WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Іван Франко – критик, історик та теоретик українського національного театру - Реферат

Іван Франко – критик, історик та теоретик українського національного театру - Реферат

159]. "Сила драми лежить у драматичному темпераменті, пристрасті, глибокому конфлікті, у боротьбі протидіючих сил, бо коли цього немає, то драма буде нудна", - вважає дослідник. Аналізуючи одну з драм А.Крушельницького, він критично зауважує: "Вона зовсім без акції, та се ще нічого, але вона нудна. Все - і події, і характери, і розмови - держане в якимось матово-сірім тоні, розлізле, несконцентроване" [8, 228].
У численних розвідках про сучасний театр І.Франко фокусує свою увагу на особливостях побудови і постановки комедій на галицькій сцені. Важливими якостями комедії, вважає він, є актуальність і злободенність тематики і проблематики. Але сама актуальність не є достатньою, якщо тема розкрита поверхово. Наприклад, позитивно оцінюючи те, що в одноактній комедії "Лихий день" Г.Цеглинський порушив злободенну тему галицьких виборів, Франко критикує автора за мілкість і схематизм у розкритті цієї теми [10, 32, 12 - 13]. Не менш важливий компонент комедії - її сценічні якості, закладені в ній можливості для творчості режисера й актора. Примітивізм, спрощенство, на переконання критика, не тільки великий недолік її пізнавально-виховного і художнього змісту, але й серйозне гальмо, що унеможливлює розвиток творчості актора. "Артистичної гри не може бути, де сам текст вимагає паяцування"[8, 147]. Такими ж шкідливими для творчого зростання є малохудожні, низьковартісні твори - "....французька оперетка і салонне базікання деморалізує не так, може, публіку, як артистів, затирає їхню індивідуальність, не дозволяє зосередити думку і піднести енергію духовної праці…" [8, 314]. Франко підкреслював пізнавальний, виховний, естетичний зміст творів класичної зарубіжної комедіографії і різко засуджував невимогливість, примітивізм при перекладах і переробках цих творів. Переробку комедії Мольєра "Жорж Даден" І.Наумовичем - "Гриць Мазниця" Франко назвав "плитким фарсом, зробленим із безсмертного твору" [8, 303], а переробку Ю.Федьковича "Як козам роги виправляють" (1872) з комедії В. Шекспіра "Приборкання норовливої" - "фарсом, насиченим грубими, вульгарними дотепами, примітивнішим навіть за ту стару англійську комедію, яка послужила одним з джерел для комедії Шекспіра" [8, 295].
Дослідження І.Франка, присвячені історії театрального мистецтва, становлять струнку систему нарисів розвитку давнього і нового українського театру. Він починає вивчення українського театру з розгляду театральних дійств, що мали за основу трудову діяльність людини. Витоки народного театру і його драми Франко бачив в обрядах і звичаях і наголошував, що український народ, як і кожний інший, "від непам'ятних часів мав у своїх обрядах і звичаях багаті зароди драми" [10, т.29, 295]. Прадавні форми театру стали взірцем для творців перших літературних українських драматичних творів - інтермедій, комічних діалогів, вертепної драми. В інтермедіях, зауважує Франко, "драматизовано веселі оповідання і анекдоти" [10, т.40, 68]. "До того ж, - підкреслює він, - інтермедія писана була мовою близькою до народної, а не раз і чисто народною і зміст свій, колорит, спосіб вислову черпала з окружаючого життя народного" [10, т.40, 74].
Надзвичайно високою художньою формою українського театру вважав Франко вертепну драму. Дослідник доклав чимало зусиль для вивчення цього складного мистецького явища. Вперше ґрунтовні відомості про вертеп подані у статті "Руський театр у Галичині"(1885). У примітці міститься інформація про поширення вертепу в Галичині, опис будиночка вертепу, фрагмент вистави [10, т.26, 357 - 358].Сконденсовану інформацію про вертеп містить "Нарис історії української літератури до 1860 р.", 24-й розділ якого має назву "Інтермедії і вертеп XVII - XVIII в."
