WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Альбом старовинних музичних (салонних) п'єс і романсів - Реферат

Альбом старовинних музичних (салонних) п'єс і романсів - Реферат

Дикої гори"). Настроєву амплітуду пісень цього розділу визначають різні градації любовно-ліричної образності: сентиментально-просвітлені, сумовиті, грайливо-простодушні, безтурботно-задерикуваті. Не випадково симпатичною і привабливою видалася музикуючим салону пісенька в народному дусі з приспівом "Вечерком красна девица на прудок со стадом шла", філософію якої визначають такі рядки:
Мне ничто твои палаты (багатого)
с милым рай и в шалаше.
В тон їй інша побутова пісня, мабуть, підхоплена тодішньою модою "Старый муж, грозный муж", відома з російської літератури як пісенька Земфіри з пушкінської поеми "Цигани".
Отже, наївно-сентиментальні за формою і фактурою російські пісеньки і французькі шансоньє водевільного типу "столь милые сердцу "кисейных барышень" и их романтически настроенных кавалеров" [2; c. 144] співзвучні тодішнім модним смакам, сфокусованим в музичних салонах. Саме з них і виокремилася романсова лірика О. Аляб'єва, О. Варламова, О. Гурільова, але вже підживлена національними соками вітчизняної музики.
З іншого боку, альбом містить достатньо розвинені форми пісні-романсу, як наприклад: "Скажи, что так задумчив ты". Композиції з більш глибокою емоціонально-психологічною канвою можна віднести до романсів. Вони розвинутіші за формою, гармонічно яскравіші, декламаційно насичені, тобто демонструють більш індивідуалізований тип композиторського мислення, який асоціюється то з мовою деяких Lied Ф. Шуберта, то нагадують специфічно шляхетний "профіль" салонних романсів М. Глинки. Йдеться про романси "Уединенная сосна", "Пойми меня" тощо. Як вдалося з'ясувати, автором романсу "Уединенная сосна" (1820) був сучасник М. Глинки Микола Тітов (1800-1875) та поет М. Офросімов. За свідченням проф. О. Бекетова, в 40-ві рр. ХІХ ст. кожна музикуюча панночка співала романс М. Тітова "Коварный друг" [8].
Про ще один аспект камерного салонного музикування і розваги нагадує цей давній альбом. Iдеться про модне захоплення, викликане постаттю певного композитора, назвою популярної опери, мелодією, арією тощо.
Другий зошит альбому, укладений І. Ласковським, становить своєрідний реєстр одноголосих інструментальних, вокальних і танцювальних мелодій. Звичайно, можна лише здогадуватися про практичне застосування вміщених мелодій. Окремі з них нагадують бетховенські - розгорнуті і завершені композиційно, вони мають усі ознаки тематизму, придатного для сонатного Аллегро. Інші, як Аллегретто, Адажіо Г. Бендера за характером і стилем також вписуються в музичний класицизм. Звертають на себе увагу три завершені одноголосні мелодії під назвою Tancred (Аллегро, Аллегро та Анданте). Вдалося з'ясувати, що це балет В. Мартін-і-Солера, автора ще чотирьох балетів, хоча передусім він уславився своїми опера-буффа. Крім мелодій інструментального типу, до розділу увійшло кілька мелодій оперних арій, зокрема Air de Cendrillon, Air de Somnambule (без автора) і чотири одноголосні мелодії з інтонаційно яскравою будовою та виразним ритмічним профілем під спільною назвою Joconde. Природно виникає питання: хто є автором опер "Сендрілльон" ("Попелюшка") і "Сомнамбулє" ("Сомнабула")? Йдучи шляхом припущень і здогадів, нагадаємо, що у першому зошиті альбому, упорядкованого Н. де Вітте, є романс з опери "Пустельник Дикої гори" Карафо де Колобрано. З його біографії відомо, що 1825 року він написав оперу Sonnambulo, яка тоді ж була поставлена в Мілані [1]. Імовірно, саме з цієї опери в альбомі вміщено мелодію арії. Назва іншої опери "Сендрілльон" дає менше підстав для оптимізму. В Колекції нот Розумовських є рукопис романсу з опери під такою ж назвою, але, на жаль, також без зазначення автора. Щодо двох мелодій під назвою Йозеф, то, очевидно, йдеться про оперу "Йосиф в Єгипті" французького композитора Е. Мегюля на тему біблійної історії, прем'єра якої відбулася 1807 року [4] і хронологічно, отже, вона вписується в художній контекст альбому.
