WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Душу, тіло ми положим за свою свободу! (П. Чубинський) - Реферат

Душу, тіло ми положим за свою свободу! (П. Чубинський) - Реферат

Української держави.
Розглянемо прискіпливіше етнічність західних українських земель і для цього пошлюся на книжку відомого географа Степана Рудницького "Українська справа й великі держави світу", яка вийшла з друку німецькою мовою в Берліні ще в 1920 р. (в українському виданні 1923 р. вона мала назву "Огляд національної території України"): "Зреклися ми історично-політичних границь, які напр. для польської державної ідеї є всім, для чеської значним атутом, для румунської чи південнослов'янської немаловажною справою. Боялися ми, наче вогню, виступати з територіальними домаганнями в ім'я економічних, політичних чи стратегічних інтересів, щоб лишень не попасти в підозріння імперіалізму […] Зате ніяк не можна оправдати такого нашого поступування, що різні наші офіційні чинники з просто злочинною ігнорацією чи легкодушністю значать етнографічні границі української національної території цілком хибно, на необчислиму шкоду українському народові […] Національна територія, основа нашої державної будуччини, мусить одначе бути нерушимою святістю, яку мусить оберігати кожний український громадянин, не то уряд чи який-небудь його представник." То ж хіба сьогодні чи вчора (тобто за часів УССР) було чутно про науковця Степана Рудницького? Ні. Не було чутно, як і не було чутно про науковця чи не найпершого українського етнолога П.П.Чубинського. Холмщина протягом останньої тисячі років є однією із складових граничної землі. "Довга смуга лісової пущі лежала тут між Віслою з одної, а Вислоком, Сяном, Вепром і Бугом з другої сторони. Вона ділила старопольські племена від староукраїнських. Такі граничні смуги пролісу знаменні для первісних державних і культурних ступенів розвитку по цілій землі" (F.Ratzel/ Anthropogeographie. т.ІІ, 87у. Politisohe Geographie, с. 460). Наведемо деякі статистичні дані для Холмщини, округлюючи цифри: "1000 кв. км, 800 000 населення, 60% Українців, 20% Поляків, 4% Німців, 15% Жидів і 1% Москалів" [Ruelnyckyj. Die Verbreitung der Ukrainer (Kartographische Zeitschrift, Jg.ІV, 1915)].
Ну і якщо вже йде мова "від Сяну до Дону", то що є в С.Рудницького про українську територію на Донщині? Вона має такі офіційні статистичні дані: "Простір 46000 кв. км; Населення 1814 р. 1 700 000; Українців 974 000 - 57,3%; Москалів 612 000 - 35,9%; Жидів 22 000 - 1,3%; Німців 37 000 - 2,2%; вірмен - 36 000 - 2,2%; Інших (переважно Кімликів) 19 000 - 1,1% […] На Донщині є "тільки один повіт український, а то Таганрог з 61,7% Українців і 32,6% Москалів". З розпачем С.Рудницький сприймає текст меморіалу, врученого паризькій світовій конференції українською місією в Парижі в 1919 р. (6, с. 10 - 11): "Ці межі, яких він перед світовим форумом домагається для Української Народної Республіки, полишають на одному тільки Підкавказзі до 180000 кв. км суцільної української території (!) з поверх трьома мільйонами переважно українського населення (загалом же 200 000 кв. км. з 5 мільйонами населення) на Біг зна чиї руки!" […] додам, що цей саме покинений простір має для загальноукраїнської справи в світовій політиці першорядне політичне й економічне значення!"
Ми лише фрагментарно розглянули деякі обґрунтування того, чому українці ведуть мову про території біля р. Сяйну та біля р. Дону як про свої етнічні землі. Це абсолютно не спрямовує думку сучасних українців на якнайскоріше приєднання цих територій до сучасної Української держави. Існують німецькі етнічні землі у складі французької держави, а мексиканські - у складі США і це не призводить до конфліктів між сучасними висококультурними суспільствами. Проте вивчати і збирати етнографічні матеріали в цих регіонах представникам автохтонної нації, досліджувати психоетнічні особливості в умовах адаптації до конкретного ландшафту тощо ніхто не може заборонити. Навпаки, державні чинники нового політичного утворення повинні сприяти тому, щоб держава - Материзна - надавала культурну допомогу своїм етнічним нащадкам. У нашому випадку українознавство повинно мати певну кількість вдячних слухачів і понад Сяйном, і понад Доном.
Нагадаю дещо про академіка АН УРСР, доктора наук, професора, організатора Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, Степана Львовича Рудницького. Видатного вченого-географа, який займався науково-дослідною роботою та викладав у Львові, Тернополі, Кам`янці-Подільському, Харкові, Києві, Празі, Відні, Берліні. У 1933 р. його було заарештовано в Харкові органами ОГПУ, засуджено на 5 років за членство в Українській військовій організації і розстріляно 3.10.1937р. Народився він 3 грудня 1877 року в Перемишлі. Це був учений-енциклопедист, а його науковий доробок займає слушне місце разом з науковим доробком П.П.Чубинського в науковій галузі "українознавство". Основні геополітичні ідеї С.Л.Рудницького були однозначно сформульовані ще на початку ХХ ст. у працях "Україна і українці" (німецькою мовою), "Чому ми хочемо самостійної України?" Географічне українознавство він започаткував працею "Коротка географія України": перший том - "Фізична географія", другий - "Антропогеографія". Проте найголовнішою заслугою Степана Львовича є всебічне обґрунтування ролі географічного фактора у процесі генези українського державотворення.
На завершення наведу слова Джавахарлала Неру, справді інтелігентної людини і полум'яного патріота своєї батьківщини: "Індія була у мене в крові і багато в ній мене інстинктивно глибоко турбувало. І все ж я підходив до неї майже як чужоземний критик, переповнений відчуттям відрази до сучасного і до багатьох пережитків минулого, які я спостерігав. Я прийшов до неї в певній ступені через Захід і дивився на неї так, як міг подивитися європеєць з дружнім ставленням". Таке поблажливо-стороннє споглядання, яке спиралось на культурно-історичні здобутки західноєвропейської цивілізації Д.Неру відкинув і почав дивитися очима індійця і надалі він жив життям індійця.
Тож і українській інтелігенції, прагнучи європейськості, треба не забувати своїх велетів. Відкидаючи стереотипи неукраїнського походження, з любов'ю і шаною позбавляймо від намулу примітивності тих дослідників, які відроджували українськість. Нехай же пам'ять про них живиться нашою зацікавленістю і гордістю за їхнє подвижництво.
Література:
1. Геродот. Історії в дев'яти книгах. - К., 1991.
2. Мишанич Степан. Павло Чубинський - автор українського гімну. - К., 1998.
3. Наливайко Степан. Таємниці розкриває санскрит. - К.: Просвіта, 2000.
4. Погребенник Федір. Велика й трагічна історія пісні-гімну "Ще не вмерла Україна". - К., 1991.
5. Пыпин А.Н. История русской этнографии. - СПб., 1891. - Т.3.
6. Рудницький Степан. Огляд національної території України. - Берлін, 1923.
7. Сніжко Валерій. Назовемся України вірними синами // Кіевлянинъ. - 2001.
8. Чубинский Павел. Трудыэтнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. - С. - Петербург, 1872 г.
9. Шевченко Тарас. Юродивий. - К.: Держ. вид-во худож. л-ри, 1949. - Т.1. С 539 - 541.
Loading...

 
 

Цікаве