WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → З історії мистецтвознавчої та викладацької діяльності Григорія Павлуцького - Реферат

З історії мистецтвознавчої та викладацької діяльності Григорія Павлуцького - Реферат


Реферат на тему:
З історії мистецтвознавчої та викладацької діяльності Григорія Павлуцького
Останнім часом спостерігається великий інтерес до національної культури і надбань українського народу. Науковці прагнуть заповнити прогалини в знаннях, зокрема з історії становлення й розвитку українського мистецтвознавства. Тепер такі можливості є: публікуються архівні матеріали, відкриваються спецархіви, перевидаються раритети, вводяться в обіг невідомі факти, відновлена історична справедливість щодо цілого ряду видатних діячів науки, випускаються численні довідники, формуються нові актуальні проблеми та тематика наукових досліджень.
Однією з таких тем є мистецтвознавча й викладацька діяльність Григорія Григоровича Павлуцького (1861-1924) - одного із фундаторів вітчизняної школи мистецтвознавства, який був "долгое время почти единственный историк украинского искусства". 27 років Г. Павлуцький викладав історію й теорію мистецтва в Київському університеті, де вперше ввів до академічного курсу цикл лекцій з українського мистецтва. Його учнями були видатні українські мистецтвознавці Д. Антонович, С. Гіляров, Ф. Ернст, Д.Щербаківський та ін.
На жаль, і досі немає фундаментального дослідження про діяльність Г.Павлуцького. Немає і загальної праці, в якій було б подано цілісну картину становлення й розвитку українського мистецтвознавства. Діяльність Григорія Григоровича Павлуцького як історика архітектури та антикознавця розглядається в ґрунтовному виданні "История европейского искусствознания. Конец ХІХ-ХХ вв." Аналізу мистецтвознавчої спадщини Г. Павлуцького присвячені цікаві статті І. Удріс "Григорій Павлуцький: діяльність і спадщина" і В. Афанасьєва "Дослідник українського мистецтва Григорій Павлуцький".
Метою цієї статті є публікація матеріалів до мистецтвознавчої, викладацької та громадської діяльності Г. Павлуцького на основі архівних та друкованих джерел, переважно таких, які були забуті в мистецтвознавстві або зовсім невідомі й досі.
У ХІХ ст. українське мистецтво розглядалося винятково в оглядах мистецтва польського або російського. З початку ХХ ст., завдяки науковим працям Григорія Павлуцького та його колег і учнів, зокрема Вадима і Данила Щербаківських, Миколи Біляшівського, Євгена Кузьміна, Федора Ернста, Костя Щироцького, Миколи Петрова, українське мистецтвознавство перетворилося в самодостатню дисципліну. Ученими були визначені періоди й стилі в українському мистецтві, розроблені термінологічна система, цілий ряд загальнотеоретичних концепцій, розширені галузі українського мистецтва, введено до наукового обігу велику кількість мистецьких творів, проведено їх наукову експертизу та художній аналіз. Починаючи з 1910-20-х рр., можна сміливо говорити про українську школу мистецтвознавства, зокрема київську, яка була представлена видатними вченими - Дмитром Володимировичем Антоновичем (1876-1957), Миколою Біляшівським (1867-1926), Сергієм Гіляровим (1887-1945), Федором Ернстом (1891-1949), Поліною Кульженко (1901-1982), Миколою Макаренком (1877-1936), Григорієм Павлуцьким (1861-1924), Миколою Петровим (1840-1921), Миколою Праховим (1873-1957), Стефаном Таранушенком (1889-1976), Костянтином Широцьким (1886-1919), Федором Шмітом (1877-1942; 1921-24 рр. працював у Києві), Вадимом (1876-1957) і Данилом (1877-1927) Щербаківськими та іншими.
У 1919 р. Г. Павлуцький зазначав, що українське мистецтво "зачали спеціялісти сістематично та точно досліджувати допіро в ХХ віці, і зараз маються вже наукові праці в цій царині, якими твердо встановлено факт істнування окремого національного українського стилю на всій території, заселеній українським народом, від Дону аж до Карпат. Та мимо того, багацько ще сторін цього питання лишається темним і невиясненим і досі, багацько пам'ятників іще не подано до загального відома та не пояснено. В ХХ ст. треба зазначити швидке зростання нашої естетичної самосвідомості. Художньо-мистецький рух, що розлився широким потоком, пробудив у громадянстві жвавий інтерес до рідної старовини, до всього, чим виявляється національна творчість. Теперечки історія українського мистецтва зробилася добутком для самого народу та й придбала його особливу прихільність і його любов".