Лінію французької лірико-комедійної опери І чв. ХІХ ст. продовжують чотири наявні мелодії під назвою Джоконд, очевидно, Ніколо Ізуара (1775-1818). Ця опера, як і "Йосиф у Єгипті" Е. Мегюля, "Водовіз" Л. Керубіні, "Червона шапочка" Ф. Буальдьє викликали захоплення в молодого Глинки, а також належали до найулюбленіших в аристократичних та демократичних колах російської столиці. Таким чином, дані мелодії стилістично лежать в руслі ранньо-романтичної традиції і, виходячи з функціонального призначення обговорюваного альбому, вияскравлюють європейську романтичну традицію, пов'язану з реінтерпретацією чужого тематичного матеріалу (як не згадати знамениті лістівські фортепіанні переклади-транскрипції тем з опер Дж.Россіні, В. Белліні, В. Доніцетті, К. Вебера, Дж. Верді, вокальних творів Ф.Шуберта, українських мелодій романсового характеру та ін.). Що ж до реінтерпретації власного музичного матеріалу, то це було викликано тенденцією підпорядковування народнопісенного мелосу гомофонно-гармонічному стилеві європейської музики та його пристосуванню до потреб міського музичного побуту в Росії та Україні. Отже, створення О. Лизогубом в цей час варіаційних циклів для фортепіано на мелодії українських народних пісень і романсів як "Не ходи, Грицю, та на вечорниці", "Ой у полі криниченька", "У твоїх прекрасних очах" - це і є актуалізація даної тенденції в музичній культурі України початку ХІХ ст. [6].
Повертаючись до альбому, підкреслимо, що його матеріал віддзеркалює не лише тенденцію, пов'язану з переосмисленням західноєвропейських і власних фольклорних мотивів в умовах міста, як і не є лише відображенням розважально-гедоністичного аспекту салонного музичного побуту (модний танець, простенька пісенька або "шансоньє"). В альбомі виразно проступає та риса художнього життя, яка пов'язана з розвитком вітчизняної композиторської творчості, з урізноманітненням форм камерного музикування.
Такі висновки не випадкові. Укладач другого зошита альбому І. Ласковський умістив чотири фортепіанні твори (в одноголосому викладі) сучасних йому композиторів: два Ноктюрни Дж. Фільда (С-Dur і d-moll) та два Ноктюрни українського композитора О. Лизогуба (Еs-Dur і Аs-Dur). Перший Ноктюрн для двох кларнетів in B має програмну назву "Si tu m'aimois" ("Якщо ти мене покохаєш..."), другий - Nocturno sur le motiv de la romance "Je n'ose" ("Я не наважуюсь..."). Як учень Фільда, Ласковський знав творчість свого вчителя, а як піаніст, без сумніву, виконував його, знамениті ще за життя, ноктюрни. Цікавим є інше питання. Яким чином потрапили до альбому ноктюрни українця Лизогуба? Лінія Ласковський-Лизогуб може мати, як видається, достатньо просте тлумачення. Обидва належали до високого військового чиновництва тодішньої Росії, служили в Москві, зокрема Петербурзі, входили до музично-освічених кіл, - отже, мали усі підстави бути особисто знайомими і підтримувати цізв'язки. Цілком реальною видається ситуація, за якої обоє могли належати до відвідувачів одного музичного салону, музичний репертуар якого і віддзеркалює згаданий альбом. Те, що мелодія першого Ноктюрна викладена для двох кларнетів іn В (в київському виданні іn Аs-Dur) та другий в одноголосному викладі (в київському виданні - Еs-Dur), ймовірно, також для якогось духового інструмента, - свідчить про
Loading...

 
 

Цікаве