WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Етимологічні методи та матеріали в культурологічних дослідженнях - Реферат

Етимологічні методи та матеріали в культурологічних дослідженнях - Реферат


Реферат на тему:
Етимологічні методи та матеріали в культурологічних дослідженнях
Звернення до етимологічних прийомів дослідження набуло значного поширення в мистецтвознавчих працях, передусім у музикознавстві. Чи не найвиразніше така орієнтація дослідницьких методів задекларована в І. О. Барсової, чия стаття під промовистою назвою "Спроба етимологічного аналізу" 1985 р. поклала початок низки праць над виведенням деяких мелодичних зворотів з так званих музично-риторичних фігур. Утім, в одній з музикознавчих галузей - у фольклористиці - прийоми етимологізування вже давно второвують собі шлях. Зокрема, так звані синоптичні зіставлення варіантів та реконструкція прототипів народнопісенного матеріалу найбільшою мірою демонструють орієнтацію на етимологічні прийоми відтворення лексичних праформ. Такі ж прийоми застосовуються в іконології, що дозволило простежити історичну долю деяких зображальних мотивів - таких, приміром, як мотив "кріну" (зображення пагонів у рослинній орнаментиці) або ливанського кедра (світового дерева).
Проте роль етимології в системі гуманітарного знання не вичерпується постачанням методів - звичайним загальником інтердисциплінарних тенденцій сучасної науки. Передусім ця роль визначається її ключовим значенням для "археології знання" (користуючись висловом М. Фуко). Подібно до того, як кожен орган має свою філогенетичну історію, яку треба брати до уваги для судження про його здоровий або патологічний стан, феномени культури також несуть печатку свого родоводу. Знання цього родоводу необхідне для характеристики їхнього місця в організмі культури, а саме мова в її історії становить взірець, модель цілісності цього організму. Користуючись технічною лексикою, мову можна назвати голограмою культури, де кожен елемент з необхідністю тягне за собою ланцюжки інших, за якими відтворюється її цілісність. Власне як теорія реінтеграції цілісності мовного організму етимологія становить взірець для культурології, як для науки про цілісність культури, про збереження та відтворення в часі її морфологічного типу.
Звідси виникає відома думка про етимологізування, процедуру реконструкції мовних праформ як про модель самого культурогенезу. Пошлемося, приміром, на статті В. Н. Топорова, де висувається "проблема етимолога - homo etymologificans". Етимологічна реконструкція праформ виявляє схожість із символічним відтворенням космосу з хаосу в кожному магічному ритуальному чині, завжди співвіднесеному з етіологічним міфом про початковий момент творіння: "Грамматик совершает по отношению к тексту те же операции, что жрец по отношению к жертве", так що, приміром, у санскритській культурі "сотворение Речи уподобляется жертвоприношению".
Що подібна паралель не є суто умоглядною, засвідчує санскритська традиція, кодифікована Паніні: за характеристикою С. Ф. Ольденбурга, "самый же способ обучения санскриту делал его орудием культуры: одним из основных элементов этого обучения… было выучивание наизусть словаря сансритских синонимов", так що учень "как бы сразу получал некоторое энциклопедическое образование при помощи этих синонимов". Додамо, що сама санскритська граматична традиція у своїй основі орієнтується на етимологію: "Грамматика возникла из ранних ведологических спекуляций, имеющих целью выработать средства для сохранения вед… Древнеиндийский грамматик был одним из жрецов, контролировавших правильность речевой части ритуала".
Наведений приклад підводить до однієї з центральних проблем сучасної культурології, де необхідність її орієнтації на етимологію окреслюється особливо виразно: йдеться про розробку тезаурусів культури, тобто по суті - аналогів щойно згаданим синонімічним спискам. Складність цього завдання посилюється тим, що такі тезауруси - це фактично не термінологічні лексикони типу предметних покажчиків, а енциклопедії образів. Тезаурус культури - це її пантеон. Відтак побудова його не може здійснюватися тими ж прийомами, які застосовують для побудови ідеографічних словників наукової термінології, бо його елементи - це не носії однозначного сенсу, а тропи, які спочатку складаються в поетичній мові, а вже з неї потрапляють у дослідницький апарат.
Наведемо кілька прикладів такого поетичного походження культурологічної термінології. Лексеми з коренем, поданим у слові "ніч", поширеним у всіх індоєвропейських мовах, стали одними з центральних категорій естетики романтизму: досить згадати про "нічний бік природи", про "нічні роздуми" або "нічного Ґаспара", не кажучи про ноктюрн як особливий жанр. Інше поняття, що також своєрідно осмислюється саме в епоху романтизму - "слово": обігрування його етимологічної спорідненості зі "славою" та "слов'янством" стало одним із загальників романтичної естетики, вмотивованим, зокрема, такими його дальшими "родичами", як lat. gloria, cluere, нім. laut, англ. loud. В екзистенціалістській філософії категоріального значення набуває слово "межа", що, зі свого боку, через споріднене з ним латинське medius виводить на цілком протилежне поняття "золотої середини" - фр. juste milieu естетики еклектизму епохи "липневої монархії". Перетворення слова "знамено", етимологічно спорідненого з групою лат. nosco, з технічного терміна на теологічний, як свідчить дослідження В. В. Колесова, "сопровождалось некоторым отвлечением от конкретности… это было связано не с простым именованием, то есть случайным обозначением по любому признаку, а с необходимостью знать смысл такого наименования". Ці приклади демонструють, що саме етимологія, де нагромаджено досвід тропоутворення, надає особливо зручні можливості для дослідження проблематики тезаурусів.
У свою чергу тропологічні питання належать до ширшої семантичної проблематики, окресленої понад сто років тому, коли Фреґе відкрив, що за умови суто раціоналістичного тлумачення семантичний зміст розщеплюється на сенс та значення. Відомо, що розробка цієї проблематики відбувалася принаймні двома шляхами: коли Рассел відмовився від аналізу сенсу, обмежуючись лише предикацією, тобто відношеннями між елементами самої мови, то Гайдеґґер (а до нього Флоренський), слідуючи гумбольдтіанській традиції, пішли через онтологізацію мовної проблематики (зокрема, у так званому ім'яславському русі). Остання прийнятніша для аналізу поетичної мови культури, зокрема, завдяки своїй універсальності: вона суголоса дав-ньокитайській конфуціанській традиції так званого "виправлення імен".
Особлива продуктивність гумбольдтіанства для
Loading...

 
 

Цікаве