WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Етимологічні методи та матеріали в культурологічних дослідженнях - Реферат

Етимологічні методи та матеріали в культурологічних дослідженнях - Реферат

інтерпретації, ми стикаємося також з одвічним питанням про те, як здійснювати таку інтерпретацію. Зо-крема, виникає сумнів, наскільки відповідає дійсності той семантичний потенціал, який закладено у віршовому тексті та чи не тягне за собою виявлення глибинних семантичних шарів приписування творові того, чого там справді немає. Один з найпереконливіших аргументів проти такого сумніву висуває сама творча практика, зокрема - композиторське витлумачення поетичних творів, перетворення поезії у спів: такими були, приміром, інтерпретація псалмів у Бортнянського, створення вокальної шевченкіани та пушкініани - зокрема, у Лисенка, Глінки. У композиторському витлумаченні розкриваються ті можливості, які об'єктивно притаманні поетичному тексту. Композитор, якщо скористатися популярною нині лейбніціанською метафорою "можливих світів", обирає, розкриває та досліджує один з множинності таких світів, закладених в поетичних рядках. Тому поетичні рядки постають як носії, так би мовити, віртуальної музики, а відтак і пов'язаного з нею семантичного потенціалу ідіоматики.
Увага до такої віртуальної музики вірша як носія його семантичного потенціалу пов'язана із зверненням до мікроскопічного аналізу поетичного тексту, зокрема, поетичного звукопису, яке в поетологічній літературі останніх десятиріч стимульоване своєрідним творчим заповітом Р. Якобсона - циклом його статей 70-х років. Виявлені Якобсоном особливості не лише доводять відоме положення, що поетичний рядок говорить значно більше, ніж уміщені в ньому слова, але й допомагає знаходити способи реалізації семантичного потенціалу. Можна твердити про своєрідну ідіоматичну ситуативну синонімію таантонімію, які складаються на основі явища парономазії, завжди притаманного поетичним текстам. Звукопис визначає ряди семантичних зсувів, завдяки яким витворюються такі семантичні поля утворених у тексті тропів, які не збігаються з нормативними словниковими класифікаціями лексики, та які притаманні лише конкретному тексту. Проте діалектика семантичного розвитку тут дається взнаки в тому, що для виявлення унікальності сенсу конкретного поетичного тексту необхідно вийти за його межу в безмежжя історичного часу. Інакше кажучи, основу вмотивованості семантичних зсувів, зумовлених просодичною конструкцією поетичного тексту, доцільно пов'язувати з етимологічною історією сполучених в рядку лексем, а ідіому подавати як перетин генетичних ліній спадкоємності.
Такий ракурс питання відкрився, зокрема, коли виникла потреба витлумачення численних неологізмів, що виникали у творчості Велемира Хлєбнікова. Дослідження В. П. Григор'єва, наприклад, виявило своєрідну українізацію російської мови: так, поряд з такими очевидними лексичними запозиченнями з української, як "драч", "пугач", поет будує за їх словотворчими моделями новотвори - "сміхач", "окач", "орач", "взривач"; за українськими моделями типу "хлібороб" утворено неологізми "времяроб", "мислероб", "деньгороб". Ще один аспект етимологічного підходу розкрився у зв'язку з творчістю Марини Цвєтаєвої, зокрема, у зв'язку з її фольклористичною орієнтацією. Були виявлені, приміром, вищезгадані етимологічні фігури - тавтологічні паросполучення типу "смотрины то смотреть - не смотр", етимологічно вмотивовані "соположения однокоренных слов" (поліптотон) типу "завороженный и ворожащий", явища етимологічної регенерації, тобто відновлення первинного сенсу - "горячие от горечи и нег". У свою чергу тавтологічні фігури стали предметом спеціальної уваги в сакральних та фольклорних текстах. Зокрема, увагу привернула фігура гендіадес - паро-сполучення неточних синонімів типу "милость и человеколюбие", "труд и хождение", "пастирі і учителі". Нарешті, етимологічний аналіз тексту став розглядатися як чинник текстуальної організації (в працях групи з дослідження проблем тексту Інституту слов'яно-знавства та балканістики РАН) - зокрема, за В. Н. Топоровим, постає "вопрос о принципах народной этимологии в загадках". Таким чином, від вузьких завдань витлумачення неологізмів проблема етимологічного аналізу тексту розгортається до виявлення суті його цілісності, історичної вмотивованості його семантичного навантаження. Можна констатувати утворення перспективного напряму дослідження художніх текстів, орієнтованого на залучення етимологічних методів.
Наведемо приклади з Рільке, в якого багатющі алітерації та внутрішні рими роблять матеріал особливо вдячним для етимологічних зіставлень. Ich sehne mich nach einer stillen Stelle /Wo ich das Leben wieder lieben kann; /Des Windes Leben und die Welt der Welle. /Da hielt ich meine Hдnde in die Helle /Des ersten Morgens wie der erste Mann (Я тужію за затишним місцем, де міг би знову любити життя, життя вітру та світ хвиль. Бо ж тримав я свої руки у світанку першого ранку як перша людина). Передусім відзначимо алітерацію в першому рядку, що зближує корені лексем Stelle та still, споріднені слов'янським стояти та тулити (рос. утолять): таке зближення увиразнює ідею спокою, висловлену в рядках. Формула Leben lieben - любити життя - один з топосів німецької поезії взагалі, прикметна тим, що тут так само, як і в попередній, зближуються різнокореневі слова - Leben спорідненене з слов'янським коренем липкий, натомість наступне - тотожне з любити. Алітераційне зближення вітер - світ - хвиля (Wind - Welt - Welle) зумовлює зіставлення коренів, споріднених, відповідно, із слов'янським віяти (звідси й вітер), з німецьким alt "старий" (Welt дослівно wer alt "хто старий"), що відповідає латинському alo "годувати", та з walzen, тотожним слов'янському валити. Ще один алітераційний ряд, який поєднує "тримати руки" із "світанком", стає зрозумілішим, коли врахувати, що "світанок" (Helle) виводиться з "ясний" (hell), а цей прикметник - з дієслова "звучати" (hallen). Нарешті, остання алітерація, поєднуючи "ранок" (Morgen) та "чоловіка" (Mann), виявляє додатковий сенс "ясного розуму", коли взяти до уваги етимологічну спорідненість лат. merus "чистий" та mens "розум". Як бачимо, кожен рядок тут постає як місце утворення ідіоматики, для якої істотним чинником витлумачення стає етимологія. У наступному прикладі - Fьr ihn ist alles innen, /Himmel und Heide und Haus (Das Stundenbuch) (для нього все рідне - небо, поле та хата) - для витлумачення потрійної алітерації останнього рядка істотно, що "небо" (Himmel) в німецькій споріднене також з "сорочкою" (Hemd) як своєрідна метафора оболонки Землі; крім того, від Heide походить heidnisch -
Loading...

 
 

Цікаве