WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Етимологічні методи та матеріали в культурологічних дослідженнях - Реферат

Етимологічні методи та матеріали в культурологічних дослідженнях - Реферат

аналізу семантичного простору виявляється в тому, що діалектика процесу та результату (славнозвісних ergon - energeia) відповідає суті будь-якої процедури класифікації - її "двоповерховості", коли над рівнем об'єктів надбудовується рівень атрибутів, за якими ці об'єкти розподіляються по класах. Для лексики маємо відповідно рівні імен та предикатів, взаємини яких в утворенні понять та речень виявляються через акти рефлексії, через узалежнення перебігу процесу найменування від його результатів - зосібно, сенсу імені від контексту визначеногопредикатом речення, семантики від синтаксичних обставин її реалізації, від ситуативного наміру. В англійській термінології ці контекстні обставини позначаються як purport - "намір-зміст".
Властивості такого об'єктно-атрибутного семантичного простору, добре відомі, приміром, у статистиці, використовуються і для класифікації лексики в концепціях ідеографії Галліга - Вартбурга та семантичних полів Тріра - Порціга. Елементи субстантивного поля (імена) постають як гіпоніми загальнішого поняття (гіперніма), але між собою вони утворюють широко витлумачені синонімічні відношення подібно до вже згаданих санскритських синонімічних списків: приміром, "дуб" та "ялівець" синонімічні в тому сенсі, що входять до фітолексикону (назв рослин). Предикатні поля типу verba dicendi, movendi, sentiendi etc., за В. Порцігом, розглядаються як продовження субстантивних полів: приміром, "хапати (greifen) можуть лише руки, світлим (blond) може бути лише волосся", що дає підставу пов'язувати їх в даному значенні з відповідними елемeнтами соматолексикону (membra corporis)6. Так само й імена пов'язуються з полями предикатів (наприклад, за практичним призначенням позначуваних предметів). Однак наявність таких різнорівневих взаємин виявляє докорінну полісемію, багатозначність кожного елемента поля, який формально повинен був би розпаcтися на сукупність омонімів, а проте залишається цілісним. Звідси випливає, що лексичні терміни постають також як тропи, а гумбольд-тівська пара ergon - energeia розкривається через ще один аспект - як mimesis - fantasia. Відомо, що в етимологічному розвитку цей аспект розкривається особливо наочно: так, приміром, наш "біг" виявляється спорідненим з грецьким fobos "страх" (а також, можливо, з латинським fugio "бігти" та з німецьким biegen, beugen "згинати, схилятися"); аналогічно, латинське tremo, trepido "тремтіти" споріднене з "лякати" (звідки наше "терор"). Інакше кажучи, в етимологічній перспективі йдеться вже не про терміни verba movendi, а про архетипи ритуалізованих актів, яким відповідають наведені перенесення сенсу.
Необхідність урахування цієї динаміки семантичного розвитку стала очевидною в практиці укладання ідеографічних словників: було виявлено, приміром, що "расформирование денотатных групп нельзя провести до конца", тобто неможлива сама вищезгадана процедура розпад елемента семантичного поля на омоніми, до того ж "разбиение было бы искусственным". Як висновок з такого негативного досвіду, констатувалося, що "семантические поля, составленные по словарям, отличаются от семантических полей, составленных по обычным связным текстам" та що "синонимические связи слов в тексте оказывались непохожими на синонимические связи слов в словаре", звідки слідує висновок: "Необходимо объединить историко-этимологический и системный принципы описания значений" .
Інакше кажучи, постає проблема, аналогічна тій, з якою мали справу біологи в ХІХ ст.: як перетворити штучну класифікацію на природну? Відомо, що розв'язання такої проблеми лежало в історичній площині, то ж не дивно, що один із засновників теорії семантичних полів Й. Трір під кінець творчого шляху звернувся саме до етимології, обґрунтовуючи так званий ергологічний принцип розвитку семантики, де сенс слова постає, за його висловом, як "вузли з мотузок минувшини" (Verknotungen der Herkunftsstrдnge) .
Остання обставина має ключове значення для аналізу перетворення рутинних термінів побуту в категорії культури. Ці категорії, можна сказати - гіпостазовані тропи, які стають загальниками, топосами, як приміром, постійні епітети, а етимологічний розвиток вмотивує їх сенс. Та робітня, в якій формуються й апробуються категорії культури - це, зокрема, поетична мова, і саме тут демонструються широкі можливості етимологізування. Уже засоби організації поетичного рядка - звукопис (від алітерацій та асонансів до римування) та метроритмічні засоби (від акцентно-паузного інтонаційного малюнка та енклітично-проклітичних зрощувань до встановлення відповідностей між морфемами в однакових позиціях) - дають нагоду для створення ефекту парономазії, а відтак для порівнювання лексичного матеріалу щодо уподібнення або протиставлення. Зрозуміло, що такий ефект особливо відчутний в анаграматичному вірші, що зародився за індоєвропейських часів, через пізньоантичного поета Клавдіана перейшов до барокової традиції, до І.Величковського, а нині відроджується в річищі загального необарокового руху, зокрема, у такій витонченій формі як паліндром - наприклад, у рядках А. Мойсієнка "Козакую у казок", "Жарт - суму страж", "Хата - шум у шатах", "Матиму думи там". Зрозуміло, що подібні зіставлення провокують читача до аналізу лексики. Такі ефекти паронімії особливо відчутні в прийомі figura etymologica, тобто, у вузькому сенсі - сполучення однокореневих слів. Як відзначив Р. Якобсон, "славянская этимологическая фигура ощущается настолько сильно, что прямого повторения может и не быть". У германістиці аналогічну позицію продемонстрував Я. Ґрімм, який вважав фольклорні етимологічні фігури "наиболее прямыми и самобыт-ными природно-поэтическими проявлениями творчества народа".
Продовжуючи цю думку, можна висунути питання про етимологічний потенціал парономазії, що неодмінно супроводжує версифікований текст. Якщо, за влучним висловом О. Мандельштама, "всякий период поэтической речи необходимо рассматривать как единое слово", то й етимологічні реконструкції передбачають версифікаційний компонент: "древняя форма сообщения и была стихом в его начальном варианте".
Спробуємо на кількох прикладах продемонструвати, як слово стає категорією культури, пройшовши через поетичні рядки. В одному з сонетів Бориса Тена-Хомичевського читаємо: "Світів мовчання - їх єдина мова /І музика космічного - німа, /Мов безсловесна мурів цих будова". Алітерація "м" дає тут нагоду для зіставлення загальнослов'янського кореня "мови" та
Loading...

 
 

Цікаве