WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Альбом старовинних музичних (салонних) п'єс і романсів - Реферат

Альбом старовинних музичних (салонних) п'єс і романсів - Реферат

можливість ансамблевого виконання із супроводом фортепіано. Отже, український музичний "мотив" у музичному побуті Петербурга факт не так винятковий, як закономірний. Ідеться про вже традиційне всотування українських музичних елементів у російське музичне осереддя та про співзвучність романтичної сфери фортепіанних ноктюрнів О. Лизогуба художньо-естетичним рефлексіям часу, в яких бриніла жива людська емоція, вирізьблювалися нові музично-виразові форми. Сьогодні ж подібні ремінісценції трактуються як ілюстрація окремих "ликів" живого музично-історичного процесу понад півторастолітньої давнини.
До третього зошита альбому причетні, як вже мовилося, якась панночка В... та Ш. Майєр. Хто такий Шарль Майєр? Передусім, піаніст, композитор і педагог (1799-1863)15. Один із тих німецьких музикантів, який на початку ХІХ ст. опинився у Росії. Тут він став учнем Дж. Фільда і увійшов до плеяди знаних митців, серед яких були О. Верстовський, О. Гурільов, О. Дюбюк, А. Контський та вже згадуваний і відомий І. Ласковський. У Петербурзі Майєр пробув до 1845 року. Отже, лінія Фільд-Ласковський-Лизогуб - логічно доповнюється іменем Майєра.
Причетність цієї особи до альбому звелася, як видно, до пристосування тематичного матеріалу опери "Вільний стрілець" для танцювальних потреб салону, що вилилося в чотири фігури Польки для фортепіано. Аналіз мелодичного матеріалу, всупереч відсутності прізвища композитора опери, довів, що мова йде про знамениту свого часу партитуру "Вільного стрільця" К. Вебера (1820).
Про прикладне значення тематизму популярних західноєвропейських опер І-ї пол. ХІХ ст. згадував П. Столпянський [7; c. 82], констатуючи, що виконання кадрилей і вальсів з "Роберта-Диявола" (1830) та "Гугенотів" Дж. Мейєрбера перетворилося на модну традицію, без якої не обходився жоден з балів і вечорів у 30-ті рр. "В серенькой атмосфере петербургской жизни, - писав дослідник музичного життя Петербурга, - при отсутствии каких-либо общественных начинаний при строжайшем воспрещении всяких политических разговоров, - танцы в […] Николаевскую эпоху играли громадную роль" [7; с. 79].
Таким чином, даний альбом значною мірою окреслює музично-культурний процес 30-40-х рр. ХІХ ст. салонного музикування старого Петербурга. У системі музичної культури він репрезентує той шар музикування, який максимально наближений до його професіональних форм. З одного боку, продемонстровано рівень культурної заангажованості музикуючих, спрямований на сприйняття тодішнього європейського професіонального мистецтва класичного і романтичного типу, з іншого - способи його інтерпретації, зумовлені специфікою салонного музикування на російському ґрунті. Особливо виразною в альбомі є та лінія міського музичного побуту, яка пов'язана з творчістю митців іноземного походження, продиктованою умовами їх перебування в Росії, і нарешті, не менш промовистою є тенденція музичного альбому, спрямована на продукування та інтерпретацію саме національних музичних форм.
Неповний перелік прізвищ, зафіксованих в альбомі, спонукає хоча б гіпотетично доповнити його персоніфікаційний ряд, що, на наш погляд, проливає певне світло на історію виникнення цього музичного документа та сферу його практичного застосування. За певний орієнтир щодо цього може слугувати вже знайома постать І. Ласковського. В "Музыкальном словаре" Г. Рімана (с. 785) про нього читаємо: "…считался одним из лучших пианистов высшего Петербургского круга, в котором вращался одновременно с Глинкою, Виельгорским и Норовым". Отже, вісь Ласковський - Вієльгорський - Глинка має цілком реальне підґрунтя.
