WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Іван Огієнко і вітчизняна наука: епістолярні свідчення - Реферат

Іван Огієнко і вітчизняна наука: епістолярні свідчення - Реферат

ученому звання доктора філософії. Про це він писав Кирилові Студинському: "...Мушу подорожувати: Масариків університет у Боні надав мені ступінь доктора філософії 18 січня цього року, і на той день мушу поїхати до Бона, щоби подякувати за високу честь" (5.01.1932 р.) [17]. Однак цього ж року за його патріотичну діяльність в українській студентській громаді, зокрема за відкриті виступи проти "полонізації православних студентів", професора було звільнено з університету [19, с. 154].
Продовжуючи спілкування з українською студентською громадою у Варшаві, Іван Огієнко надавав окремим студентам педагогічні консультації, сприяв поповненню лав української свідомої інтелігенції.
У цей період свого життя учений вирішив здійснити давню мрію - видавати науково-популярний місячник "Рідна мова". У листі до Е.Пеленського від 28.12.1933 р. читаємо: "Ви добре розумієте, як потрібний такий журнал" [21]. З його допомогою професор прагнув піднести престиж свого народу, його дух, основу його культури - рідну мову.
Серед завдань філологічного спрямування, розрахованих на висвітлення досліджень з історії української мови, діалектології, палеографії, палеотилії, загального мовознавства - є чимало суто педагогічних. Вони знайшли своє висвітлення у багатьох публікаціях, поданих у місячнику за такими напрямами:
а) впорядкування науково-педагогічної термінології;
б) впровадження рідномовних обов'язків у всі освітні структури та громадські організації, причетні до них;
в) вдосконалення виховання молоді засобами рідної мови, починаючи з раннього віку; г) впорядкування підручників для учнівської молоді; д) аналіз процесу виховання в умовах еміграції та шляхи його поліпшення.
Журнал "Рідна мова" приніс Іванові Огієнку, за його власним висловом, "багато праці, стільки ж клопоту й жодного заробітку" [7]. Перебуваючи на посаді головного редактора "Рідної мови", Іван Огієнко продовжував науково-дослідну працю. "На жаль, не маю в себе потрібних матеріалів для написання "Історії української філології", - писав він до редактора Української Загальної Енциклопедії (м. Львів) І.Раковського 8 грудня 1933 року. - Редакція "Рідної мови" завжди потребує мати під рукою Вашу цінну "УЗЕ", але на жаль, як видавництво початкуюче й матеріально зовсім слабе, не має її. Листом цим сердечно просимо прислати нам цінну Вашу працю, про що вмістимо на неї не одну рецензію, цебто з свого боку попрацюємо для 2 видання цієї корисної книжки" [4].
Між редактором журналу, читачами і дописувачами було цілковите взаєморозуміння. Професійні і непрофесійні автори мали можливість на сторінках журналу вміщувати свої пропозиції, діставати кваліфіковані пояснення й поради. "Бібліотека рідної мови", створена при місячнику, видавала праці окремих учених, котрі були постійними його дописувачами. Із листів, розісланих багатьом ученим, дізнаємося, що у 1935 році Іван Огієнко заснував ще один місячник "Наша культура". Він розумів вагу і значення наукового та ілюстративно-пояснювального друкованого матеріалу, а тому навколо нового журналу об'єднав найвизначніших українських діячів. За період 1935 - 1937 років доробок щомісячника становив 31 том.
