WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Індійський чинник дослідженні українсько-грузинсько-половецьких етнічних взаємин XII ст. - Реферат

Індійський чинник дослідженні українсько-грузинсько-половецьких етнічних взаємин XII ст. - Реферат


Реферат не тему:
Індійський чинник дослідженні українсько-грузинсько-половецьких етнічних взаємин XII ст.
Київська Русь віддавна перебувала в близьких стосунках із Грузією. Київський князь Ізяслав Мстиславич (Мономахович) 1154 року одружився з грузинською княжною, внучкою славнозвісного грузинського царя Давида Будівничого (1073 - 1125). Матір'ю її була половецька князівна, бабуся не менш знаменитої цариці Тамар. Сам Давид Будівничий, прадід Тамар, теж мав за дружину половчанку Гурандухт.
Коли 1174 року на грузинський престол зійшла юна Тамар, постало питання про гідного неї чоловіка. Вибір випав на Юрія - сина Андрія Боголюбського, онука Юрія Довгорукого і правнука Володимира Мономаха. Тоді саме Юрій зазнавав гонінь від свого дядька по батькові Всеволода й переховувався у половців. Дослідників дивує, як Юрій, що втратив київський престол, прихильників, військо й батьківщину, став чоловіком цариці Тамар. І висновують: вирішальним було те, що Юрій - прямий нащадок Володимира Мономаха, що він, хоч і молодий, виявив себе здібним воєначальником, а тодішні духовенство й знать Грузії воліли бачити чоловіком Тамар досвідчену у військовій справі людину. Але причини, як на нас, трохи глибші.
І Юрій Довгорукий, і Андрій Боголюбський мали дружин-половчанок. Для останнього, зокрема, сам Володимир Мономах висватав внучку половецького князя Тугоркана. Тому й не дивно, що опального Юрія охоче прихистили половці - його кровні родичі. А тоді, певно, й доклали зусиль, аби він зберіг свій високий статус і став чоловіком цариці Тамар, у якої і прабабуся, і бабуся - половчанки. Так що в Юрія Андрійовича і цариці Тамар могутнє половецьке коріння, вони цілком могли бути родичами по половецькій лінії. Що й могло відіграти вирішальну роль у їхньому шлюбі, хоч і не зовсім тривкому й тривалому.
У боротьбі Давида Будівничого проти мусульманської експансії йому відчутно допомогло 40-тисячне половецьке військо на чолі з князем, якого грузинські джерела називають Атрак Шараґанідзе. Що відповідає літописному "Отрок, син Шарукана". Михайло Грушевський на підставі середньовічної грузинської пам'ятки "Картліс-Цховреба" ("Життя Грузії") зазначає: "Літописний Отрок міг бути сином Шаруканя - так ми й зв'язуємо згадану вище династію: Шарукань-Отрок-Кончак-Юрій (Георгій) Кончакович. При тім з сього оповідання довідуємося, що сей Отрок був тестем царя Давида, і що кипчаки "жили близько Грузії, й легко їх було покликати в поміч" (ІУР, II, 533 - 534).
Літопис мовить, що в Грузію до Атрака вмисне посилали гінця, якого перед довгою дорогою напутили: "Якщо не схоче він вертатися додому, заспівай йому половецьких пісень. Коли й це не зарадить, дай понюхати євшан-зілля". Атрак не схотів ні вертатися, ні слухати рідних пісень, та коли понюхав євшан-зілля, то відразу гірко заплакав і мовив крізь сльози: "Краще у своїй землі кістьми лягти, аніж у чужій славному бути". І повернувся в рідні степи, де вже й народився Кончак, герой і князь половецький (ІУР, II, 105 - 106). Вважається, що хто забув свою батьківщину й понюхає євшан-зілля, той відразу про неї згадає і відчує непереборне бажання повернутися до отчого краю.
Отже, Атрак-Отрок, син відомого зі "Слова" половецького князя Шарукана - тесть царя Давида. А красуня-половчанка Гурандухт, дружина Давида - дочка Атрака. Атрак також - батько половецького князя Кончака. Гурандухт і Кончак - сестра й брат, дочка й син Атрака, онука й онук Шарукана. А Кончаківна, дочка Кончака - невістка оспіваного в "Слові" новгород-сіверського князя Ігоря, який і сам на три чверті половчанин.
Тож половчанка Гурандухт, грузинська цариця, дружина Давида Будівничого - тітка Кончаківни і прабабуся цариці Тамар. Грузинський цар Давид і новгород-сіверський князь Ігор - родичі по половецькій лінії Шарукан-Атрак-Кончак. Цар Давид для себе, а князь Ігор для свого сина брали дружин саме з цього половецького роду. Яка загальна назва роду - невідомо. Але нашій вітчизняній історії, тісно пов'язаній із половцями, відома українська шляхта половецького походження - Томари.
Томарів бачимо серед козацької старшини: переяславський полковник Степан Тамара й чернігівський полковник Василь Томара служили в гетьмана Івана Самойловича. Були наказний полковник Семен Томара (УКЗ, 58 - 60, 64) і кошовий отаман Василь Тамарський (Титаревський) (ІЗК, III, 211). За "Реєстром" 1649 року в Переяславському полку служив Іван Томурка, а в Багланівській сотні Брацлавського полку - Роман Томурка (РВЗ, 321, 258). "Реєстр" 1756 року фіксує козаків Лавріна Тамарського (Мишистівський курінь) і Лук'яна Томару (Пашківський курінь; РЗВ, 60, 67).
У ХVІІІ - ХІХ ст. Томари - великі землевласники на Черкащині, Переяславщині й Полтавщині, деякі з них займали високі посади в Україні й Росії. Василь Томара (1746 - 1819), правнук переяславського полковника Степана Томари - відомий дипломат, учень і друг Сковороди, приятель Василя Капніста, поета й громадського діяча, члена Російської Академії з 1785 року. Лев Томара (нар. 1839 р.) був київським губернатором, а пізніше - сенатором (ЕУ, т.9, 3235). Полтавських Томарів добре знав Григорій Сковорода. Коли 1751 р. через підступи церковників він полишив викладати піїтику в Переяславському колегіумі, то переїхав на Полтавщину, де навчав сина поміщика Томари. Згодом, після короткого перебування в московській Троїце-Сергієвій Лаврі, Сковорода знову повернувся до Томарів, де жив невибагливим, близьким до природи життям (ІСУ, 203).
Сучасні українці мають прізвища Томар, Томара, Томарко, Томурко, Томарчук, Томаренко, Томарченко (іноді з першим а або у замість о). Командир взводу Томарді М.М. у серпні 1919 р. обороняв Бровари від денікінців (КО, 224).
Серед сіл Чернігівського повіту значиться село Томарівка (ОКН, 130). Степан Томара у Переяславському повіті мав хутір Тамарин. У цьому ж повіті село Тамарівка (Томарівка) належало графові Кирилу Григоровичу Розумовському (1728 - 1803), останньому гетьманові Лівобережної України (1750 - 1764).
І тут постає питання етнічної приналежності половців. Сучасна історична наука вважає їх тюркомовним народом. Але як тоді пояснити численні русько-половецькі шлюби, внаслідок чого вже на кінець XII століття у жилах київських, усіх чернігівських і більшості князів Південно-Східної Русі текла значна домішка половецької крові? Чому саме половці удостоїлися породичання з Рюриковичами й грузинськими царями, і
Loading...

 
 

Цікаве