WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Душу, тіло ми положим за свою свободу! (П. Чубинський) - Реферат

Душу, тіло ми положим за свою свободу! (П. Чубинський) - Реферат

євреїв, які поважають свої релігійні "загальнолюдські догмати Мойсеєвої релігії", але дивляться "на талмуд" та всю давню релігійну літературу як на історичні пам'ятки єврейської духовної інтелігенції, яку не вважають пристосованою до сучасного життя євреїв П.Чубинський пише, що вони "належать людству".
Аналізуючи в своїй роботі психоетнічні характерологічні риси, автор досліджує, що в українців "вищий клас ополячився внаслідок сильно розвиненого відчуття індивідуалізму. Польща - класична держава шляхетської волі. Польська цивілізація - цивілізація аристократична […], де шляхетська гордість довела принцип шляхетської волі до абсолюту […] Ця велич індивідуалізму й прихилила вищу класу малоросіян західного краю до табору польської цивілізації. Вони сприйняли цю цивілізацію; вони сполячились заради аристократичної шляхетської волі". Далі Павло Платонович, аналізуючи психоетнічні особливості, зауважує, що "малоросійська інтелігенція, яка складається переважно з дворян, по цей час просякнута духом індивідуалізму й мало зацікавлена громадськими справами. У кожному повіті можливо налічити велику кількість дворян, які отримали пристойну освіту; але вони ухиляються від суспільної діяльності, вони байдужі до неї. Картати майстри, а діяти не люблять, тому земська діяльність малоросійських губерній далеко не така, яка б мала бути, якби то малоросійська інтелігенція була менш апатичною до громадських інтересів, якби то суспільне стояло вище індивідуалізму. Наразі розрізненість, партіозність у малоросіян - характеристична якість; вона висловлена ще Мазепою:
Всі покоя щиро прагнуть,
Але в один гуж всі тягнуть:
Той направо, той наліво,
А всі брати, - то-то й диво!"
У сьомому томі матеріалів експедиції П.Чубинський звертає погляд на регіон р.Сяйн на заході України: "Можливо висловити припущення, що справжні власне - Русини - нащадки Угличів та Бужан, різниця між якими, напевне, не була великою; Галичани ж і Горяни - нащадки Хорватів […] Складно пояснити, чому раптом Хорвати, яких застаємо тут у половині ІХ ст., перейменовують себе потім у Червону Pусь. Спільне у них - це епітет червоний. Чи не є можливим висловити припущення, що політичний термін "Русь" витіснив собою ім'я Хорват, тому що останнє, як звичайне прізвище […], що давали в давнину двом різнохарактерним гірським народностям, а саме - Червоним і Білим Хорватам, виявилось неспроможним сперечатися з ним стосовно означення на думку літописців. Тому здається, що насельники давньої Червоної Хорватії, пізнішої області Червонських городів і Червоної Руси -один і той самий народ. З кінця І пол. ХІІ ст. внаслідок виникнення з цієї Червенщини політичного тіла зі стольним городом Галичем на чолі його, цей постійний епітет народу та області вже втрачається, змінюючись назвою Галицька Русь, спочатку у формі князівства, згодом - королівства" (8). Можемо лише жалкувати, що Павло Чубинський не мав археологічних матеріалів, накопичених протягом ХХ ст., не мав матеріалів "Велесової Книги", не мав можливості працювати з індо-арійськими текстами, записаними санскритом. Бо якщо б він усе це мав, то отримав би відповіді на питання, які ставив собі в 60-х - 70-х роках ХІХ ст. Проте спробуймо трохи поглянути на червоних та білих хорватів користуючись сучасними дослідженнями.
"Як слово крішна означає "чорний", але водночас має і смисловий обертон "гарний", "вродливий", "чарівний", так і слово красний, споріднене із санскритським крішна, означає не лише колір - червоний, а й "гарний", "вродливий", "чарівний" (3). Тобто з цієї цитати виходить, що "чорний" та "червоний" споріднені поміж собою, а, наприклад, словник гідронімів України засвідчує, що притокою Сіверського Дінця є річка Чорний Жеребець, а інша назва - Красний Жеребець. То ж якщо червоний тотожне чорному, то і Червона Хорватія тотожний Чорній Хорватії - це цілком зрозуміло. Але чому Русь заступила Хорватію? То це вже інше дослідження.
Коротко висловлені матеріали семи томів "Трудов" не можуть передати всю ту наукову глибину, закладену в них, але пріоритетність комплексного підходу до українознавства безсумнівна. Хочу звернути увагу на те, що зацитувати в часи дії Ємського укази І.Мазепу - велика національна мужність. У червні 1876 р. з прийняттям цього антиукраїнського указу було закрите Південно-Західне відділення Російського географічного товариства, багато його членів опинилося в еміграції - М.Драгоманов, Х.Вовк (Волков), С.Подолинський тощо, а "старого відомого націоналіста-революціонера" П.Чубинського "запросили" на роботу до Петербурга. Не за північне коло і не до Менгишляху, а до столиці під "турботливий" нагляд. Петербург зробив з Миколи Гоголя великого російського письменника, а от з Павла Чубинського - дрібного чиновника у міністерстві шляхів сполучення. Кожному своє! Після "достойной оценки", як пише його сучасник, у Петербурзі "поразил его удар, который заставил его выйти в отставку […] Возвратившись на родину, он сначала жил в своем хуторе, а потом в Киеве. В 1880 г. с ним случился новый припадок болезни; в таком положении Чубинский прожил четыре года, пока благодетельная в этом случае смерть не прекратила его страданий" (5). Помер Павло Платонович 26 січня 1884 р., тобто за один день до свого 45-річча. Життя було подвигом, але смерть… Смерть принесла на довгі роки повне забуття: царська влада замовчувала, більшовицька - викреслила й заборонила, а сучасна українська згадує лише як автора гімну України, який, як і 100 років тому, співають виключно лише національно свідомі українці. Державні ж чиновники самостійної незалежної Української держави зі страхом вдивляються в текст, але так і не можуть подолати рубіж другого куплета. "Страшні" слова: "Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону" - це Рубікон, подолати який ніяк сучасна влада не може, а це дуже прикро. Приклади з національних гімнів Великої Британії, Польщі або інших держав демонструють, як хвацькими висловами виховується національна свідомість і всі громадяни від слів гімну отримують найвищу наснагу. І поляки в своєму гімні одразу пояснюють, що Польща не загине ніколи "допоки ми живемо", тобто допоки живе хоч один поляк. А те, що в поляка чужинці насміляться забрати, поляки повернуть те шаблею. Визвольну справу Костюшка Бог спонукає поляків завершити і вони переконані, якщо буде потрібно, то вони перейдуть і Віслу, і Варту, і далі. Доречно зауважити, що і в "Марсельєзі", національному гімні Франції мова йде не про те, як гарно вирощувати на підвіконні квіти.
Така політична "обережність" стосовно своєї національної історії має досить сталі традиції ще з царських часів. А вже після Другої світової війни польським комуністичним керівництвом була проведена операція "Вісла" - насильницьке переселення, а при спротиві, то й фізичне винищення українських автохтонів у районах біля р.Сяну, про які нагадує гімнУкраїни. Про це не хочеться згадувати ні польській владі, ні їхнім колегам у Москві, через це й "соромляться" в Києві офіційно визнати слова Павла Платоновича Чубинського офіційним гімном
Loading...

 
 

Цікаве