WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Академік Андрій Гродзінський - Реферат

Академік Андрій Гродзінський - Реферат

патріархальну установу (не прагну когось образити, проте…) в сучасну, як на той час, науково-дослідну академічну установу із прекрасною творчою перспективою. По-друге, він безпосередньо керував будівництвом - де й що копати екскаватором, де вивозити КАМАЗом, а де насипати. Я аж ніяк не зазіхаю на ті ландшафтні розбудови території ботанічного саду, які було здійснено талановитим українським ландшафтним архітектором Леонідом Івановичем Рубцовим, проте спорудження різноманітних теплиць, їх каскадів, кліматрону тощо - це прерогатива Андрія Михайловича. Кирзові чоботи, ватянка й газик, хоч це й "набуток" совєтського голови передового колгоспу, саме вони, як і, за потреби, коса з усіма до неї атрибутами, супроводжували академіка-будівничого, директора Ботанічного саду, "нового на Печерську", як колись називали його в Києві. Пригадую, коли взимку 1978 р. у зимовому саду, який був у стадії свого формування, ми вчотирьох попарно носили бетонні плити і з них формували доріжки, що збереглися й донині, хоча сам зимовий сад, втративши актуальність, уже не існує у тій першотвореній ідеї. Нині ботанічний сад має новий великомасштабний багатокомплексний зимовий сад, побудову якого замислив ще Андрій Михайлович і багато часу приділив разом зі своїми заступниками, працівниками відділу тропічних та субтропічних рослин (на той час - відділ рослин закритого ґрунту) та архітекторами-проектантами, створенню загального проекту. Офіційне закладення фундаменту відбулося в середині 80-х років минулого століття. Одну пару плитоукладальників склав я (на той час - аспірант А.М. і співробітник відділу рослин закритого ґрунту) з Андрієм Михайловичем, другу - головний інженер саду з керівником агрохімлабораторії відділу, а безпосереднє керівництво здійснював головний прораб саду…
Я не хочу, щоб склалося про академіка Гродзінського враження як про такого собі дядька-інтелектуала, совєтського "виробничника", що зациклений лише будівництвом безпосередньо власними силами. Ось як пише про нього журналіст Вадим Решетилов у чудовій і цікавій статті "Зелені пагорби Києва - з космосу", присвяченій академіку Гродзінському: "…Дивись, він тут був, як часто пишуть про голів колгоспу, і його немає, і десь-бо в іншому, так і жди, нагодиться місці невтримний і примітливий, чимось і справді схожий на цю категорію беручких людей".
Я мав щасливі нагоди спілкуватися особисто з цією визначною людиною (я дуже гордую з того!), тому можу і хочу засвідчити, що людину такого діапазону знань, такої поінформованості і загальної обізнаності нині складно віднайти. Наведу його ж слова: "Ще сто років тому були біологи-енциклопедисти, які однаково добре орієнтувалися в ботаніці, зоології, мікробіології чи медицині. Тепер наука розрослася настільки, що спеціаліст володіє лише невеликою часткою знань - з суть вузького предмета - і навіть не намагається опанувати всі розділи біології, бо це не під силу одній людині за її коротке життя. Нагромадилася колосальна інформація, і щоб зробити щось дійсно нове, необхідно опанувати всі ті відомості, які вже були зібрані, описані й систематизовані нашими численними попередниками, потрібно володіти сучасною науковою технікою, величезним методичним арсеналом"[2]. І далі: "А втім, не можна сказати, що наукові знахідки, відкриття стали тепер справою лише обмеженого кола фахівців, які опанували глибокі знання, вивчили методику й техніку експерименту. Навіть тепер та, мабуть, ще довго в майбутньому кожен може зробити відкриття, цікаве спостереження, знайти оригінальні факти. Для цього досить уваги, допитливості, вміння дивитися й помічати, логічно міркувати і робити висновки. Треба більше бувати в природі, зріднитися з нею"[2]. Андрій Михайлович і був саме такою людиною, справжнім науковцем-енциклопедистом. "Чимало відкриттів зробив я сам, а потім прочитав у книгах, що це вже відомо, і часом досить давно. Та ніколи це мене не розчаровувало, не відбивало охоти розкритими очима дивитися навкруги й шукати, шукати нове, невідоме, зіставляти, дошукуватися до причин"[2].
