиційних сил. Ця структура є не тільки системою опозицій, але й відображає майбутні можливі перерозподіли влади чи розлами у суспільстві та державі. Перерозподіли влади у центрі чи реґіонах відбуваються тоді, коли не задовольняються вимоги якоїсь частини суспільства або політичного нурту. Натомість, якщо невдоволення локалізується в географічних реґіонах, то це може призвести і до реґіональних автономістських чи навіть сепаратистських тенденцій.
На сьогодні в Україні відбувається процес крайньої концентрації влади. Державна адміністрація на чолі з Президентом зробила висновки з попереднього періоду практичного двовладдя за всі роки української державности - парламентської та президентської гілок влади. Судова влада, на жаль, так і не звільнилася від опіки державної влади і не розвинулася у самостійну її гілку. Після створення взимку 2000 р. у Верховній Раді парламентської більшости у ньому було придушене джерело комуністичної опозиції. Однак, разом з тим, існують симптоми того, що й усякої опозиційности взагалі. Президентська адміністрація утвердилась, і є загроза, що вона тим самим не тільки псує свій імідж у очах західних партнерів, але й створює передумови для своєї ж нестабільности, вона не репрезентує увесь спектр реґіональних еліт.
Президентська адміністрація головно представляє стару / нову київську бюрократію, дніпропетровське угруповання та деяких представників лояльних до них інших реґіональних еліт. Ба більше, формування владних та бізнесових еліт у реґіонах, що не мають представництва в адміністрації, відбувається строго під її контролем. Сама система формування великих капіталів у реґіонах практично виключає можливість їхньої незалежности від влади. З одного боку, "олігархи" намагаються опанувати владу як в реґіонах, так і в центрі, але з іншого - вони без санкції та змички з владою неможливі.
Така практично повна залежність від адміністрації та Києва врешті-решт не може не зіштовхнутися з інтересами реґіональних еліт, які вийшли з реґіональних номенклатур. Періодично Президент змушений приборкувати місцевий номенклатурний сепаратизм та направляти у реґіони своїх ставлеників. Зараз цей процес практично завершено. Задля цього здійснювалася окреслена законодавча реформа (під інститут голів держадміністрацій було підведено конституційну базу), провадилася цілеспрямована кадрова політика: була вибудувана строга президентська виконавча вертикаль.
Таким чином, в Україні повністю сформувалась олігархічна форма правління, яка гальмує формування громадянського суспільства і позбавляє перспективи ефективного реформування українську економіку. Олігархи різного рівня блокують цивілізоване входження української економіки у світовий ринок.
Безсумнівною, хоча на даний момент практично нікчемною з огляду на свої можливості, опозицією існуючій структурі влади після кількарічного флірту з нею стали дисиденти совєцького часу. Причому, і "націоналісти", і "демократи". Зрештою, у новій державі їм уженемає місця. Свою роль, на думку постсовєцької номенклатури, вони вже відіграли. Загравання епохи Кравчука закінчилися. Номенклатура успішно пройшла процес трансформації, і вже не потребує жодного "прикриття".
Очевидним опозиційним потенціалом володіє Західна Україна. Зараз розчарування та фрустрація населення не дають змоги втілитися цьому невдоволенню у щось конкретне. Однак воно існує і наростає. Для зняття напруги адміністрації доволі довго вдавалося грати на гіперпатріотичних настроях та створювати ілюзію, наче створюваний новий політичний організм є втіленням того ідеалу, який Західна Україна плекала упродовж останніх ста років. Тепер стає щоразу очевиднішим, що це не так, що роль цього реґіону не тільки незначна, але й штучно мінімалізується у державі загалом.
Подібні процеси відбуваються і в інших реґіонах. Невдоволення, яке тамується фрустрацією та адміністративними заходами домінує у Криму,
Loading...

 
 

Цікаве