WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Академік Андрій Гродзінський - Реферат

Академік Андрій Гродзінський - Реферат


Реферат на тему:
Академік Андрій Гродзінський
Андрій Михайлович Гродзінський - академік Академії наук України, доктор біологічних наук, професор, академік-секретар відділення загальної біології АН УРСР, член Президії АН УРСР, директор ЦРБС (Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР, нині це Національний ботанічний сад АН України ім. М. Гришка), голова Ради ботанічних садів України та Молдови. Він був засновником сучасної алелопатії (науки про хімічну взаємодію рослин) та теоретичних основ фітодизайну. В СРСР та за кордоном набули визнання та значного поширення його праці з алелопатичного ґрунтоутомлення, агрофітоценології, теорії інтродукції та акліматизації рослин, космічної ботаніки, будівництва ботанічних садів та розбудови їх мережі на теренах України.
Відомий учений народився в м. Біла Церква Київської області 3 грудня 1926 р. Родина Гродзінських була осередком української інтелігенції, яка гуртувала навколо себе людей, палко закоханих в Україну, її природу, мистецтво, традиції. Андрій Михайлович згадує: "Батьки мої були ботаніками, викладачами Білоцерківського сільськогосподарського інституту і частенько, коли вже я навчився ходити, брали мене з собою на ботанічні екскурсії зі студентами в ліс або ж на дослідні ділянки в дендрологічному парку "Олександрія" (…) Бувало, батько запитує студента: "Що то за рослина?" - "Не знаю", "Ану, Андрію, кажи ти". Я лепечу: "Капселля бурза-пасторіс", - чи там, - "мімоза пудіка" або ще щось, бо якийсь десяток-другий латинських назв я вже знав. Батько тішиться, студенти - вражені. Пізніше, під час шкільних канікул, я часом допомагав батькові щось робити на інтродукційній ділянці, де було зібрано з усього світу сотні різноманітних рослин, якими обмінювалися ботанічні сади з дендропарком"[2]. Проте ботанікою, як сам далі згадував учений, "не захоплювався, сприймав її як щось звичайне, буденне, домашнє, пов'язане з роботою батьків. Як інші хлопчаки, грав у футбол, любив кататися на велосипеді (…), конструював за описом у журналі детекторні радіоприймачі на кристалах свинцевого блиску"[2], а особливим захопленням його була мінералогія. "Я переписав у товстий зошит цілу книгу - визначних мінералів - збирав останні, де тільки міг. Колекція налічувала більше двохсот зразків мінералів і гірських порід…", - писав Андрій Михайлович[2].
Друга світова війна надто змінила долі багатьох людей, відповідно й родини Гродзінського. Через евакуацію він опинився 1942 р. в Алма-Аті, де в агрохімічній лабораторії працював грубником біля дистиляційного куба і ще надробив молотком дві тонни каміння у фосфоритне борошно (перший науковий доробок). Вже 1943 р. його зарахували на другий курс агрономічного відділення Конь-Колодезького сільськогосподарського технікуму (Липецька обл.), по закінченні якого у 1944 р. призначили керуючим відділка племгоспу. Залучений до служби в армії, навчався протягом 1945 р. у піхотному училищі, у 1947 р. був переведений до Таманської стрілецької дивізії, а в грудні 1948 р. відправлений на відбудову м. Севастополя, де набув практичного будівельного фаху на все подальше життя. Отримавши одноденне звільнення влітку 1948 р., Гродзінський склав чотири іспити і був зарахований на заочне відділення Московської сільськогосподарської академії ім. К.А. Тімірязєва.
Після демобілізації 1950 р. перевівся до Білоцерківського сільськогосподарського інституту на агрономічний факультет, який з відзнакою закінчив 1954 р., захистивши замість держіспитів дипломний проект, бо під час навчання вів активну дослідницьку роботу. Потім працював агрономом на Козелецькій лукомеліоративній станції, де організував малу агрохімічну лабораторію. 1955 р. складає іспит до аспірантури Інституту фізіології рослин та агрохімії АН УРСР. На той час поле його дослідницької діяльності та наукової зацікавленості було досить значне, через що його переводять до Інституту ботаніки (в майбутньому - ім. М. Холодного). 1958 р. А.Гродзінський захистив кандидатську, а в 1965 р. - докторську дисертацію.
