WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Історія України в науковій спадщині євразійців - Реферат

Історія України в науковій спадщині євразійців - Реферат


Реферат не тему:
Історія України в науковій спадщині євразійців
За останні п'ятнадцять років українські історики досягли великих здобутків у переосмисленні багатьох проблем історії України, хоча залишається ще низка білих плям. Ретельного дослідження потребує і висвітлення історії України в історіографії зарубіжних країн, особливо в Росії. Все частіше заходить мова про необхідність зусиллями істориків держав, пов'язаних спільною історією, виробляти узгоджений погляд на події, які відігравали вирішальну роль у відносинах цих держав. Велику активність виявляють історики Росії на противагу українським, які ризикують залишитися поза світовою історією. Останнім часом у Росії все популярнішими стають праці євразійців [10, 7]. Тому вважаємо за необхідне зупинитися саме на їх інтерпретації української історії.
Привертає увагу праця Л.М. Гумільова (який продовжив і розвинув традиції євразійства) "От Руси к России", що рекомендована Міністерством освіти РФ як навчальний посібник, тобто вона матиме безпосередній вплив на формування свідомості нового покоління росіян [6, 3]. Українська історія стає наріжним каменем, який виявляє чинність тих чи інших теорій, навіть якщо безпосередньо вони не стосуються України [3, 7].
Щодо євразійства, то маємо зазначити, що засновниками цього історіософського напряму 20 - 30-х років ХХ ст. були М. Трубецькой, П. Савицький, Георгій (Джордж) Вернадський, які розвинули наукову спадщину М.Данилевського, К.Леонтьєва (зокрема, подолали європоцентризм, звернули увагу на ландшафт як фактор історичного процесу та ін.), а також узагальнили досягнення європейської наукової думки того часу. Передісторією євразійства стали дві публікації: книга М. Трубецького "Европа и человечество" (София, 1920) і рецензія на неї П. Савицького під назвою "Европа и Евразия" (Русская мысль. - 1921. - №1 - 2). Першим маніфестом євразійського руху став збірник "Исход к Востоку" (София, 1921). В Берліні вийшли збірники "На путях" (1922), "Россия и латинство" (1923), видавались "Евразийский временник" (1923, 1925) і "Евразийские хроники" (1925, вип.1 - 5) [9, 236]. Останніми значними інтелектуальними акціями євразійців стали "Евразийский сборник" (Прага, 1929) и збірник "Тридцатые годы" (Париж, 1931) [9, 237]. Однак органам НКВС у ході здійснення операції "Трест" вдалося внести розкол у рух євразійців [9, 238] ("Из докладной записки помощника начальника КРО ОРГПУ В.Стырне начальнику КРО ОГПУ А.Артузову о контрразведывательных операциях "Ярославец" и "Трест"" [9, 249 - 251]; "Постановление "Совета пяти" об отношениях с "Трестом"" [9, 251 - 254]; "Заметки П.Савицкого о "Тресте"" [9, 254 - 255]).
При дослідженні наукової спадщини євразійців варто особливу увагу звернути на один з головних постулатів, проголошений П. Савицьким: "Євразія як географічний світ ніби "створена" для утворення Єдиної держави" [12, 339]. Далі його розвинув Г.Вернадський: "Великим місце-розвитком є вся Євразія як цілий географічний світ" [2, 27]. Слід додати, що євразійці розглядали Україну як частину євразійського простору, розвиваючи ідею возз'єднання російських і українських земель.
На нашу думку, особливий інтерес для українських учених становить наукова спадщина Г.Вернадського, який розробив схему періодичності і ритмічності державотворчих процесів Євразії (згідно якої народи Євразії мали проходити фазу об'єднання в єдину державу, потім розпаду на систему держав, після чого відбувається нове об'єднання):
І а) єдина державність (скіфська держава);
б) система держав (сармати, готи);
ІІ а) єдина державність (Гунська імперія);
б) система держав (авари, хазари, камські болгари, Русь, печеніги, половці);
ІІІ а) єдина державність (Монгольська імперія);
б) система держав - перша ступінь розпаду Монгольської держави (Золота Орда, Джагатай, Персія, Китай);
в) система держав - друга ступінь розпаду Монгольської держави (Литва, Русь, Казань, киргизи, узбеки, ойрати-монголи);
ІV єдина державність (Російська імперія - СРСР…?) [2, 34].
Ми можемо побачити, що проголошення незалежності України в 1991 р. цілком відповідає наведеній схемі, згідно якої наступним етапом мало стати утворення системи держав. Але Г. Вернадський по-іншому оцінював перспективу створення нової системи держав в євразійському просторі: "З точки зору прямолінійної схеми, у багатьох читачів може виникнути спокуслива думка - чи не має вслід за періодом державницької єдності Євразії знов наступити період розпаду державності? Треба згадати те, що було сказано вище про створення російським народом цілісного місця-розвитку. Умови історичного розвитку змінились, бо нині Євразія являє собою таку геополітичну і господарську єдність, яку раніше вона не мала. Тому тепер очевидні такі умови для всеєвразійської державницької єдності, яких раніше бути не могло" [2, 34]. У даному випадку не можна сказати, що Г.Вернадський припустився помилки, оскільки він, таким чином, по-своєму інтерпретував розвиток глобалізації. Та варто звернути увагу і на інше положення, яке стосується історії України, у науковій спадщині Г. Вернадського: "Підкорення Південно-Західної Русі державам латинської віри являло собою для російського населення набагато більшу небезпеку культурного обезличування, ніж підкорення Північно-Східної Русі монголам, які не переслідували православ'я і не знищували російської народної самобутності" [2, 105]. Як було зазначено вище, євразійству притаманне подолання європоцентризму, частиною якого є антизахідницькі настрої. Тож для євразійців є характерним заперечення прозахідної орієнтації народів, які входять до євразійського простору.
Окрім Г.Вернадського, виклад історії Євразії спробував зробити Л.Гумільов, який творчо переосмислив спадщину євразійства і розглядав її, перш за все, як історію етносів у поєднанні з принципом компліментарності (згідно якого міжетнічні процеси ґрунтуються на підсвідомому ставленні одного етносу до іншого) і пасіонарності (специфічного виду енергії, яка впливає на поведінку людей, а саме - їх прагнення боротися за певну ідею навіть ціною власного життя; пасіонарна активність розпочинається внаслідок пасіонарного спалаху, після якого відбувається його затухання). Говорячи про висвітлення історії України у працях Л.Гумільова, ми маємо зазначити, що
Loading...

 
 

Цікаве