WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мистецтво помаранчевої революції - Реферат

Мистецтво помаранчевої революції - Реферат


Реферат на тему:
Мистецтво помаранчевої революції
Помаранчева революція стала вже історією, і ми можемо з повним правом пишатися тим, що наше художнє братство опинилось не тільки серед спостерігачів, стало не тільки очевидцем, але й активним учасником тих доленосних для України подій, що відбувались на Майдані в Києві. Мистецтво в ті напружені й прекрасні дні не могло не заявити про себе. "Вийшовши" на вулиці та площі Києва - туди, де буяло, вирувало громадське життя, воно виконувало ту роль, яка відповідала революційній ситуації - піднімало дух широких мас, долучаючи воднораз до культури.
Листопад-грудень 2004 року розбудили в кожному чесному національно свідомому художнику потребу надання громадянської і професійної підтримки своїй революційній Вітчизні. Творчість митців, що вийшли на Майдан зі своїх самітницьких майстерень, тоді максимально наблизилось до народу, безпосередньо беручи участь в його духовному розвитку і просвітництві, бо в душі кожного творця живе мрія про велике синтетичне мистецтво для вулиць і площ. Власне, на майдані в ті дні здійснювалось те, що неможливо було у мирні дні, а саме - глибока істинна демократизація культури, поєднання її з народом.
Майстри різних видів пластичних мистецтв активно відгукнулись на бурхливі події, що розгорнулись після виборів 21 листопада 2004 року. Помаранчева революція стала могутнім поштовхом для стрімкого народження неочікуваних і достатньо оригінальних художніх акцій і проектів, які можна умовно віднести до "мистецтва швидкого реагування". Так, саме в ці дні на Хрещатику, безпосередньо перед будинком Київської міської ради, була створена "студія на пленері" (а в ті дні була морозна і дуже холодна погода) митців, що об'єднані навколо галереї "Ірена" (організатор і куратор Ірина Осадча). Студія ця сприймалась на зразок такого собі "художнього гайд-парку", де мовою фарб, ліній, слова, із застосуванням усіх підручних матеріалів - паперу, тканини, фанери і т. ін. - образно-пластично "висловлювались" не тільки високопрофесійні майстри, переповнені революційно-творчими пориваннями і жаром, але й аматори, що вийшли з лав мешканців наметового містечка, в кого Майдан розбудив нездоланну жадобу творчості.
Мужньою і натхненною, патетичною і пристрасною сприймалась виставка актуального мистецтва під назвою "Мистецьке ТАК Помаранчевій революції", що експонувалась у залах Будинку художників (куратори Олеся Авраменко, Олексій Роготченко). Знаменно те, що право урочистого відкриття цієї надзвичайно багатолюдної виставки було віддано пані Катерині Чумаченко (задовго до того, як вона стала Першою леді нашої держави).
Особливо здивувала Майдан неординарна, хоч і, на перший погляд, проста ідея художниць-текстильниць Галини Забашти і Наталі Дяченко-Забашти - викладачок Київського інституту декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука. Вони стали ініціаторами колективного багатоденного арт-проекту "Матерія духу", який сприймався на Майдані живим, безперервним дійством. Мисткині виставили під аркадою концертної зали музичної академії України при добре добре освітлюваних і видних з різних місць Майдану широких сходах старовинні ткацькі кросна, на яких публічно стали ткати названі пізніше народом "килими свободи": з помаранчевих стрічок, шматочків тканини, нарізаних смужок (з таких колись ткали килимки наші бабусі й прабабусі в українських селах) усіх відтінків жовтогарячого кольору та кольорів нашого прапора.
Відомо, що ткацтво - справа не проста, вимагає і навичок, і довготерпіння. Приручити нитки і підкорити їх своїй волі можна лише через кілька місяців напруженої роботи. Але ініціативу Галини і Наталки охоче підхопили інші викладачі Інституту ім. М. Бойчука - Марта Базак, Василь Андріяшко, Леся Майданець-Саєнко і залучили ще й студентів. Підключилися і колеги секції декоративно-ужиткового мистецтва НСХУ Тетяна Мисковець, Лідія і Наталя Борисенки, Ольга Маріно. Приєдналися і львівські колеги - доцент Львівської академії мистецтв Таміла Печенюк, Ольга Парута-Вітрук, Наталя Шимін - митці, які були учасниками арт-проекту "Декоративне мистецтво України кінця ХХ століття. 200 імен", що експонувався як в Українському домі в Києві (2003), так і в ЮНЕСКО в Парижі (2004).
Через кілька днів ідея творення "килимів свободи" була підхоплена учасниками маніфестації на Майдані. Людям, які вперше опинилися біля ткацького верстата, художники допомогли виявити свої творчі пориви, свою фантазію. Упродовж короткого часу їм вдалося здійснити майже неможливе: навчити ткацькому ремеслу людей, зовсім далеких від мистецтва, що приїхали до Києва з різних кінців України підтримати тих, хто зібрався на Майдані. Дієвим стимулом цього процесу, здійснюваного авторським колективом, що склався стихійно, була можливість написати на стрічках, з яких ткався килим, свої імена і побажання і власноручно вплести їх у ткацьке полотно. Це були написи: "Ми обов'язково переможемо!" (Київ); "Мрію про справжню незалежну Україну!" (Калуш); "У нас немає іншого президента. Ющенко - наш президент!" (Івано-Франківськ) і т. ін. Усі ці написи були зроблені у 20-х числах листопада, коли доля України могла вирішитись зовсім інакше...
