WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Історія України в науковій спадщині євразійців - Реферат

Історія України в науковій спадщині євразійців - Реферат

протягом всього ХVІІІ століття" [2, 295]. М.Трубецькой присвятив цій темі спеціальну статтю і зробив певні висновки:
- стара великоруська московська культура при Петрі І померла; культура, яка з часів Петра І існує і розвивається в Росії, є органічним і безпосереднім продовженням не московської, а київської (української) культури [15, 365];
- при Никоні київська редакція старослов'янської мови витіснила московську в богословських книгах. В основу слов'янсько-російської культурної мови була покладена церковнослов'янська мова київської редакції [15, 365];
- з часів Петра І російська поезія старого великоруського зразка пішла "в народ" для вищих (в культурному сенсі) прошарків суспільства, і віднині стали існувати лише поетичні традиції, які ведуть свій початок від західноросійських (мається на увазі - українських) силабічних віршів слов'янською мовою [15, 366];
- російська оповідально-прозаїчна література після петровського періоду примикає саме до західноросійської традиції перекладних повістей; тубільна московська традиція загинула, так і не розвинувшись [15, 366];
- вся російська риторика післяпетрівського періоду, як церковна, так і світська, виходить з українських традицій [15, 366];
- в Росії не було драматичної літератури. При дворі ставили лише твори С. Полоцького. Російська драматична література післяпетрівського періоду генетично пов'язана саме з українськоюшкільною драмою. Таким чином, ми бачимо, що в усіх видах післяпетрівська російська література є прямим продовженням західноросійської (української) літературної традиції [15, 366];
- та ж картина спостерігається і в інших видах мистецтва: музиці, вокальному співі, живопису (іконопису, портреті), церковній архітектурі [15, 366];
- ставлення до релігії і напрямки розвитку церковної і богословської думки природно мали примкнути саме до західноруської традиції [15, 367];
- нарешті, характерно, що і погляд на стару великоруську культуру, засвоєну в післяпетрівську епоху, був за походженням своїм західноросійським: про культуру допетрівської Московської Русі було прийнято висловлювати ті судження, які в ХVІІ ст. висловлювали "вчені" українці [15, 367].
М.Трубецькой підкреслює, що на межі ХVІІ - ХVІІІ ст. відбулась українізація великоруської духовної культури. Відмінності між західноросійською і московськими редакціями російської культури були стерті шляхом викорінення московської редакції, і російська культура стала єдиною [15, 367]. Він зазначає, що українізація була містком для європеїзації [15, 368].
Однак при цьому треба враховувати думку Д.Дорошенка, який, проаналізувавши погляди М. Трубецького, вказував, що українська культура не була пересаджена Петром І на великоруський ґрунт, бо він запозичив від неї лише окремі, так би мовити, формальні сторони, так само, як із Заходу він брав не внутрішній зміст європейської цивілізації, а зовнішні практичні досягнення [8, 384]. Д. Дорошенко вказує на негативний результат цього процесу для України, на який М. Трубецькой не звернув увагу: "Для України відплив культурних сил мав негативні наслідки... Україна ставала глухою провінцією, втрачала конкурентоздатність поряд з досягненнями, які почала здобувати нова українська культура" [8, 385].
Особливо актуальним на сьогоднішній день є твердження Д. Дорошенка, що не можна все звужувати до літератури: українська література - це не все те, що писалось на народній українській мові, яка поступово перетворилась на літературну мову. Російська мова у 1-й половині ХІХ ст. ще більшою мірою, ніж мова українська, слугувала знаряддям для поширення ідей українського сепаратизму [8, 385]. Д.Дорошенко зауважує, що Д.Велланський, В.Лесевич, К.Остроградський, М.Костомаров, О.Потебня, В.Антонович, О.Кістяковський, М.Ковалевський, К.Ушинський, М.Туган-Барановський, Овсяненко-Куликовський - це ті українці, яких князь М.Трубецькой міг віднести до числа російських вчених лише на тій підставі, що вони писали свої праці російською мовою, але це продукт творчості українського генія, і ми не маємо права від них відмовлятися [8, 384].
Таким чином, можна зробити висновок, що представники євразійського руху, з одного боку, розробили оригінальну історіософську концепцію, а з іншого - зосередили головну увагу на проблемах сходознавства і номадології, частково виявивши нехтування таких факторів історичного процесу, як політичний, соціальний, економічний (це можна побачити на прикладах різних інтерпретацій історії України), що зробило їх історіософські погляди вразливими, такими, що потребують переосмислення і більш детального вивчення історії кожної країни, до якої вони мають бути застосовані.
Література
1. Борисенко В.Й. Курс української історії. - К.: Либідь, 1998. - 616с.
2. Вернадський Г.В. Начертания русской истории. - М.: Абрис-пресс, 2004. - 368с.
3. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ - ХХ ст. - К.: Ґенеза, 1996. - С.7.
4. Гумилев Л.Н. Биография научной теории, или Автонекролог // Знамя. - 1988. - №4. - С.214.
5. Гумилев Л.Н., Панченко А.М. Чтобы свеча не погасла. - Л.:Советский писатель, 1990. - 128с.
6. Гумилев Л.Н. От Руси к России. - М.: Абрис-пресс, 2004. - С. 320.
7. Гумилев Л.Н. "Искать то, что верно" // Советская литература. - 1990. - №1. - С.70 - 75.
8. Дорошенко Д. К украинской проблеме // История. Культура. Язык. - М.: Прогресс, 1995. - С.384 - 385.
9. Политическая история русской эмиграции 1920 - 1940 гг.: Документы и материалы. - М.: Гуманитарный издательский центр "ВЛАДОС", 1999. - 776с.
10. Потульницький В.А. Україна і всесвітня історія: Історіософія світової та української історії ХVІІ - ХХ століть. - К.:Либідь, 2002. - С.480.
11. Савицкий П.Н. Геополитические заметки по русской истории // Начертания русской истории. - М.: Абрис-пресс, 2004. - С.303 - 339.
12. Смолій В., Степанков В. Українська національна революція середини ХVІІ ст.: проблеми, пошуки, рішення. - К.: Інститут історії України НАН України, 1993.
13. Смолій В., Степанков В. Українська національна революція ХVІІ ст. (1648 - 1976 рр.). - К.: Альтернативи, 1999. - 352 с.
14. Трубецкой М.С. К украинской проблеме // История. Культура. Язык. - М.: Прогресс, 1995. - С.362 - 380.
Loading...

 
 

Цікаве