Київський університет Св. Володимира був одним із центрів в Україні, де розвивалася наука про мистецтво, де вивчалося українське мистецтво. Викладацька, наукова, музейна, громадська діяльність Г. Павлуцького відіграла визначну роль у створенні київської школи мистецтвознавства.
Григорій Павлуцький - дійсний статський радник з 1913 р., ординарний професор історії мистецтв з 1902 р., заслужений професор університету Св. Володимира з 1913 р., доктор теорії й історії мистецтва, дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця, Московського Археологічного товариства, почесний голова секції мистецтв Українського Наукового товариства, кавалер орденів: Св. Володимира 4-го і 3-го ступенів (1910 р., 1913 р.), Св. Анни 3-го й 2-го ступенів (1899 р., 1906 р.) і Св. Станіслава 2-го ступеня (1903), нагороджений медаллю в пам'ять царювання імператора Олександра ІІІ4. Антикознавець вивчав історію архітектури і народно-декоративного мистецтва України.
Рід Павлуцьких з дворян Чернігівського повіту. Григорій Григорович народився в Києві 19 січня 1861 р. в родині доктора медицини. Середню освіту він одержав у 3-й Київській гімназії на Подолі, а вищу - на історико-філологічному факультеті університету Св. Володимира. У 1886 р. він закінчив Київський університет і здобув ступінь кандидата історико-філологічного факультету класичного відділу. Ще за часів свого студенства, у 1885 р., Григорій Павлуцький надрукував в "Университетских Известиях" свою першу працю про Корнелія Тацита "Розмова про ораторів" (Cornelii Taciti "Dialogus de oratoribus"). Роки його навчання припали на той період, коли кафедру теорії і історії мистецтва займав П. Павлов, але Г. Павлуцький був учнем проф. римської словесності Ю. Кулаковського.
Талановитий учень Г. Павлуцького, відомий український мистецтвознавець Федір Ернст з цього приводу писав: "Павлуцкий был выразителем того историко-филологического подхода к искусству, которым художники так часто попрекают искусствоведов. И неудивительно - Павлуцкий был учеником известного классика - филолога Ю. Кулаковского [+ 1919 г.], сам первоначально был филологом по специальности, и даже первые печатные труды его также относились к области классической филологии. Павлуцкий от классической филологии перешел к искусству, помещал в конце 1880-х г.г. в Университетских Известиях статьи "О скенографии у греков", о греческих расписных вазах, о Фидии, метопах и т. п.".
В. Лазарєв дає влучне визначення історико-філологічного підходу до вивчення мистецтва: "В ХІХ веке история искусства была гуманитарной дисциплиной. На основе солидного изучения памятников ученые воссоздавали исторический ход развития. Отдельные факты объединялись в систему, подчинявшуюся вполне определенным руководящим принципам. Синтез интересовал в такой же мере, каканализ. Выводы синтетического порядка завершали почти каждое научное исследование. В таком стиле были написаны лучшие работы Ригля, Викгоффа, Дворжака, Вельфлина, Дехио. Для всех них прагматические факты имели цену лишь постольку, поскольку они служили материалом исторических конструкций".
Після закінчення університету Г. Павлуцький їздив до Берліна та Парижа, де вивчав твори мистецтва в музеях та плідно працював у бібліотеках. Після повернення до Києва він 7 та 11 травня 1888 р. прочитав дві пробні лекції "О началах искусства в Греции" та "Скенография у греков" і отримав звання приват-доцента. У 1889-1890 рр. вчений був відряджений від Київського університету на два роки за кордон. У Сорбоні Г. Павлуцький відвідував лекції та брав участь у семінарі відомого знавця античного мистецтва проф. М.Коліньона. У майбутньому він використовував дослідження М.
Loading...

 
 

Цікаве