Аналізуючи "проблему Терену" в нинішній дослідницькій системі українознавства, академік П.Кононенко висловлюється, що Терен - це природа та клімат, територія, геолого-географічні особливості, але головне - що й вони, але не лише вони у їхній біофізичній субстанційності. Терен - це образ певної частки світобудови з її специфічними і невіддільними енергетичними, геополітичними, етнопсихічними, мовно-культурними феноменами, завдяки яким Світ існує як цілісність, до того ж завдяки органічній єдності різнорідних феноменів - таких, як Австралія і Японія, Африка й Антарктида, Україна і Франція. Г. Сковорода визначав ту феноменальність через синтез триєдності: Макросвіту (Природи), Мікросвіту (Людини) і Мови. Цю триєдність, зокрема в константах людини, нації, вселюдства, поклали в основу творчості Т. Шевченко, І. Франко, О. Потебня, К. Ушинський, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Винниченко, М. Грушевський, І. Огієнко, П. Тичина, О. Довженко, О. Гончар, а в науці - В. Вернадський, О. Богомолець, М. Кравчук, М. Глушков, М. Холодний, Г. Костюк. Тими ж критеріями мислив і А. Гродзінський, хоча він жив у часи, коли далеко не все, про що мислив, можна було публікувати. Андрій Михайлович не лише поділяв концепцію Миколи Холодного стосовно місця людини зокрема й людства загалом, а й мав свої особисті філософські міркування й концепції.
М.Холодний як учень і послідовник В.Вернадського у своєму філософському осмисленні світобачення керувався природознавством. Тому, проаналізувавши минулий антропоцентричний шлях генези людства, він відчув шкідливість цієї ідеології. Якщо людство є центром усього й визначає долю довкілля, то це не лише психічно тупиковий стан, а трагедія живого на Планеті - апокаліпсис. "Запропонована українським академіком ідеологія антропокосмоцентризму є принципово оптимістичною і, виходячи з того, що дім людини - увесь світ, сад його - уся Земля, Людина живе і творить вільно, нарівні з іншими такими ж вільними людьми. Вона в усій повноті обдарована шляхетними якостями співчуття та жалю до природи, піклування про неї. Вона по-новому відчула свою історичну роль у природі, той факт, що саме в ній досягла природа такого високого щабля еволюції, на якому провідну значимість в її розвиткові починає визначати розум, вільна воля й моральні ідеали (…) Вона не світ підлаштовує, примушує слугувати собі, а сама живе й працює для усього світу"[4]. Саме такмислив і цим скеровувався спадкоємець М.Холодного академік А.Гродзінський. Цьому він навчав і нас, своїх учнів. Для мене виявилась дороговказом наступна його заувага: "Природа кожну людину наділяє розумом. І розпорядитися цим багатством по-розумному - от завдання кожного. Над цим варто поміркувати й попрацювати"[2]. Що я й роблю зі своїми колегами у відділі природи та психології етносу НДІ українознавства.
Не всі задуми та проекти Андрія Михайловича стосовно космічних досліджень вдалося втілити, бо ЦРБС був лише виконавцем, а замовником виступали московські установи. Не буду нарікати, працювали ми з московськими колегами дружно та плідно. Проте ще раз наголошую: ми були лише виконавцями, хоча й достатньо творчими. Замовники ж не дуже полюбляють норовливих виконавців, та ще й з України.
В якомусь зі своїх інтерв'ю космонавт Г.Гречко після польоту сказав, що одним із найжаданіших прагнень у космосі в нього було бажання пройтися травою луків, відчути земну природність через дотик до рослин. І це спонукало до інтенсифікації наукового пошуку багатьох біологічних шляхів і можливостей присутності живих рослин на космічних станціях. Задовго
Loading...

 
 

Цікаве