В одному з листів, адресованому директору Національного музею у Львові Іларіону Свенцицькому 7.09.1935 р. знаходимо імена професорів К.Студинського (академік-педагог, історик літератури, професор, декан, проректор Львівського університету, голова НТШ), О.Колесси (мовознавець, дослідник староукраїнських текстів, історик літератури, громадський і політичний діяч, фольклорист, поет, дійсний член НТШ, професор Львівського Віденського, Карлового університетів у Празі), Л.БІлецького (історик української літератури, член НТШ, віце-президент ВУАН, доцент Кам'янець-Подільського університету, професор Українського університету у Львові, директор Українського Високого Педагогічного інституту в Празі), Д.Дорошенка (історик, історіограф, публіцист, професор, дійсний член НТШ), М.Кордуби (історик, бібліограф, публіцист, письменник, професор, дійсний член НТШ), І.Крип'якевича (історик, дійсний член НТШ, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук у Львові, академік АН УРСР), Ф.Колєсси (музикознавець, фольклорист, етнограф, композитор, літературознавець, дійсний член НТШ, академік ВУАН), Д.Антоновича (історик, політичний діяч, засновник УРП, міністр Центральної Ради, один з організаторів Українського Вільного Університету у Празі й Відні, директор музею визвольної боротьби України у Празі, голова Українського історико-філологічного товариства у Празі, В.СІчинського (архітектор, графік, мистецтвознавець, дійсний член НТШ), В.Залозецького (історик мистецтва, викладач вищих шкіл у Празі, Берліні, Відні, професор, член НТШ), Д.Чижевського (історик, славіст, професор УВУ та педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі), І.Зилінського (фонетист, діалектолог, професор Краківського і Віденського університетів, дійсний член НТШ), І.Панькевича (мовознавець, педагог, етнограф, громадський діяч), З.Лиська (композитор, мистецтвознавець, фольклорист, професорЛьвівської консерваторії, редактор ж. "Українська музика" і збірника "Співанок Червоної Калини"), І.Бочковського (соціолог, публіцист, громадський діяч, професор Української Господарської Академії у Подебрадах), С.Шелухіна (правник, громадський, політичний діяч, педагог, член Центральної ради, професор карного права в УВУ та Українському педагогічному інституті ім.Драгоманова у Празі), О.Мицюка (економіст і соціолог, громадський діяч, за Директорії Міністр Внутрішніх справ, професор Української господарської Академії і УВУ, дійсний член НТШ), О.Олеся (український поет), Б.Лепкого (письменник і літературознавець, дійсний член НТШ, професор Краківського університету), С. Черкасенка (український письменник), Ю.Липи (письменник, публіцист, лікар УПА), Є.Маланюка (поет), Е.Леленського (науковий співробітник Національного Музею у Львові, бібліограф), П.Зленка (бібліограф, співробітник "Книголюба"), Я.Пастернака (археолог, директор музею НТШ).
Освітньо-педагогічна діяльність Івана Огієнка періоду 1920 - 1940 років була досить плідною. Про її історичне значення йдеться в матеріалах, присвячених 20-й і 30-й річниці його наукової праці. Свідчення цього знаходимо у багатьох джерелах. Так, В.Заїкін у доповіді "Професор Іван Огієнко як церковний та громадський діяч і як учений: 3 приводу 20-літнього ювілею української наукової праці 1905 - 1925 рр." називає його "педагогом-теоретиком і практиком" [22, с. 16]. Д-р Є.Грицак у статті "Професор І. Огієнко як популяризатор мовознавства" аналізує його ранню педагогічну діяльність і стверджує, що Іван Огієнко на посаді гімназійного вчителя у Києві "видає деякі самоосвіти, а ще більше працює в цій ділянці в часі революції 1917 року, коли всі кинулись вивчати українську мову" [23, с. 7].
У бібліотечній колекції НТШ м.Львова зберігаються "Материалы о деятельности президиума Юбилейного Комитета по празднованию юбилея профессора Огиенко Ивана (протоколы заседаний, переписка, пригласительные билеты, списки организаций комитета и др.)" [17]. З них довідуємось про дату засідань Ювілейного Комітету (08.11.35) [17], дату проведення запланованого заходу (1 червня 1936), час його проведення (19.30), адресу проведення (вул. Перацького, 19, Варшава). У "Запрошенні" на цю подію вказується: "Перед початком ювілейної програми ювілят почитає доклад на тему "Наша літературна мова" [17].
Маючи авторитет серед учених, Іван Огієнко творив
Loading...

 
 

Цікаве