У ці килими, створені десятками рук громадян України, що вистояли і вибороли свою волю на Майдані, вплетені пристрасть, духовна жага, емоційний запал тих незабутніх днів, безмежна душа українського народу, що завжди прагла свободи і відстоювала безоглядну у своєму героїчному пориванні ментальність. За 17 днів було виткано чотири килими. У них - і чисті помисли, і світла віра, і добрі сподівання ніби випромінювали тепло яскравими сонячними барвами в ті морозні, й дощові, і снігові дні. У них ніби віддзеркалились хвилювання, биття сердець, енергетична творча напруга виконавців та й усього Майдану.
Можна дивуватися вигадливості абстрактно-декоративних форм у цих безсюжетних творах, складності колірних переходів, хоча до цього звикло око, розбещене майстерністю українських ткаль. Та треба зважити, що ці килими були створені на похвилинній імпровізації, без попередніх ескізів, картонів, але на подиху натхнення, і тому вдалися такими цілісними, пластично образними, колористично гармонійними, композиційно виправданими. Таїна? Можливо. А посутньо - закономірність.
Проект "Матерія духу" створювався в ті похмурі холодні листопадові дні з їх ранніми присмерками і довгими вечорами, напоєними пронизливою дошкульною вологою, але і з бойовим настроєм, який не давав людям замерзнути, який "підігрівали" майстри українського року, виконуючи революційні хіти, що полюбилися всім, - "Так, Ющенко!", "Разом нас багато" та ін., а також неодноразове звучання "Ще не вмерла Україна" у виконанні всього Майдану.
Художники, як і рок-співаки, цілком свідомо вийшли на Майдан до своїх співвітчизників саме в ті дні, коли зросла напруга, коли кожної хвилини можна було чекати, що проллється кров, коли багатомільйонна країна в центрі Європи була на крок від громадянської війни, коли всі, хто був на Майдані, моглилише здогадуватись про справжню загрозу, а здебільшого просто не могли припустити, що озброєним дубинками, гранатами із сльозоточивим газом, автоматичною зброєю людям у шоломах, чорних масках був відданий наказ бути в бойовій готовності, а згодом - просуватися до Києва. У цей час люди з дітьми (багато - всіма сім'ями) стояли на Майдані, і ніхто не думав про те, що може попасти під кулі, стати жертвами спецназівців.
Так, килими, що невдовзі стануть експонатами Музею Помаранчевої революції в Києво-Могилянській академії, створювались саме в ті дні і вечори, які стали вирішальними у протистоянні, результат якого мав визначити шлях подальшого розвитку нашої країни на роки, а може, і на десятиліття. І цей мирний процес ткання, сподіваюсь, сприяв якоюсь мірою полегшенню тієї напруги, що насичувала повітря, діяв як психотерапевтичний засіб, а нескінчений килим, який треба продовжувати ткати, вселяв надію і впевненість у завтрашньому дні.
На Майдані були різні люди і за віком, і за фаховими інтересами, але їх об'єднувала одна мета - змінити життя на краще, і вони вірили в перемогу. Цей бойовий дух нації, її бунтарський романтизм якнайбільше виявився у творах митців. Вони провели ще одну оригінальну акцію під назвою "Таки Лімпопо" (автор ідеї Тамара Лі, куратор - Саша Прахова, організатори - "Арт-центр на Костьольній", Міжнародна асоціація арт-критиків АІСА, місце проведення - непарний бік Хрещатика, між вул. Городецького та Прорізною, час проведення - 21 грудня 2004 року від 12 до 18 години). "Лімпопо", як стверджували автори проекту, не мала жодного зв'язку з географією і не є абревіатурою, це - гарне барвисте слово, запозичене з нашого дитинства дітьми помаранчевих днів.
"Лімпопо" - це барвистий простір, що був створений у наметовому містечку відомими українськими митцями Сашею Праховою, Тетяною Зимою, Миколою Кривенком, Катериною Корнійчук, Олексою Малих, Олексою Белюсенком, Олексою Вакарчуком та їх молодими колегами - Ярославом Присяжнюком, Ілоною Сільваші, Оленою Рижих, Тарасом Ковачем, Олексієм Жулинським.
Акція стала першим в Україні прецидентом створення повноцінного монументального живопису одночасно великою кількістю авторів. Мета - піднесення образу наметового містечка до звучання величної монументальної споруди, позбавлення її рис побутовості та тимчасовості. Фасадні частини наметів перетворилися, завдяки фантазії і майстерності художників, на могутні абстрактно-декоративні фризи, створені безпосередньо на "стінах" брезентових наметів під час акції. Автори не мали попередніх задумок, ескізів, візуальних проектів. Процес творення був спонтанним. Це була своєрідна гармонійна симфонія, де кожен виконував власну сольну партію.
У переддень новорічних свят митці прагнули в сірі холодні дні затишно огорнути простір Хрещатика теплими кольорами. Їх вихід на вулиці міста з пензлями і фарбами на підтримку мітингуючим сприймався як своєрідний виклик тій агресивній і грубій політиці, яку нав'язувала тодішня влада. Цей виклик виявлявся своєрідно - у створенні радісних оаз кольорів, які піднімали настрій людей - мужніх романтиків, несхитних, незламних, сповнених віри в перемогу, що стійко несли вахту на помаранчевому Майдані.
Loading...

 
 

Цікаве