WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Емануїл Козачинський і започаткування сербської народної драми - Реферат

Емануїл Козачинський і започаткування сербської народної драми - Реферат

загубилася у вихорі століть і їх не віднаходимо ще й досі. Частина з них знаходиться в архівах Бєлграда та Нови Сад (Сербія), деякі в Москві, Санкт-Петербурзі. Відомо тільки, що, працюючи на посаді професора Київської академії протягом шести років (1739-1745), він читав натуральну філософію, риторику, піїтику, синтагму, три курси з яких дійшли до нас у найдавніших списках. Вони були впорядковані для народних читань, а від лекції з теологічного курсу, дорученого для читання Е. Козачинському в 1745-1746 роках, в архівах не збереглося жодного рядка. Академік Сергій Маслов припускав, що Емануїл був автором своєрідної оригінальної й цікавої анонімної п'єси, насиченої слов'янськими фольклорними мотивами, - "Образ страстей мира сего", знайденої 1879 року в архівах Православного церковно-археологічного музею в Санкт-Петербурзі.
Цікавим залишається ще й такий факт. Серед раритетів ХVІІІ століття, що дійшли до нас, збереглися друковані старослов'янською тези філософського диспуту, що проходив у Києві під керівництвом Е. Козачинського 1741 року. Стосуються вони загальних положень філософії, окремих її частин - логіки, метафізики, етики, психології, куди увійшла частина викладу лекцій, читаних ним у Сремських Карловицях. Тезам передує підписана Е. Козачинським присвята відомому своїми демократичними поглядами архімандритові Тимотею Щербацькому. З поміток на полях видно, що із запереченнями окремих думок на диспуті виступав випускник академії Василь Думницький, згодом дуже відомий, але теж забутий в Україні педагог-філософ. Твердження сповнені розкутості думки, індивідуальності суджень, аналітичності спостережень тогочасної соціальної дійсності (подекуди в тезах натрапляємо навіть на педагогічно-виховні українські прислів'я та перекази). Зрештою, піїтика, риторика, прагматика вводилися Е. Козачинським в обов'язкову програму при організації шкіл у Сербії 1733-1737 рр. На них він особливо наполягав, будучи префектом, інспектором при шкільному і церковному будівництві в Карлівцях, а шкіл і церков відкрито сім за час його перебування на цій посаді.
Найбільшим інтелектуальним злетом думки самого Емануїла, де кожен крок підтверджує його діяння як громадянина, педагога-патріота, звитяжця, стало збирання, записування та зберігання ним художньої творчості, особливо народних псалмів, що розпочалося саме на сербській землі. Його публіцистичні та художні виступи щільно межувалися із висловлюваннями про об'єднання сербів, аби вони вистояли в борні проти поневолювачів, наповнення їхніх сердець незгасним вогнем просвіти, свободи та незалежності. Завдяки йому дійшли до наших часів найвагоміші тексти сербського епосу - історичні пісні про представників династії Неманичів, які кермували сербськими землями до 1371 року, та цикли про Бранковичів, Якшичів, що охоче володарювали спільно з турками. З цих міркувань він і обрав драматургію, хоч це найважчий літературний жанр, та найбільш мобільний і дуже поширений у ХVІІІ столітті при народних школах. Шкода, що збереглася лише ця одна п'єса, хоч є припущення, що їх було написано три. А якщо пригадаємо, що театр мав уже тоді широкий народно-просвітницький характер, то стане зрозумілим і написання драми. Тому й "Трагедія, сиречь печальная повесть о смерти последняго царя сербского Уроша Пятого и о падении Сербскаго царства" Е. Козачинського стала своєрідним національно-патріотичним вибухом на Балканах, хоч була типовою тодішньою шкільною народною драмою з явними рисами соціальності, насичена персонажами античної міфології, сповнена інакомовлень, алегоричних фігур, народних символів. За всім прочитувалась національна ідея Визволення. Поставлена в червні 1733 року, трагедія стала дійово-активним чинником для пробудження широких мас трудящих, ключем патріотично-визвольного руху, була духовним внеском в організаційну структуру національної самостійності Сербії. Драма поширювалась у рукописних списках. Видрукував її, як згадувалося, у словено-сербській друкарні в Буді (Угорщина) 1798 року учень та послідовник ідей українського мислителя серб Йован Раїч. Видання розійшлося миттєво, і тепер світова архівна культура нараховує тільки кілька одиниць. У 1807 році "Вестник Европы" подав перше коротеньке повідомлення про цю трагедію та основні уривки самого тексту, запропонувавши перекласти її російською мовою.
Світова суспільствознавча, наукова, педагогічна і мистецтвознавча думка згодом присвятила кілька досліджень просвітно-культурологічній діяльності Е. Козачинського, була одностайною у твердженні, що саме він став основоположником сербської народної реалістичної драми, засновником вищої школи, організації всього шкільництва, релігієзнавства, рільництва, тобто землеробства, а найбільше - піднесення визвольного руху.
Серед інших творів, зокрема тих, які Е. Козачинський написав уже в Києві, а вони іноді виходили накладом у друкарні Києво-Печерської лаври і деякі нині зберігаються у фондах стародруків та рукописів ЦНБ ім. Вернадського НАН України, можна побачити кілька поетичних сторінок, філософські трактати, а також рукопис драми "Благоутробіє Марка Аврелія" (1744), зробленої за мотивами римських хронік.
Цілком правомірним буде, якщо вітчизняні дослідники історії, культури і мистецтва звернуть увагу на українсько-сербські зв'язки, і тоді яскравіше заблищать діяння Емануїла Козачинського. Ще академік О. Білецький, укладаючи свою "Хрестоматію української літератури", особливо наголошував на тому, аби життя і творчо-громадська діяльність Е. Козачинського знайшли в Україні справжнє наукове висвітлення. Неодноразово підкреслював це й академік М. Рильський - неперевершений знавець літературно-мистецької старовини. Розлога діяльність Емануїла Козачинського на терені братніх народів - шляхетна справа й величний унесок в їхнє зближення поміж собою, непересічний світлий талант майстра. Нетлінність спадщини, як і мудрість митця та педагога, утверджували доброту, милосердя, гуманізм упродовж усього ХVІІІ століття.
Проте необхідно визнати, що по-справжньому творча діяльність Е. Козачинського ще й досі доконечно не розглянута, не з'ясовано остаточно навіть його внесок у розвиток сербсько-українських відносин. Відомо лише, що у травні 1755 року кілька сербських юнаків з'явилося в Києві і, не знайшовши там священика і педагога отця Мануїла, вони поїхали до Слуцька, де вінперебував на той час. Що змусило їх це зробити - невідомо. Потребує ґрунтовного дослідження вплив Е. Козачинського на сербського драматурга Йована Стерії Поповича (1806-1856), який під враженням (і він засвідчив це письмово) від прочитаної першої вітчизняної народної драми написав героїко-романтичну драму "Мілош Обиліч, або Падіння сербського царства" (1828), а в драмі "Смерть Стефана Дичанського" (1841) присутня структурна основа і навіть певне художнє цитування Е. Козачинського17. Дуже виразно відчувається вплив Е. Козачинського і на всю драматургію Броніслава Нушича. Неодноразово згадував про значення Е. Козачинського на весь сербський культурний і освітній процес корифей сербської сцени, всесвітньовідомий актор Пера Добринович (1853-1923) та ін. Отож, різноманітні дослідження про видатного діяча, провісника сербської драматургії і театру, шкільництва, поборника дружби двох народів якраз на часі18, але ХХІ століття поки що не дало жодного рядка про цього видатного чоловіка.
Loading...

 
 

Цікаве