WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Іван Франко – критик, історик та теоретик українського національного театру - Реферат

Іван Франко – критик, історик та теоретик українського національного театру - Реферат

Україні, і довів її до 1864 р. в Галичині та до 1880 р. на Наддніпрянській Україні. Робота відзначається багатством фактичного матеріалу, жодне видатне явище у театральному русі не залишилося поза увагою дослідника, хоча він і вказав у "Передньому слові", що про театр Наддніпрянської України міг користуватися тільки тими уривчастими звістками, які потрапляли з Росії до галицьких часописів. Франко докладно розповів про театральні українські і польські трупи, що мандрували по містах і містечках України, та їхній репертуар.
Оглядаючи історію українського театру 1-ї половини XIX ст., зокрема на Наддніпрянщині, вчений зазначає , що "від кінця XVIII віку театр на Україні мав свою доволі багату і цікаву історію і при сприяючих обставинах міг би був статися справді освітньою, цивілізаційною і національною силою. Та він нею не стався дякуючи нещасним політичним і суспільним обставинам, серед яких жила Україна" [10, т.41, 321]. У 1898 р. Франко у праці "Русько-українська література " продовжив стислий огляд історії українського театру до кінця XIX ст. У статті "Южнорусская литература"(1904) торкнувся історії українського театру найновіших часів [10, т.41, 152 - 162].
Як історик театру Франко у своїх працях визначив найголовніші віхи в репертуарній політиці української сцени. Відзначаючи особливості репертуару нового українського театру, він наголошував, що І.Котляревський і В.Гоголь у перших своїх драматичних творах відразу виявили характерні прикмети української драми: взяли для неї "живцем фігури з місцевого народного життя", а глибоке знання письменниками рідного народу і щира любов до нього "додають їх творам такої живості, правди і теплоти, що вони й досі не перестають держатися на сцені" [10, т.41, 116]. І запорукою майбутнього успішного розвитку національного театру, на переконання вченого, може бути лише український репертуар. "Хлібом насушним театру справді народного, справді спосібного до зросту і розвитку повинні бути свої штуки, де б виводились такі люди, яких ми бачимо, такі інтереси і колізії драматичні, яких ми самі є свідками, які відбиваються на нашій власній шкурі" [10,т.28, 98], "театр повинен обіймати всю суспільність, зображувати всі верстви населення" [10, т.29, 327].
Неодноразово Франко стверджував, що наявність такої мистецько-духовної інституції, як високорозвинутий національний театр, вкрай необхідна, оскільки він "доносить наше слово і нашу пісню в такі сфери, куди б вони інакше не дійшли, загріває любов до них серед нашої молодежі, пригортає (бодай хвилево) до нашої справи відчужених і заскорузлих, додає нашим змаганням поваги у чужих і загалом варт усякої пошани як прояв нашого духового життя і артистичної творчості" [10, т.33, 18].
Організація театральної справи завжди викликала у Франка живий інтерес. На початку 90-х років він заявляв: "Театр є в наших часах діло складне, вимагаюче спеціальної науки та виробки, спеціальної і систематичної праці"[10, т.29, 82]. Аналізуючи стан сучасного українського театру у Галичині за сорок років, у роботі "Уваги про галицько-руський театр" він вказує на ряд недоліків, що заважають стати "галицько-руському" театру вагомою мистецькою силою, яка сприятиме національному самоусвідомленню і вихованню. Перш за все, це низьковартісний або чужий репертуар: "добра половина його репертуару - французькі та німецькі оперетки або німецькі та польські фарси, ...