У третьому розділі статті "Україно-руська (малоруська) література"(1899) автор стверджує, що вертеп на Україні з'явився наприкінці XVI ст. "Той ляльковий театр, занесений до нас також із Заходу, з Польщі, а може, із Чехії, зберігся між русько-українським людом аж до нашого часу, майже до наших днів"[10, т.41, 96]. І.Я.Франко вказував на відмінність українського вертепу від польської шопки: "Від польських "яселек" різниться наш вертеп власне згаданою вище двоповерховою архітектурою і розділом між сценами біблійними і побутовими, котрі в польських "яселках" відбуваються всі на одній сцені; різниться і композицією тексту, котрий у нас і в побожній і в побутовій частині є твором оригінальним, хоча, звісно, залежним від такого самого шаблону, в який уложилася вертепна драма на Заході і в Польщі" [10, т.36, 224]. Франко аргументовано доводить, що українська вертепна драма виникла одночасно з польською шопкою чи навіть раніше. Для обґрунтування цієї тези вчений проаналізував величезну кількість різноманітних джерел [10, т.36, 170 - 376]. У праці "До історії українського вертепу XVIII в." Франко розглянув відмінності між ляльковою драмою і драмою з живими акторами. Він писав: "Донедавна ще держалася в науці думка, що лялькова драма була наслідуванням, копією, найчастіше пародією дійсної драми з живими акторами. Зібрані і розсліджені в новіших часах факти показали повну незалежність лялькового театру від живого і далеко більшу давність лялькового"[10, т.36, 170]. Праця "Нові матеріали до історії українського вертепу" повністю присвячена введенню у науковий обіг доти невідомих текстів [10, т.38, 378 - 403]. Франко опублікував кілька текстів народних вистав, так званої волинської редакції вертепної драми, текст вистави вертепу зі Скали Борщівського повіту, текст сцени з Іродом (так звана "вертепна гра з Бердою"), "текст різдвяної гри про Ірода", текст "гри, записаної учеником Мандзієм десь в околиці Львова" і зробив до них докладний коментар. Відомий дослідник української вертепної драми Й.Ю.Федас зазначає, що саме завдяки І.Франкові ми можемо говорити не тільки про ляльковий і "живий" вертеп, але й про комбіновану форму вертепу ("вертепна гра з Бердою") [7, 52].
Підсумовуючи власні дослідження давнього українського театру, Франко зробив висновок, що, маючи давні історичні традиції, які беруть початок від народних обрядів і звичаїв, через інтермедію і вертеп XVII - XVIIIст., давнє українське театральне мистецтво стало одним із джерел нового українського театру початку XIX ст. Мотиви й образи з давніх інтермедій проникали в шкільну драму, де весь драматичний і літературний інтерес був "не в самих актах, а в антрактах, в інтермедіях, котрими переплітано важкі й холодні декламації головної драми" [10, т.29, 319]. Учений зазначає, "що стародавня інтермедія стала одним із джерел нової драми, чимраз більше набирала самостійного життя, щоб потім під впливом новихєвропейських течій віджити в комедіях І.Котляревського "Москаль-чарівник" та В.Гоголя "Хитрість женщини" [10, т.29 , 321].
Франко також наголошує на тому, що український народ особливо у XVI - XVIIст., в час його героїчної боротьби за свою незалежність, захоплювався драматичними дійствами і що театр цього часу показав вияв у народу "першого пориву національного розбудження" [10, т.26 , 369].
У статті "Руський театр у Галичині" (1885р.) І.Франко зробив огляд десятилітньої праці українського професійного театру товариства "Руська бесіда" у Львові. А у 1894р. була створена перша історія українського театру і драматургії - "Русько-український театр (історичні обриси)". У цьому нарисі Франко виклав історію розвитку українського театру, починаючи з появи народної драми на
Loading...

 
 

Цікаве