WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Іван Огієнко і вітчизняна наука: епістолярні свідчення - Реферат

Іван Огієнко і вітчизняна наука: епістолярні свідчення - Реферат

наукові дослідження. Одним із завдань було створення журналів, де б друкували статті вчені-українознавці. У перші роки еміграції з'явилося кілька педагогічних праць Івана Огієнка, серед яких: перекладені вченим "Українські шкільні молитви" (Тарнів, 1921); складений професором "Православний молитовник" для початкових шкіл мовою церковнослов'янською й українською" (1922); "Українська граматика. - 4.1. Основи вкраїнського правопису: Підручник для першого року навчання в народних школах та підготовчого класу середніх шкіл" (Відень, 1921); "Головніші правила українського правопису" (Тарнів, 1922); "Наглядна таблиця українського правопису: Для школи і самонавчання" (Жовква, 1923); "Український стилістичний словник: Підручна книга для вивчення української літературної мови" (Львів, 1924); "Чистота і правильність української мови: Підручник для вивчення української літературної мови: Популярний курс з історичним освітленням" (Львів, 1925) тощо.
Про невтомну працю професора як педагога-дослідника в еміграції свідчать його листи до відомих в Україні діячів І.Свенцицького, В.Гнатюка, О.Барвінського, К.Студинського, О.Маковея, Е.Пеленського та ін. З них дізнаємося, що після переїзду вченого на Захід у нього виникли труднощі з проведенням нових досліджень: було втрачено власну бібліотеку, доступ до книгозбірні Кам'янець-Подільського університету, яка нараховувала 6000 видань.
Листування Івана Огієнка з першим директором Національного музею ім. А.Шептицького у Львові І.Свенцицьким засвідчує факт постійного користування музейними літературними джерелами. "Пройшов уже термін, на який я взяв у музеї книжки. Щиро прошу вибачити мені, що не вертаю книжок, в скорому часі буду у Львові і завезу їх", - писав професор до директора музею 17 серпня 1921 року [2].
"Духовний голод" [14] і безмежне прагнення до пізнання нового з багатьох галузей знань спонукали вченого до вивчення і популяризації книг, які видавались Національним музеєм міста Львова. Цей факт підтверджують записи у "Книзі Контовій Українського Національного музею ім. А. Шептицького від 1.01.11". Так, 4.12.23 Іваном Огієнком взято з музею 17 видань Іларіона Свенцицького "Прикраси рукописів Галицької України 16 ст." та 3 примірники його праці "Музей і музейництво"; 22.12.23 - 15 книг "Початки книгопечатання на землях України. В пам'ять 350-ліття першої друкованої книжки України у Львові 1573 - 1874 рр. із 560 зразками друку і прикрас давньої книги України замислом, трудом, заходами І.Свенцицького: Накладом наукової фундації Галицького митрополита Андрея Шептицького".
У бібліотеці Національного музею м. Львова знаходимо "Спис книжок № 1 - 942", у числі яких є назви праць Івана Огієнка , вилучених у 1950 - 51 роках з фондів бібліотеки і переданих до спецсховів [15, с. 220]. Отже, зазначимо принагідне: до праць ученого з особливою увагою ставилися не тільки учні, послідовники, друзі, а й представники відповідних органів, котрі вбачали в ньому особу, творчість якої має великий вплив на маси.
Попри тяжкі соціальні умови наукова праця професора давала вагомі здобутки. Світ побачив нові видання Івана Огієнка та коментарі до них, у яких висвітлювалися найактуальніші проблеми функціонування мови, історії, культури України у слов'янському світі.
У 1924 - 1928 роках учений читав курс української мови та літератури в учительській коедукаційній семінарії, з якої його було звільнено "за національно-українське виховання учнів" [16, с. 170]. У вересні 1926 року вчений переїхав з родиною до Варшави, де дістав призначення заступником декана та професором кафедри старослов'янської мови й Кирилівської палеографії при Варшавському православному богословському відділі (фактично Духовній Академії).