навіть у виставлюванні руських народних штук найбільшу вагу кладеться на танці, а найменшу на серйозне вистудіювання народного життя і народних типів, які повинні бути зображені на сцені. Він робить занадто багато концесій містечковій, переважно неруській публіці - і репертуаром і грою артистів" [10, т.33, 18]. По-друге - низька виконавська і режисерська фахова підготовка: "у наших артистів, директорів, режисерів видно не раз добру волю, але дуже рідко видно відповідне до неї фахове знання" [10, т.33, 20], а постійні переїзди з одного містечка в інше не сприяють самовдосконаленню. "Ненастанна мандрівка з місця на місце марнує багато сил і коштів, а надто змушує театр держатися при однім, давно перестарілім репертуарі, який повторяється в кожнім місті з малими відмінами. Артисти не мають можності, ані потреби виучувати нових штук, ані студіювати своїх ролей, і усе робиться похапцем, абияк, - звичайно, в дорозі" [10, т.33, 22]. Вихід із такої ситуації вчений вбачав у заснуванні стаціонарного ("постійного") або хоч наполовину постійного українського театру у Львові або іншому місті, у популяризації театральних вистав серед широких мас населення, особливо селянства, що стане "першою умовою націоналізації театру".
І. Франко запропонував поряд із міським театром ("з природи своєї організації він мусить лишитися міським") створити театр іншого типу - сільський театр, "бо загалом театр не люксус, а один із конечних, органічних проявів національного життя, і наше селянство, в більшій мірі, ніж наше маломіщанство, доходить до того духового рівня (бодай у ліпших своїх одиницях, у своїй молодіжі), коли добра книжка і театральні вистави робляться для нього конче потрібною духовою стравою" [10, т.33, 19]. Форми цього театру можуть бути різноманітні - від лялькового театру до спеціально організованої трупи, яка, працюючи в якомусь місті, періодично давала б вистави по селах. Вчений наголошував, що, даючи такі вистави у провінції, треба дотримуватись певних правил: "давати в торгові дні дешеві вистави народних штук, розпочинати зараз пополудні, так, щоб вистава кінчилася найдалі" [10, т.33, 24].
Франко порушував питання про заснування в Україні "Товариства драматичного", яке б тримало зв'язки з такими товариствами або театральними осередками "по інших краях" і діставало необхідну театральну інформацію, укомплектовувало б театральну бібліотеку, декорації, бутафорію, реквізит, організовувало б ініціативних людей, які б могли розробляти нові форми українського театру.
Авторитет і вплив І.Франка на творчу практику українського театру був величезним. До нього зверталися за порадами з приводу режисури, акторської майстерності, до його думки апелювали у суперечках і дискусіях. Праці його стали теоретичним підґрунтям діяльності перших українських театрів А. Крушельницького,М.Садовського та ін. Як дослідник та історик театру Іван Франко займає одне з чільних місць в українському мистецтві.
Література
1. Білоштан Я.Л. І.Франко і театр. - К.: Мистецтво, 1967. - 367с.
2. Бобошко Ю.М. Іван Франко - основоположник українського наукового театрознавства // Театральна культура. - 1966. - №2. - С.50 - 52.
3. Грицай Ю.М. Українська драматургія XVIII ст. - К.: Вища школа, 1974. - С.184 - 227.
4. Кирчів Р.Ф. Комедії Івана Франка. - К.: АН УРСР, 1961. - 2436 с.
5. Моцар Т. Грань таланта // Театр. - 1971. - №2. - С.73 - 76.
6. Український драматичний театр. - К.: Наукова думка, 1967. - Т.1. - С.284 - 338.
7. Федас Й.Ю. Іван Франко - дослідник народного театру// Народна творчість та етнографія. - 1986. - №4. - С.50 - 55.
8. Франко І.Я. Про театр і драматургію. Вибрані статті, рецензії та висловлювання. - К.: АН УРСР, 1957. - 346 с.
9. Франко І.Я. Із секретів поетичної творчості. - Львів: ЛДУ, 1961. - 86 с.
10. Франко І.Я. Зібрання творів у 50-ти томах. - К.: Наукова думка, 1981. - Т. 26.- С.357 - 358.Далі посилання подаємо за цим виданням, вказуючи том і сторінку.
Loading...

 
 

Цікаве