WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Публікація "Історії русів" та її видавець Осип Бодянський (1808-1877) - Реферат

Публікація "Історії русів" та її видавець Осип Бодянський (1808-1877) - Реферат


Реферат на тему:
ПУБЛІКАЦІЯ "ІСТОРІЇ РУСІВ"
ТА ЇЇ ВИДАВЕЦЬ ОСИП БОДЯНСЬКИЙ (1808-1877)
Інтенсивне вивчення народної поезії і звичаїв, що почалося з 20-х років XIX століття, сприяло розширенню уявлень про історичні горизонти народного життя та визначенню тих основних параметрів народного характеру, представником якого виступає позитивний герой. Разом з тим уявлення про національний характер до появи "Історії Малої Росії" Д. Бантиш-Каменського, "Історії Малоросії" М. Маркевича, "Історії Русів", літопису Самовидця та ін. складалося ще переважно на рівні романтичної інтуїції, скоріше, на емоційному, а не теоретичному рівні. Рішучий крок до осмислення цього комплексу історичного буття української народності і визначення того невловимого національного духу робить народжувана історіографія, зокрема, й "Історія Русів", фольклористика. Народний характер з'являється як комплексна проблема естетичної й історичної думки в творчості українських романтиків 30-40-х рр. XIX століття.
Починаючи з 40-х років XIX століття, матеріали з історії України систематично друкувалися Осипом Бодянським - професором-славістом Московського університету. Він "був одним з тих багатьох українців, яких охоче приймала до себе і добре платила Москва". Про них І.Огієнко висловився так: "В далеку Московію", в "московскія страни" перейшло багато людей, що придбали там слави і собі, і своїй Україні. Земляки ці наші понесли культуру свою на далеку північ, збудили її од віковічного дрімання і заклали там міцні підвалини нової культури" [1]
О.Бодянського, як Ф.Прокоповича, М.Гоголя, десятки інших учених, письменників, музикантів, митців, Росія з мовчазної згоди України присвоїла собі, як, до речі, професуру Києво-Могилянської академії, що стали основоположниками вищої освіти у Росії, посмертно Київських князів, ба навіть нашу стародавню Русь нахабно відібрано московитами, про що з обуренням писав і автор "Історії Русів": "Известно прежде были мы то, что теперь московцы: правительство, первенство й самое название Руси отъ насъ къ нимъ перешли. Но мы теперь у нихъ, какъ притча во языцехъ".
Велику славу принесли українці Росії, але не менші заслуги мають вони і перед рідною Україною.
Біля восьми тисяч пісень і півтори тисячі прислів'їв зібрав О.Бодянський, близький знайомий М.Максимовича, М.Гоголя, чеського та словацького історика й лінгвіста П.Шафарика, Т.Шевченка, П.Куліша.
Завдяки О. Бодянському літературна і наукова громадськість могла широко ознайомитися з працями В.Караджича, В.Копітара, Я.Коллара, П.Шафарика, а також працями з історії України, зокрема й "Історією Русів", літописом Самовидця та ін., які він систематично публікував у "Чтениях в императорском обществе истории й древностей российских при Московском университете".
О.Бодянському слід віддати належне в піднесенні і популяризації ідеї слов'янської співдружності. Він був одним з найбільших популяризаторів творів Шафарика. Магістерська дисертація О.Бодянського "О народной поззии славянских племен" (1837) доводить необхідність створення самобутніх літератур слов'янських народів, у тому числі української.
Познайомившись з О.Бодянським, Т.Шевченко не міг поминути нагоди почерпнути в нього ширші відомості про чеський народ, його історію. Тим більше, що саме тоді чеські будителі найактивніше і найплідніше працювали в галузі слов'янознавства, порушували ідею єдності слов'янських народів. Одному з них, Шафарикові, поет і написав посвяту до поеми, в якій прозвучав заклик, "Щоб усі слов'яни стали добрими братами".
Багатий фольклор цих народів Бодянський вважав одним із важливих доказів життєвої потреби таких літератур.
Розширюючи тематичні рамки, українські митці збагачували письменство новими ідеями, образами, вдосконалювали поетику, а головне, заперечували бурлескне епігонство та безідейну етнографічно-побутову описовість, чим розчищали грунт для глибшого проникнення в духовне й матеріальне буття українського народу. Тим самим увиразнювалась і національна своєрідність, в якій активніше заявляв про себе загальнолюдський зміст, створювався порівняно широкий фронт боротьби за піднесення авторитету українського письменства на європейському рівні.
Підтримуючи те спрямування народності української літератури, якого надавав їй І. Котляревський, Бодянський висунув і обгрунтував тезу, що народна поезія допомагає літературі відобразити своєрідність буття народу. Підказану практикою української словесності, таку думку поширював і на інші слов'янські літератури. а згодом і на літератури Західної Європи.
Бодянський, як О.Пушкін, Гоголь, Гнедич, сприяв публікації і науковому осмисленню української народної поезії, свідченням чого є той факт, що за 20 років (1821-1841) у російській пресі опубліковано понад тридцять рецензій і розвідок про українську народнопоетичну творчість. Серед них слід відзначити статтю Гоголя "О малороссийских песнях", в якій пісня трактувалася як неоціненне джерело для вивчення історії та характеру народу. Велика заслуга О. Бодянського і в публікації матеріалів Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, створеної 1843 року при Київському університеті. Члени Комісії (М.Максимович, академік Ф.Солнцев, професори М.Іванишев, А.Ставровський, П.Куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко) мали глибоке переконання, що історичні документи, поряд з усними народними творами, є національним скарбом. Зібрана й опрацьована комісією документація доносила живий відгук про героїчну боротьбу проти іноземних загарбників, соціального й національного гноблення, розповідала про козацьких ватажків, героїв і полководців. "За умов русифікаторської політики царизму, - зазначає Петро Гончарук, - спрямованої не тільки на ліквідацію будь-якої автономії суспільно-політичного життя України, а й усього того, що могло свідчити про розвиток культури українського народу, члени товариства вважали своїм громадянським обов'язком за допомогою виданих літописів, архівних джерел, різноманітних старовинних пам'яток ознайомити громадськість з історією своєї батьківщини, показати не тільки боротьбу свого народу проти соціального й національного поневолення, а і його внесок у розвиток світової культури".
Кожний із членів комісії мав окреме завдання: Куліш вивчав архівні і монастирські документи Київщини, здійснював опис книг і рукописів, що
Loading...

 
 

Цікаве