З нагоди працевлаштування Іван Огієнко звернувся до Кирила Студинського: "Високодостойний пане Президенте! Щоб Ви не подумали, що я, ставши професором у столичному місті, вже заспокоївся і нічого не роблю: тому вважаю своїм обов'язком скласти на ваші руки, яко Президента Західноукраїнської Академії наук, свою нову працю: "Костянтин і Мефодій, їх життя та діяльність", яко перший том моєї більшої праці - "Історія церковнослов'янської мови". Вважаю це за обов'язок свій ще й тому, що маю високу честь і сам бути членом Вашого Наукового Товариства (20 вересня 1926 р.)" [17].
Працюючи на науковій ниві, Іван Огієнко продовжував перекладати Біблію українською мовою, для чого, безсумнівно, потрібно було вивчати староєврейську та старогрецьку мови. Біблія рідною мовою необхідна була українцям як джерело вивчення тієї ж мови та підвищення духовності народу.
З метою порівняння вивчав переклади своїх попередників Івана Пулюя та Пантелеймона Куліша, збирав матеріали про їх перекладацьку діяльність, робив наукові виступи у студентських аудиторіях про працю цих перекладачів, аналізував їх переклади на сторінках періодичних видань.
У його листах до О.Барвінського знаходимо: "...Прислані Ваші матеріали про Івана Пулюя та Пантелеймона Куліша, як перекладачів Письма Святого на мову вкраїнську я отримав і приношу за них свою сердечну подяку" (21.111.1922 р.) [18]; "Сердечне буду дякувати Вас і в боргу не залишуся, коли отримаю від Вас так потрібні мені матеріали для статті: "...П.Куліш як перекладник Письма Святого на мову вкраїнську" (15.111.1922 р.) [4]; "В роковини смерті П.Куліша прочитав я в Тарнові для нашої еміграції лекцію..." [17]. І в цьому ж листі запитання О.Барвінському: "Де спомини Пулюя про Куліша? Де його переписка з Кулішем? Чи скоро буде її видрукувано?" (22.111.1922 р.) [4].
ЗаА.Нестеренком, Біблія, перекладена рідною мовою, "створює головні моральні й етичні підвалини для життя-буття народу" [19, с. 166]. її переклад "відкриває перед людьми широкі шляхи" [19, с. 169], оскільки уможливлює усвідомлення українцями важливості процесу самовдосконалення, відданості своєму народові та необхідності праці для його добра.
Одночасно з перекладацькою діяльністю Іван Огієнко займався громадсько-політичною, спрямованою на об'єднання українців-емігрантів, забезпечення їх необхідними джерелами підвищення освітнього та наукового рівня, підтвердження чого знаходимо у документах.
Вагомим є звернення культурно-освітньої комісії Тарнівської філії "Товариства допомоги збігцям з України" у Польщі від 16 грудня 1921 року, адресоване колишньому ректорові Кам'янець-Подільського державного університету. У ньому йдеться про організацію культурно-освітньої комісії, яка поставила перед собою завдання створити в м.Тарнові бібліотеку для емігрантів-українців, взявши за основу бібліотеку Кам'янець-Подільського університету. Лист-відповідь надіслано на адресу "Тарнів, Готель "Бристоль", помешкання №З". В ньому зазначалось: "Погоджуючись на прохання культурно-освітньої комісії, ласкаво прошу Вас, пане міністре (мається на увазі міністр внутрішніх справ. - А.М.), дати свій дозвіл на тимчасове користування цієї комісії книжками переважно простого письменства з бібліотеки Кам'янецького університету, що знаходиться за кордоном. Ректор університету професор І.Огієнко" [20].
Іванові Огієнку в еміграції у Польщі, як і в роки УНР, доводилось поєднувати в екстремальних ситуаціях декілька посад. У 1930 році його було обрано заступником Голови Собору Православної Церкви і Головою освітньої комісії цього зібрання. Однак скликання Собору було заборонене польською владою.
Через рік за працю "Українська літературна мова і Крехівський апостол 1560 року" Чехословацький університет у Брно присвоїв
Loading...

 
 

Цікаве