В історії музичної культури Росії брати-графи Михайло і Матвій Вієльгорські, незважаючи на високі військові чини, які вони посідали, уславилися послідовним і самовідданим культурництвом і, зокрема, започаткуванням високопрофесіональних форм концертного життя у власному маєтку. У музично-художньому салоні Вієльгорських виступали Ф. Ліст, Г.Берліоз, Р. і К. Шумани, скрипалі - Оле Булль і К. Ліпінський, співаки - Г.Зонтаг і Ферзінг та ін.
Окремі штрихи музичної освіти Михайла засвідчують факт вивчення гармонії під керівництвом В. Мартін-і-Солера в Петербурзі, кілька фрагментів з балету "Танкред", як вдалося з'ясувати, належать йому. Він же (Михайло) був ревним прихильником творчості Бетховена, ім'я якого в 30-ті роки асоціювалося з іменем Ласковського - обдарованим піаністом і пропагандистом саме бетховенської музики, чиї виступи були бажаними в багатьох музичних салонах Петербурга.
У цьому зв'язку цікавить також вісь Ласковський-Глинка. 1882 року він разом з Н. Норовим видав "Лирический альбом на 1832 год", куди увійшли його фортепіанні твори, романси Глинки та твори інших російських композиторів.
Таким чином, список імен, пов'язаних зі створенням та функціонуванням альбому, можна обмежити наразі, але це не означає, що він не буде розширюватись. Виявлений склад композиторів, виконавців, музичних діячів, хоча не дає змоги встановити справжнє ім'я власника цього музичного документа, дає підстави віднести "Альбом салонних п'єс і романсів" до рідкісних і цінних пам'яток музичної культури ХІХ ст., певною мірою реконструювати картину побутового музикування в аристократичних колах Петербурга. Ідеться про достатньо високий рівень світського музикування, де відбилися як впливи західноєвропейської музики кінця ХVIII- поч. ХІХ ст., так і особливості вокально-інструментального стилю національного зразка. Елементи модного відчуття художньо-естетичної неусталеності, що створює подекуди враження капризу, примхи - має місце в альбомі, але вони не є визначальними. Різне наповнення мають також європейські прояви цього збірника. Якщо частина вміщеної музики належала музикантам-іноземцям, які працювали і творили в Росії на поч. ХІХ ст. (Карафа де Колобрано, Мартін-і-Солера, Дж. Фільд, Н. де Вітте, Ф. Майєр), то інша частина західноєвропейської музики - це інструментальні мелодії Ф. Бонди, оперні мотиви знаменитих на межі століть Мегюля, Ізуара, Вебера. Інакше кажучи, входження і закріплення в російському музичному побуті європейських впливів - характерна ознака часу, а з іншого - невід'ємна частина художньо-естетичного фундаменту, на якому виросло і сформувалося національне мистецтво. На цьому культурному зрізі ще легко розрізняються класично витримані інтонаційні й архітектонічні обриси музики, які вже перекриває пристрасний, емоційно наснажений голос романтичної епохи.
Імена І. Ласковського, О. Лизогуба, відомої музичної родини Тітових чи графів Вієльгорських - це прізвища видатних музикантів-дилетантів, яскравих виразників своєї доби, які зумілипоєднати блискучу військову кар'єру з високим музичним покликанням, а своєю діяльністю підготували становлення професіоналізму. Усе це дає підстави віднести "Альбом салонних п'єс і романсів" до цінних пам'яток музичної культури І-ї пол. ХІХ ст. І останнє. Часте апелювання до нотної Колекції родини Розумовських в процесі розгляду цього об'єкта слід розцінювати не як звичайну паралель, а як намагання відчути живий пульс музично-культурного життя у цей час також в Україні і активізувати науковий інтерес до колишніх багатих, у дусі часу, музичних форм маєткової культури.
Loading...

 
 

Цікаве