WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Душу, тіло ми положим за свою свободу! (П. Чубинський) - Реферат

Душу, тіло ми положим за свою свободу! (П. Чубинський) - Реферат


Реферат на тему:
Душу, тіло ми положим за свою свободу! (П. Чубинський)
Кінець ХVII, а особливо початок ХІХ ст. ознаменовані значним зростом національного самоусвідомлення та духовним відродженням давньої історичної минувшини, етнічних особливостей більшості народів Європи. Цей європейський ренесанс, весняне пробудження народів було природною реакцією на утвердження нової господарської системи, нових економічних та виробничих стосунків - потужно насувались індустріалізація, капіталізація, інтернаціоналізація, урбанізація і космополітизм. Тому в середовищі інтелігенції дуже гострим було питання духовного самозбереження етносу, поступової самоідентифікації кожної людини й охоплювало всі верстви населення. Народи Європи робили потужний крок у своїй ґенезі: утворювалися національні держави, в яких утверджувалось нове відчуття психо-політичної спільноти - нації.
Ці процеси на поч. ХІХ ст. в Україні відчутні дуже кволо через багатошаровість підневільного стану українського народу. Австрійський та російський імперський тиск зверху та польський шовіністичний зсередини утискали щонайменші паростки українського культурного відродження, а не те що української самобутності. Але… Але вітчизняна інтелігенція, хоч і малочисельна, проте справжня "аристократія духу" українського народу, як і інтелігенція кожного народу, за М. Драгомановим, вдягнувши тернового вінця, напрацьовувала крок за кроком психоетнічні засади української нації. І вже в середині ХІХ ст. політична ідеологія українського народу (за сучасною термінологією - національна ідея) мала своє літературне втілення: "Исторія Русов или Малой Россіи" та "Закон Божий (Книга буття українського народу)", твори Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова. Це був лише початок…
У 1872 р. "Киевлянин" надрукував статтю "Малорусское племя" П.Чубинського. Стаття не лише розкривала безпосереднє бачення автором ґенези українського народу, а й була підсумком діяльності багатьох вчених у вивченні проблем походження українського етносу. Визначною ця подія була через те, що, спираючись на численні факти, фіксовані на Правобережжі в західних українських регіонах, автор стверджував автохтонні корені мови та культури українців, час яких вимірюється тисячоліттями. Це висновок на той час, а наближався 1876 рік, рік Ємського указу про заборону всього українського, був чи не найсміливішим вчинком, бо поставав на противагу валуєвському обіжнику (1863 р.), який стверджував, що "никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши". Тож, ким була ця людина, автор статті "Киевлянина" за 1872 рік?
Павло Платонович Чубинський - із не дуже заможних дворян, народився 27 січня 1839 р. у селі Чубинка біля м. Борисполя Київської області (на той час Переяславського повіту Полтавської губернії). Навчався в Другій київській гімназії, після закінчення якої - на юридичному факультеті Петербурзького університету. Не можна стверджувати достеменно, що молодий студент-українець читав один з останніх віршів свого земляка, старшого духовного побратима, але інтуїтивно відчуваю, що не міг він його обминути, написаного майже перед смертю 13 листопада 1860р. у С.-Петербурзі, і не прочитати:
Якось-то йдучи уночі
Понад Невою… Та йдучи,
Міркую сам собі з собою:
- Якби-то, думаю, якби
Не похилилися раби!
То не стояло б над Невою
Оцих осквернених палат.
Була б сестра, і був би брат.
А то… нема тепер нічого, -
Ні бога навіть, ні півбога…
Псарі з псарятами царять,
А ми, дотепні доїжджачі,
Хортів нагадуєм та плачем. -
Отак-то я собі вночі
Понад Невою ідучи,
Гарненько думав. […]
Прочитавши, молода людина замислилася, чи то й справді така українська доля: бути одвічними жартунами - дотепниками, шельменками, які панських собак (хортів) доглядають, пестують. А коли пани їх самих або їхніх дітей на отих собак обміняють, плачуть?!
Можливо, прагнучи зрозуміти таку "дивну" психологічну трагічність, Павло Чубинський досліджує минуле українського народу. Він готує дисертацію: "Спадщина за народними звичаями", публікує різнотематичні статті та рецензії в "Основах", "Киевских губернских ведомостях", "Черниговском листке". Після закінчення університету повертається до Києва і деякий час вчителює у приватному жіночому пансіоні та збирає українознавчі матеріали на теренах сучасної Київської області, головним чином на рідній Бориспільщині. Результати досліджень побачили світ у вигляді статей: Чубинський П. "Из Борисполя (значение могорыча в договоре; хозяйственные товарищества; наем работников)" (Основи №10, 1861); Чубинський П. "Несколько слов об обычае и о значении сказок, пословиц и песен для криминалиста". Самі назви демонструють неординарність наукових підходів у дослідженнях. "Программа для изучения народных юридических обычаев" (Киевские губернские ведомости, 1862) - заклик до широкого загалу про вивчення проблеми. Серед літературних творів - вірш-гімн "Ще не вмерла Україна", який було написано влітку 1862 р. під впливом сербського патріотичного гімну "Гей, слов'яни". Ще ненадрукований вірш співала патріотична молодь "Київської громади" на зібраннях, неодмінними учасниками яких були сербські та болгарські студенти Київського університету та Київської духовної академії. Вірш співали спочатку на мелодію сербського гімну, згодом на мелодію Миколи Лисенка. 1863 р. вірш П.Чубинського без підпису було надруковано у львівському часопису "Мета" № 4 разом із віршами Т.Шевченка "Мені однаково…", "Н.Костомарову", "Заповіт". Було багато перевидань, внаслідок чого текст зазнав кардинальних змін. Канонічний текст було нелегально перевезено до Західної України завдяки п. Павлину Свєнціцькому, учаснику майбутнього польського повстання 1863 р. У цьому тексті головний наголос зроблено на заклику лицарства-козацтва, героїв минувшини, який застерігає, щоб українцям під час "Весни народів", боротьби більшості європейських народів за свою національну державність - "не втратить марно нам / свого юнацтва…". І до цього закликають широко відомі легендарні герої ще до Хмельниччини - Северин Наливайко, Тарас Трясило, разом з ними і Григорій Лобода, Яків Остриця, Карпо Скидан, Данило Нечай, Криштоф Косинський, козацький гетьман, який одним з перших піднімав народ проти шляхти. До цих героїв національно-визвольної боротьби ХVІІ ст. автор приєднує й славнозвісного героя Коліївщини Максима Залізняка, його побратима Івана Гонту. Але ж то не лише з королівською Польщею Заславського, Конецьпольського та Яреми Вишневецького боролись за свою волю українці. Їм необхідно здолати не менш затятого здирника - російський царат. І повстати треба якомога скоріше, бо вже: "Наші браття Слов`яне (Вже за зброю взялись…)!
Для кращого розуміння закладеного глибокого патріотичного змісту твору у першому варіанті було зроблено акцент на зверненні до пам'яті героїв Козаччини та Гайдамаччини(Наливайка, Залізняка та Трясила),
Loading...

 
 

Цікаве