WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Душу, тіло ми положим за свою свободу! (П. Чубинський) - Реферат

Душу, тіло ми положим за свою свободу! (П. Чубинський) - Реферат

виконаної роботи вразив, і керівники Російського географічного товариства розпочали клопотання про реабілітацію, а також про те, щоб доручити П.Чубинському створення в Києві Південно-Західного відділення Російського географічного товариства на зразок Сибірського, Кавказького тощо.
Після повної реабілітації і зняття поліційного нагляду в 1869 р. Російське географічне товариство доручило П.Чубинському очолити етнографічно-статистичну експедицію на Південь Російської імперії - у Південно-Західний край: Волинську, Київську та Подільську губернії. У Києві він зорієнтував учасників експедиції на завдання наукового характеру, метою експедиції визначив: згуртуватися київській науковій молоді навколо ідеї поглибленого вивчення народної культури і початків вивчення українознавства. Саме ця експедиція і багатопланова робота в ній талановитого вченого-енциклопедиста заклали засади етнографічного українознавства.
Здатність занурюватись у глибину проблеми, можливість розглянути її на багато кроків уперед, аналізуючи перспективу, - це риси справжнього вченого і вони найбільш притаманні Павлу Платоновичу. Якими б значущими не були сьогодні теоретичні розробки народознавства, наразі пріоритет комплексного підходу у вивченні оригінальності та психоетнічних настанов етносу завжди буде за П.Чубинським. Свідченням цього є результати, отримані очолюваною ним експедицією в 70-х роках ХІХ ст., а також діяльність Київського відділу Російського географічного товариства.
Слід зауважити, що українознавство досі не має аналогів працям П.Чубинського, бо в них присутня оригінальність, неординарність і аналітичність, співставлення традиційно непорівнюваних поглядів. Наприклад, "Понятия и представления южнорусского народа о светилах, выраженные в пословицах и поговорках" - доповідь на одному з перших засідань Київського відділу Географічного товариства. Це ж треба лише усвідомити, що коли всьому світу накидається розуміння того, що цього не було, нема й не може бути, а колишній "в'язень сумління" привселюдно розповідає, що цей народ був та ще й мав свій власний світогляд і дивився він в небо не очима античного грека або "просвіщеного" західного європейця ХVІІ ст., а дивився він емоційно, національно-свідомо. Цю містичну минувшину, "романтичне дитинство" етносу прагнув розгледіти дослідник і радістю побаченої чарівності поділитися з іншими. Але як це не дивно, затятим опонентом виявився М.Драгоманов. Опонентами в інших питаннях виступало багато охочих до критики і серед них Х.Вовк (Волков) та І.Срезневський. Це й не дивно, бо їм було складно відтворити те справжнє, глибинне генетичне відчуття психоетнічної пам'яті, яка несміливо пробуджувалась у дослідженнях Павла Платоновича Чубинського.
Наука повинна неупереджено вивчати різноманітні гіпотези й гіпотетичні моделі і лише найдосконаліші можуть у майбутньому скласти доробок наукової спадщини, яку тільки час зможе підтвердити або спростувати. Навіть найпереконливіші стереотипи сьогодення зникають, і завтра їх змінюють інші. Це ладні робити сміливці, яких майже ніколи не поціновують сучасники, але вони живуть, існують, творять для майбутнього.
П.Чубинський за час діяльності своєї експедиції коли сам, коли з помічниками або лише помічники обстежив Київський та Черкаський повіти, Подніпров'я, Житомирщину, Поділля, Бессарабію, Мінську, Гродненську, Сідлецьку, Волинську губернії тощо. Було охоплено чимало місць раніше зовсім недосліджених, які на етнографічній мапі українського етносу становили суцільну невідомість: обряди, повір'я, приказки, замовлення, казки, архаїчні звичаї, прикмети, легенди, ігри, матеріали до звичаєвого права, діалектів, об'єктів побуту тощо. Було здійснено комплексне дослідження реліктів, міфологізованих психоетнічних засад українців, а також основні родинні обряди (весілля, народження і поховання), аграрне річне коло, побував у місцях компактного поселення українців, які до того часу були "terra incognita" і ще багато чого записано, опрацьовано, проаналізовано.
Павло Платонович поєднував у собі поетичне мрійництво і жорстокий реалізм правника. Він був ученим-аналітиком, чудовим оповідачем, справжнім лідером і душею товариства: "Стоїть переді мною могутня постать […] Високий, чорнявий, з чорними очима, з густими бровами, низьким гучним голосом, з владними рухами, високим чолом тип організатора, який добре знає те, що організує, вміє володіти людьми і проводить свою справу через усі перешкоди" - Софія Федорівна Русова (Ліндфорс) про П.Чубинського. Кожну зустріч з однодумцями, а особливо з молоддю Павло Платонович використовував для залучення до наукової українознавчої діяльності. Найхарактернішими рисами його були безкорисливість і повна відданість справі. Доклавши багато зусиль до створення в Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, він не прагнув керування, а коли відчув тиск антиукраїнських обставин, які прагнули завадити науковій діяльності товариства, залишив офіційну посаду.
На першому засіданні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства в Києві під головуванням генерал-губернатора О.М. Дондукова-Корсакова головою відділу було обрано Г.П. Галагана. З доповіддю про основні напрями діяльності виступив П.П.Чубинський. Уся подальша діяльність відділення свідчить про те, що це була структура, яку слід вважати не лише прообразом Географічного товариства України або Інституту географії, а й Української академії наук.
У Києві є лише одна пам'ятна дошка, яка засвідчує перебування цієї людини в ХІХ ст. у столиці сучасної Української держави. Ця пам'ятна дошка на будинку №18 на бульварі Т.Шевченка і свідчить вона про те, що саме тут, у Другій київській гімназії навчався автор слів гімну України! І все. Але ж він був ученим, та ще й яким!
Засідання Південно-Західного відділення відбувались у будинку Г.Галагана чи в приміщенні Київської контрольної палати. У діяльності відділення найактивнішою була етнографічно-статистична комісія, яка удосконалила програми і методики, розроблені П.Чубинським з колегами ще для експедицій. Комісія під керівництвом П.Чубинського в ніч з першого на друге березня 1874 р. здійснила перепис жителів м. Києва, виконано його було методом наукового аналізу. Важливим з того перепису є факт, що велика частина киян визнала рідною мовою українську - для різнонаціонального складу киян це був вражаючий факт..
З однієї з поїздок по Чернігівщині П.Чубинський привіз до Києва кобзаря Остапа Вересая. Павло Платонович усвідомлював, що кобзарське мистецтво О.Вересая - це феномен української давньої традиції. О.Русов записав увесь його репертуар і надалі він детально вивчався.
Етнографічно-статистична експедиція в Південно-Західний край, здійснена П.Чубинським в 1869 - 1870 рр., накопичила велику кількість різноманітних матеріалів, опрацювання їх тривало декілька років. За сім років, з 1872 до 1879 р. булопідготовлено з допомогою П.Чільтербандта та М.Костомарова і надруковано сім томів у дев'яти книгах (перший та сьомий томи мали по два
Loading...

 
 

Цікаве