Для більш-менш правдивої оцінки наукового внеску котрогось ученого потрібно познайомитися з його науковим доробком безпосередньо. До того ж, вагомими є і спогади сподвижників, які перебували з ним поряд, у безпосередній співпраці. Найкраще було б видрукувати перелік тих дисертаційних робіт, де Андрій Михайлович був науковим керівником, опонентом або консультантом (до цього переліку потрапила б і моя). Він засвідчив би безмежність діапазону біологічних знань цієї людини. Проте я хочу зупинити увагу читачів на написаній спільно із братом, відомим нині українським радіобіологом, академіком Дмитром Гродзінським, і опублікованій 1964 р. праці під назвою "Краткий справочник по физиологии растений". "Краткість" склала 388, у другому перевиданні - 591, а у в'єтнамському перекладі - понад 600 сторінок. Звичайно, цей перелік кількості сторінок не може засвідчити цінності цього видання для фахівців, які вивчають рослини, без вікових рівнів та ступенів фаховості - від студентів до академіків. У бібліотеках не завжди цей довідник можна було отримати, хоча в ті часи наклади не були такими, як нині, мізерними, тому що він завжди був "на руках".
Майже одночасно вийшла монографія Андрія Михайловича, яка сьогодні вважається класикою в біології рослин, - "Аллелопатия в жизни растений и их сообществ. Основы химического взаимодействия". Слід зауважити, що Гродзінський іще в студентські роки самостійно опанував німецьку мову не лише для того, щоб "опрацювати класичні монографії К. Маркса і Ф. Енгельса (до слова, з ними він також ознайомився - В.С.), а щоби безпосередньо працювати із потужними на той час фізіологічними й біохімічними першоджерелами (…) в німецькій мові...". Та не лише німецьку біологічну класику опрацьовував іще в юні роки Андрій Михайлович, але й праці таких великих учених, як Чарльз Роберт Дарвін і Клемент Аркадійович Тімірязєв… З великою повагою він ставився й досконало знав завершені й незавершені роботи й пошуки українського ботаніка Миколи Григоровича Холодного. "Коли мозок сам не працює, коли його щодня не тренуєш і не навантажуєш, не вирішуєш самостійних проблем і завдань, а немов автомат день за днем робиш усе за механічно заведеним порядком, мозок втрачає силу, ледачіє (…) Мені щиро шкода деяких моїх колег-біологів (а їх, до речі, чимало), які над усе ставлять працю на дуже складних і блискучих імпортних приладах, щоб зрештою одержати красиві криві й безліч цифр… А думка при цьому ледь животіє, не б'ється, не злітає у височінь! Працюючи над книгою[2], я частенько згадував академіка Української Академії наук Миколу Григоровича Холодного (1882 - 1953), вченого зі світовим ім'ям. І назву цієї книги я запозичив з книги М. Холодного - мені хотілося, щоб вона нагадувала про нього. Майже весь свій час він проводив на природі. Похідний рюкзак, переносний мікроскоп, трохи нескладного посуду - от і вся його лабораторія, яка розміщувалася на підвіконні лісової сторожки. І епохальні відкриття, все значення яких миможемо оцінити лише тепер. Найголовнішою рисою Миколи Григоровича-вченого була його здатність спостерігати, обмірковувати побачене, будувати в своїй уяві гіпотезу й знову дивитися в природу, шукаючи в цій гіпотезі підтвердження"[2]. Це все, написане Андрієм Михайловичем, стосується і його самого: постійно в русі - не в метушні, а в творчому русі, у науковому пошуку - чому так?, а може, так?…
З 1965 р. - заступник директора Інституту ботаніки АН України, а потім - директор ЦРБС АН України, Гродзінський виявився дійсно будівничим-творцем. По-перше, він перетворив дещо
Loading...

 
 

Цікаве