WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Альбом старовинних музичних (салонних) п'єс і романсів - Реферат

Альбом старовинних музичних (салонних) п'єс і романсів - Реферат


Реферат на тему:
Альбом старовинних музичних (салонних) п'єс і романсів
Серед музичних раритетів архіву видатного українського музикознавця М. Грінченка, що зберігається в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського є "Старовинний альбом салонних п'єс і романсів" - рукописна пам'ятка 30-50-х рр. ХІХ ст. В жодній з праць вченого не виявлено слідів найменшої уваги до названого рукопису, тоді як проблематика, якою він володів, а це - музичний побут українських міст, міська музична культура, - вилилася в чудове дослідження про український романс [3]. У контексті висловленого названий альбом, так би мовити, "вислизнув" з поля дослідницьких інтересів музикознавця через відсутність, на перший погляд, будь-якої дотичності цього музичного джерела до української тематики.
Та обставина, що серед значної кількості нотних зразків вокальної та інструментальної музики, власне кажучи, малознайомих прізвищ композиторів, знайшлося два ноктюрни Олександра Лизогуба, викликала значний музично-історичний інтерес до цього давнього музичного документа. У радянських джерелах постать Лизогуба представлено як композитора і піаніста - одного із засновників української фортепіанної музики [9; c. 137]. Додамо, що йдеться про одного з нащадків старовинного козацько-старшинського роду на Чернігівщині.
Вивчення цієї музичної пам'ятки дозволяє "воскресити" деякі сторінки української музики, її живого побутування в умовах великосвітських салонів російської столиці 30-50-х рр. ХІХ ст., коли Україні відводиться роль глухої провінції т. зв. "Юга России". У цей час музичне життя зосереджено, як і раніше, у панських маєтках, але має усі ознаки згасання своєї "колишньої слави". Так, зворушений співом кріпацького хору в батуринському палаці родини Розумовських ще в 1810 році, князь І. Долгорукий залишив запис: "Вони мене заспівали до сліз", та в 30-і рр. від цієї капели мало що залишилося [10; c.345]. З історії української культури в цей час відомо кілька інших знатних фамілій, для яких справою честі і гонору вважалися підтримка і плекання музично-артистичної справи. Згадаймо хоча б волинського сенатора Й.Іллінського, музично-культурний осередок Тарновських у Качанівці на Чернігівщині. Назагал же 30-40-ві рр. ХІХ ст. музичного життя поміщицьких садиб характеризуються тенденцією спаду (там само, с. 349). Хоча й у багатьох маєтках українських вельмож належний фетиш музично-побутового життя підтримувався аж до скасування кріпацтва, все ж зазначений проміжок - 30-40-ві рр. - своєрідний перехідний період у розвитку музично-культурного життя України, домінуючою тенденцією якого стає професіоналізація його різних чинників. Кріпосні музиканти поступаються т. зв. вільним артистам, музикування з салону переходить на публічну естраду, придворні театри невдовзі стають імператорськими. Ще стрімкіше аналогічні процеси розвиваються в культурних центрах Росії - Петербурзі, Москві.
У 30-ті рр. в Петербурзі друкується чимало альманахів, призначених для домашнього або салонного музикування з вельми характерними назвами, як от: "Жасмин и Роза" - "подарок для туалета на 1830 год любительницам и любителям песен", "Новейшее собрание романсов и песен" або "Подарок на 1832 год для милых девушек и любезных женщин" [7; c. 122]. Музикознавець Булат Т. згадує рукописний альбом романсів І-ї пол. ХІХ ст., переписаний А. Н. Ланською (дочка Н. Гончарової-Пушкіної) [6], в якому поруч з романсами М. Вієльгорського, О. Аляб'єва вміщено романс Іллі Лизогуба.
За умов відсутності, здебільшого, зафіксованих прізвищ композиторів, авторів поетичних текстів, часто повних назв творів, виникло ряд питань, зумовлених з'ясуванням його персоніфікаційного ряду, уточненням хронологічних і географічних рамок, нарешті поставало нелегке питання: кому міг належати цей альбом, художньо-естетичні смаки якого музичного салону він репрезентував?
Старовинний альбом п'єс і романсів з архіву М. Грінченка - назва не автентична, а створена працівниками-упорядниками архіву вченого. Те ж саме і стосується пагінації рукопису, зробленої олівцем4. Зовнішні обриси цього музичного документа мають усі ознаки глибокої старовини: це зшиток пожовклого старовинного паперу, що охоплює 43 арк. музичного тексту. Звертає на себе увагу художнє тиснення в кутках і на полях кожної сторінки із зображенням рослинного орнаменту та старовинної мініатюрної вази. Музичні тексти збереглися бездоганно, що не можна сказати про поетичні. Виявлені дефекти, що викликані втратою певних сторінок альбому, на наш погляд, незначні.
Альбом чітко структурований, має три частини-зошити з відповідними заголовками і прізвищами авторів-упорядників у кожному. Вживана для назв усіх частин, як і більшості творів, французька мова - данина становим умовностям тодішнього суспільства і проєвропейському аристократичному етикету.
Графологічний аналіз нотних текстів виявив, що всі вони записані різними особами і таких було п'ятеро. Виняток становить друга частина, укладена і, мабуть, записана піаністом та композитором І. Ф. Ласковським. До появи першої і третьої частини причетні четверо осіб, одна з яких мадемуазель В… - авторка однієї з пісеньок та нотних текстів третьої частини. Підставою для таких тверджень є орфографічне відтворення нотного тексту, який підказує, що в другій частині альбому цикл танців записано однією особою, решта ж одноголосих мелодій, різко відмінних за орфографією, належать іншій особі.
Альбом є відображенням музичної салонно-розважальної та модно-європейської атмосфери, зокрема французької орієнтації аристократично-мистецької верстви Росії Миколаївської доби. Три прізвища, зафіксовані в заголовку кожного розділу, а це - Н. де Вітте, І. Ласковський і Ф. Майєр - належать освіченому російському та іноземним музикантам. Наявний музичний матеріал виявляє ті форми салонного музикування, які значною мірою спираються на специфіку фортепіанного виконавства (в окремих випадках не виключалося можливості заміни фортепіано арфою). Однак проступає також інша тенденція музикування, пов'язана з камерно-інструментальним виконавством, розрахованим на включення до ансамблю дерев'яних духових, як приміром, кларнета in B у Ноктюрні Олександра Лизогуба.
Жанровий діапазон вміщеної музики достатньо насичений і враховує полярні, але взаємно доповнюючі інтереси музикуючих. Якщо на одному полюсі лежить пласт власне розважальної музики, а це - кадрилі, мазурки, польки6 і численні пісеньки напівнародного або водевільного типу та французькі "шансоньє", то на іншому - знаходяться романсові мініатюрки сентиментально-любовного характеру, арії з опер і значний обсяг тем з камерно-інструментальних творів, балетів, опер західноєвропейської музики, що впевнено торувала собі дорогу в цей час на музичних теренах Росії.
Найоб'ємнішим є перший зошит альбому (26 арк. нотного тексту). Тут найповніше представлено вокальну і танцювальну стихії салонного музикування. Нагадаємо, що до кожної з мініатюр не названо автора музики іпоетичного тексту, тому обмежимося лише деякими міркуваннями образного і музично-стильового характеру. (Виняток становить романс для сопрано з хором з опери Карафо де Колобрано "Le Solitaire" ("Пустельник
Loading...

 
 

Цікаве